Одному відомому всім місячному колезі за допомогою асистента пиріж-карної вдалося самотужки написати на свій нехитрий твір «пилипи та ін.» аж понад 700(!) рецензій і притім вийти на справді астрономічну кількість переглядів - близько 39 тисяч!
От хочу і собі спробувати використати цей передовий досвід. Отже, визначаю один свій невеличкий вірш «Першорух», на який зобовʼязуюсь час від часу писати авторецензії. Цікаво, чи вдасться хоч приблизно вийти на показники місячного колеги?!

Так, абсолютно згоден із Вами, пане Борисе.
Тож спробую на прикладі свого вірша продемонструвати, як працює цей нехитрий механізм щодо штучного нарощування кількості переглядів. Звичайно, мені не потрібні ті 39 тисяч, достатньо й однієї!
Отже, один захаращує Вибране своїми пересічними, не завжди елементарно вичитаними текстами, другий на такому віршику -
пилип лише строфу допише
то наче брязкальцем трусне
і в ньому шаркне розмаїття
рясне -
примудряється накручувати багатотисячні перегляди…
А «народ безмолвствует»… Допоки, звичайно.
Між іншим, про це йдеться у моєму щойно опублікованому нарисі «Вибране і вибрані».
Ще раз дякую за Вашу підтримку, пане Борисе. Приємно відчувати, що ти - не один.

Першорух - це народження нового слова, якого досі не було у словниках.

"Притулюся до твого живота вухом,
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…"

Ідея чудова. Але спробуємо зайти в авторський задум крізь сусідню грань бачення, аби увиразнити потрібне без зайвих протиріч, і чіткіше ритмізованим твором, віршем. Наприклад.

***
До живота твого в радості сущого
я притулюсь, напоюсь першорухами,
наче божественну музику слухати -
стукоти юного серця з грядущого…

І навіть, окрім "першоруху", і "напоюсь" додамо до словників, як слова на своїх місцях... )