Дякую за відгук, Сонце Місяцю! Розумію Ваші слова. Цей вірш, скоріше, спрямований на тих, хто сприймає поета як божество і вважає, що він справляє малі й великі потреби кольоровими метеликами. А я завжди відповідаю, що це земна людина.

гадаю, поезія є нематеріальною і неземною апріопрі
так, вона може загравати із матеріальним і земним
для того, щоби піднести їх, відірвати їх, перетворити

поети не сильно продаються, деякі так, але
це завжди, я так сприймаю, угода
почитайте "Фауста", хоча би
це як раз про угоду між поетичним і земним, і
наслідки

Ґьоте обстоював класиків
але той самий Гомер він предметний
матеріалістичний
романтизм, який не подобався Ґьоте
знаменував серйозний водорозділ
він був про момент найвищого ідеалізму
бо в романтизмі не важило ніщо
було тільки заперечення матерії & висóти духу
вершини духу

це трохи нереально нести життям, звісно
але романтики відрізнялися від
жлобів, бюргерів, філістерів, класиків на з/п
тим, що, незважаючи на всю земну тяглість і проблемність,
вони уміли вийти в обійми абсолюту
при бажанні

і в цім якби була їхня історична роль
я вивчав все своє життя романтизм, я Вам це якби
можу правдиво розказати, що до чого

Цікаві і ваші відповіді Олександре -
про романтизм, і про різноскерованість в літературі. Але ось, що я підмітив - чим більш високі цілі свідомо чи несвідомо ставляться авторами перед собою, тим вищі загрози. Чим тілесніший і близькозорий автор, тим йому і простіше їх оминути.
На нижчому рівні небезпеки порівняно примітивні - всі відомі егрегори, простолюд, влади, тощо.
На більш високому це все розширено більш космічними факторами, бо автори здатні торкатися одночасно не лише найвищих світлих, але й найтемніших сфер. )
І ось що скажу - крім темного абсолюту, як остаточного дна (бо світлого таки не існує), і різного типу вищих істот, котрі не на своєму місці, є остаточний фактор - химеризація.
Що цікаво, вона здатна діяти одночасно і як світле, і як максимально темне, як на одного, так і на усіх. Це, загалом, не досліджене явище. І воно у великій мірі пояснює начебто примітивізм існування більшості, що підсвідомо бояться в нинішніх умовах виглянути з тіла перед цим фактором.

о дякую, звісно, я не просунутий настільки,
щоби розважувати про космічні фактори

ну, є Хуан де ла Крус і "Темна Ніч Душі"
він удоста вірогідний, оскільки, як зауважує Умберто Еко,
у своїй лекції 2007 року "Абсолют і Відносність",
(окрім усякого іншого)
є лише внутрішній, власний, містичний шлях
отримання відчуття Абсолюту
(і Данте, і Малларме, і Кафка там також протанцьовують)
поети можуть спромогтися на метафори
але поезія не висловлює невисловлюване
поезія говорить (висловлює) про неможливість висловлення
щодо цієї теми

все це питання віри, так чи інак
взагалі, все що є, це питання віри

але вище я говорив про високі змагання духу
це радше, прагнення Абсолюту, векторність,
знову-таки, вірність щодо

це якби і було вкладено в мою фразу
"вийти в обійми Абсолюту"
це не те, що "сягнути Абсолюту", ні, але втім
відмежуватися від лайна одвертого, якби
прагнути неможливого, добре розуміючи це

ось є Дон Кіхот, як ідеальний ідеалістичний персонаж
в конкретиці ідеї його сприйняття, він є абсолютним