І не кажіть! Хоча я оце спробував, підказавши ШІ, що йдеться про деяке наслідування Кавафісу. На що ШІ вельми адекватно вказав на ряд цікавих моментів. Утім, це було наче осягнення тих чи тих горизонталей, які в повноцінну бездоганну стереоскопію ШІ поки не складає. Утім, саме у випадку Кавафіса - на першому плані очікується саме деяка природно кострубата простота. )

Напевно, швидше йдеться про химери. )

напевно, або дуже навіть імовірно


завершення (не пост-скриптум)
тексту дуже струнке і величне
навіть заздрісно трішки, бо ж
красиво

а от пост-скриптум дещо химеричніший, нмсд

звісно, він не задля in medias res
і перегукується із подальшими лініями

які проясняють образніше те, про що йшлося
в "анонсі навспак"

але сама техніка монтажу, скажімо так, радше
намагається в артистичний спосіб трішки хаотизувати
конструкцію

оце я сам таким займався, коли робив невеликі цикли
віршів, нумеруючи фрагменти не за порядком, але
наприклад, 2й, потім 3й, потім 1й, або y, z, x

тобто, я про сам підхід до композиції, як такий

хіба що Ігор Шоха, здається, це якось намагався ще
застосувати, але дуже так обережно

Дякую за спробу глибшого проникнення в подібні речі і за паралелі із власним досвідом.
Так, P/S в цьому творі виходить досить далеко за межі основної композиції, виглядаючи досить химерно. Зрештою, так, на думку автора, може виглядати будь-які стосунки із майбутнім. Та воно, усе ж, залежить від наших рішень у сучасному. І саме майбутнє інколи, здається, намагається, нам на щось таке нині вказати, на те, що варто робити. Можливо це здійснюється як гармонійний акорд, для якого час маловажливий.
І хоча це P/S і натякає на події в житті бібліотекаря і його міста, але тут ніби йдеться і про посткавасівські речі, тобто, його продовження, а в дечому, і розширення.
Так натякається і на ідеї сутінних кімнат наших "я", з того чудового його твору.
* * *
Перебиваючись у сутіні кімнат оцих давно,
я стале прагну віднайти хоча б одне вікно,
аби відкрити широко його. Сторонній промінь
для мене міг би стати втіхою. А світло ззовні
життя зробило стерпним би - та вікон тут нема.

А може навіть краще те, що не відкрити їх,
можливо світло просто тиранії новий лик?
Що, хтозна, які речі тут би висвітити міг.

Кавафіс 1903

Звісно, тут вже сублімація цілого ряду перекладачів. )

А щодо переміни місцями рядків, це так - дуже цікавий спосіб, хоча він і не має порушувати стильової течії, але інколи приносить легке збурення в місці невидимих підводних перешкод.

Загалом, цикл "посткавафісних" речей, зараз відображає і потяг до простоти (якщо не брати до уваги P/S) s досить сумні констатації на відсутність в нинішньому мирському оточенні справжньої гармонії, тож мирські рими найчастіше суто формальні, і в більшості випадків банально жестові. Використовувати природні рими - спробую в майбутньому. Та це , швидше за все, надто далеко віднесе від можливих читачів. )

Щодо химеризації, то можливо саме Кавафіс в найменшій мірі із всіх відомих авторів її в своїх творах проявляв.
Фактично, щодо "химеризацій", і справді йдеться про взаємодії з оточенням в стані "сну розуму" чи його розрідженості на буттєвих авторських кордонах і за їхніми межами.
Тож химеризація може додавати або віднімати з гармонійних акордів, котрі там, на межах, складаються. Це досить важко авторам контролювати.
Кавафіс ж бо перекладає, переносить це дійство (стосунки із химерами) суто на читача, підкладаючи начебто дуже простий композиційний фундамент для всього подальшого, що стається після прочитання - стається з розумінням читача.
Тому мої P/S - і спроби усвідомити свій стан, як читача власної композиції, на рівні химерних взаємодій. Що абсолютно справедливо вами (С.М.) означено і як «анонс навспак».