ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.07.12 15:11
Могутнє царство Лідія лежить,
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес

Борис Костиря
2026.07.12 13:42
Насувається сніг всеохопний,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.

Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,

Роксолана Вірлан
2026.07.12 12:08
Душа віршами з тіла проривається -
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить

і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу

хома дідим
2026.07.12 10:33
ми на березі ріки
в золотому рейві
є дешеві цигарки
алкоголь дешевий
не гламурний і не пляж
де усяк волає
відчуття собі завваж
терпкуваті скраю

Устимко Яна
2026.07.12 10:31
люблю римовані вірші
без реповипендрендів
та в час нарації і ші
вони уже не в тренді

у стовпчик проза й недорим
і білі вірші з ними…. –
і що робити з тим усім

Віктор Кучерук
2026.07.12 07:20
Поки сонця-світу -
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?

Ірина Вовк
2026.07.12 06:37
СПАЛАХ ДРУГИЙ. «СТУПАЙ, СЕСТРО, НА БІЛЕ ПОЛОТНО…» За вузьким вікном-бійницею монастиря Адмонта невситима різдвяна віхола на мить затихла, лишаючи по собі важку, липку тишу. У кутку келії сестра Беата беззвучно, мов тінь, підійшла до столу, щоб замінит

Роксолана Вірлан
2026.07.11 21:12
Це, донечко моя, випробування.
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки

на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,

Вячеслав Руденко
2026.07.11 20:27
Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?

Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,

Вадим Василенко
2026.07.11 19:32
Мокре зникає шосе
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.

Віктор Кучерук
2026.07.11 18:21
Гуляє тиша опівнічним містом,
Вогні зірниць ясніші кришталю, -
Усе навколо невичерпним змістом
Наповнює поезію мою.
Вчуваюся, вглядаюся, радію
І подумки наспівую мотив
Тієї пісні, що зродив, як мрію,
Високого піднесення порив.

Борис Костиря
2026.07.11 13:27
Я не марную час у муках,
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.

хома дідим
2026.07.11 13:19
пригадував як падав дощ
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать

Ірина Вовк
2026.07.11 09:22
У холодних кам’яних стінах австрійського монастиря Адмонта догорають останні години життя Анастасії Ярославни – середульшої доньки Ярослава Мудрого та колишньої королеви Угорщини. За вікном лютує груднева ніч, ніч під Різдво 1074-го року Божого, а в напів

С М
2026.07.10 21:34
Поїдем до кінотеатрів
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи

Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне

Володимир Мацуцький
2026.07.10 19:57
Пливе Земля –
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04

Володимир Кириленко
2026.06.20

Боговик Владислав Боговик Владислав
2026.06.18

Іван Веселий
2026.06.15

Надія Ляшук
2026.06.14

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Мацуцький / Вірші

 Пливе Земля - всього живого човник




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2026-07-10 19:57:16
Переглядів сторінки твору 34
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.642 / 5.5  (4.705 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 4.484 / 5.5  (4.718 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.704
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм
Автор востаннє на сайті 2026.07.12 16:28
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./М.К.) [ 2026-07-12 16:28:59 ]
Поранена ноосфера: чому людський розум топить власний човен?
Вступ: Крихкість у безмежності
У безмежному, холодному й здебільшого німому космосі наша планета схожа на диво. Сто років тому видатний український мислитель Володимир Вернадський описав її як складну, живу систему біосфери, яка закономірно еволюціонує у ноосферу — сферу людського розуму. Учений вірив, що розум стане тією великою силою, яка гармонізує світ. Проте сьогодні, крізь призму поетичного слова Володимира Мацуцького, ми бачимо зовсім іншу картину. Його метафора «Пливе Земля – всього живого човник» [1] звучить уже не як науковий термін, а як тривожний SOS із капітанського містка корабля, що зазнає аварії.
Основна частина: Парадокс людського «прогресу»
Вернадський бачив у людстві потужну геологічну силу. Ми дійсно навчилися змінювати русла річок, розщеплювати атом і виходити у відкритий космос. Але чи став цей поступ виявом справжнього розуму? Поезія Мацуцького дає гірку й відверту відповідь: «не дійшло до розуму землян». Людина XXI століття виявилася технократичним гігантом і водночас духовною сліпою істотою.
Замість квітучої ноосфери ми створили глобальне звалище та конвеєр смерті. Світ, який колись щедро «дарував майбуття», тепер задихається. Автор вірша з болем перелічує головні «здобуття» сучасної цивілізації: «ракета, дрон, гармата, бомба». Це страшний парадокс нашого часу. Людський геній, здатний лікувати хвороби та досліджувати зірки, витрачає мільярди ресурсів на те, щоб вигадати досконаліші інструменти для вбивства собі подібних. Сміття, яке тепер «крутиться над головами» [1] у космосі — це матеріальне втілення нашої духовної нечистоти.
Кульмінація роздумів: Коли змовкають боги
Особливо глибоким є філософський докір поета щодо нашої невдячності. Люди звикли просити порятунку у вищих сил, забуваючи про те, що тримає їх на цьому світі щодня. «Земля їх годувала, а не боги», — пише Мацуцький, нагадуючи про первинність нашого зв'язку з природою. Коли людина нищить ліси, забруднює океани та випалює землю вибухами ракет, вона вбиває власну матір. Жодна релігія — «індус то, християнин, чи юдей» [1] — не виправдовує того «нелюдства людей», яке ми спостерігаємо під час сучасних жорстоких воєн. Ми закрили свої серця «злості пломбою», добровільно віддаючи планету на поталу метафізичному злу, «щоб кров'ю біс на небі впивсь».
Висновок: Останній шанс для пасажирів
Ноосфера Вернадського — це не просто автоматичний етап розвитку, це іспит на зрілість, який людство наразі провалює. Вірш «Пливе Земля – всього живого човник» [1] є дзеркалом, у яке сучасній цивілізації важко, але необхідно подивитися.
Планета вже втрачає сили. Наш космічний човник — один на всіх, і в ньому немає рятувальних шлюпок. Ми не можемо переселитися на іншу планету, коли остаточно зруйнуємо цю. Творча сила людського розуму має терміново перемогти руйнівну силу нашої агресії. Схаменутися, зупинити війни, залікувати рани Землі — це єдиний спосіб зберегти наш спільний корабель від затоплення у безкінечному всесвіті.