Слухаю не як пісню про кохання, а як чергову серію з моррісонівського всесвіту, де є коханці, сексуальність, свобода, смерть, алкоголь, автомобільна дорога з екзистенційними туманами – і це все в одному казані.
   І якби цей самий набір прийомів систематично видавав пересічний автор, ну, наприклад, я, то мене дуже швидко звинуватили б у самоповторах і позерстві. У Моррісона ж повторюваність стає частиною авторського почерку.
  У нього фактично є власний набір lego-пісень, де є все перелічене в моєму першому абзаці, а жінка постає як майже міфологічна істота, і чоловік, який не зовсім належить цьому світу і так далі + змінений стан свідомості. Не забута і смерть десь неподалік, є відчуття, що звичайна реальність уже недостатня, як і є головне: Моррісон не пояснює, що все це означає. Він піє – упізнавано, якщо у такий спосіб не морозиться, як сказали би шанувальники інших пісень і мовних стилей.
Ось тому "Queen of the Highway" у Вашому перекладі не дуже хочеться розбирати на кшталт:
"Ось тут автор хотів сказати те, а тут це". Текст скоріше працює як видіння, ніж як оповідь із нормальною фабулою.
Моррісон – це той, кого я впізнав би й опівночі навіть з дикого перепою. Це, на мою скромну думку, є ключом до всього. Моррісон створив не просто набір текстових тем, а голос персонажа.
Слухач може не знати назви пісні, а прослухавши її декілька секунд, сказати: "Це він".
Якби так і таке співав би я, то напевне почув би від слухачів: "Юхиме, чоловіче, ти вже вкотре співаєш про ненормальних коханців, дороги й якихось королев. Іди краще зерно молотити, попрацюй на державу, аніж оце прикидаєшся кимось не від світу цього".
Якщо сказати таке Моррісону, так той, мабуть, відповів би приблизно тим, що йому було абсолютно байдуже, що цей слухач думає. І, що найприкріше для слухача, публіка теж чомусь була на боці Моррісона.
    Є, щоправда, і цікавіше питання: чому одна й та сама авторська нав'язливість у Моррісона сприймається як стиль, а в іншого поета легко перетворюється на нудне самокопіювання? Тут уже починається справжня розмова про талант, манеру і межу між власним голосом та власною творчою колією.
  Не пишу окремо про Ваш переклад. Він дещо відрізняється від підрядника, але все одно він, якщо так можна сказати, співає голосом Моррісона.

З повагом, Ю.С.
Видихнув.