Так просто і ніжно написано, бо ж яке то щастя - годувати маля))

Янко, в мене є певні передчуття, що остання строка може стати ходячим ахфорізьмом. Дідусь Фрейд у труні здригнувся.)

Будьте символом всеплодючої матері. Вам личить.

я стараюся.
Ось народжу другу дитину, згадаю, як воно і що та й спробую ще раз підійти до цієї теми:)

Дай боже здоровя, багато розумних діток і такої відвертої та щирої любові й щедрості. Манірнічати - не для вас. Хай комплексують ті, у кого ні діток, ні молока.

спасибі, а то я вже почала падати духом.

Яно, якщо останній рядок - до дідуся Зігмунда, то оцей
"Вростають мої мрії в оченята" -
мабуть, до Мічуріна :)) Може, якось оченята окремо, мрії - окремо?

Пані Чорнява, жартувати найкраще на ту тему, в якій ви обізнані.
В українській мові, як поетичній, так і фразеологічній, семантичне поле слова "вростати" з"явилося задовго до Мічуріна, і не завжди пов"язувалося з грушами на вербі.
Вростали серцем в батьківську хату, вростали душею в рідну землю.
Прикро, що ви цього не знаєте.

Пані Чорнява, жартувати найкраще на ту тему, в якій ви обізнані.
В українській мові, як поетичній, так і фразеологічній, семантичне поле слова "вростати" з"явилося задовго до Мічуріна, і не завжди пов"язувалося з грушами на вербі.
Вростали серцем в батьківську хату, вростали душею в рідну землю.
Прикро, що ви цього не знаєте.

Пані Яна Яковенко! Дякую, що пояснили різницю у часовому розходженні поняття "вростати" і прізвища Мічурін. Осмілюсь тільки пояснити вам, якщо ви раніше цього не чули, про так звані логічно-семантичні паралелі. А коли щось "вростає в оченята", це або елементарна відсутність поетичного смаку, або щось гірше.

Пані Чорнява, мене вчили, що коли образ доводиться пояснювати словами, то це поганий образ :(
Я не будую іллюзій з приводу цього тексту, про що писала вище. Був сон, він розсіявся і залишки цього настрою ніяк не хочуть влізати у віршовані рамки.
ви вказали на те, що я давно вже знаю сама. Тож мабуть дякувати не зовсім доречно.
Хоча можу подякувати за проявлену увагу до мене :)

Яно, але ж ніколи не пізно змінити щось на краще:)

Стіка душа у душу молоком,
Вростають мої мрії в оченята,
А що тут треба змінити, аби стало комусь зрозумілим очевидне у такому контексті? Як на мене, то пояснювати вірші доводиться не лише у тому випадку, коли щось не ясно написане, але й тоді, коли читач не той.

Так, і не кажіть, читач не той пішов... Не вкурює він, дурний, глибоку образність карамелєк з лайна і згриплених лелек... Не може він збагнути, як це мрії вростають в очі, якщо це не фільм жахів!

Таких тут, шановна пані, про яких ви кажете, не так вже й багато, але вони дуже полюбляють здіймати веремію, чим імітують масовість та громадську опінію.

Насправді, по чести сказати, ідея мені сподобалась. Проте деякі моменти спотикають мене, як пересічного читача. А оскільки пані Яна має високий рівень вимогливості як до себе, так і до інших, і в усьому, як мені здалося, прагне досконалості, маю нахабство вказати їй на ці "моменти":
1. Дійсно "вростання" є досить моторошним дійством.
2. Мене трохи бентежить оте "чвіркання" в другому рядку, якесь воно занадто простомовне і простоасоціативне для такого глибокоінтимного вірша-сну.
3. Останній рядок занадто простий, знову ж таки, в контексті глибини обраної авторкою теми.

Власне, це є лише зауваги "не того читача", і прислухатись до них шановній авторці немає жодної потреби.

Може, не так і багато, а може, ви не всіх знаєте... А деякі просто відмовчуються, щоб не ображати... А ще деякі вважають, що краще не зв’язуваться... Але ті, що є, як вони вам заважають писати хто зна що і хто зна як! Ех, ваша воля б...

Якого саме?

Своєю волею, шановна пані, я користуюся вволю. Знаю й вашу волю, яку ви неодноразово висловлювали. Але ж ви як професійний філолог не можете не знати народних прислівїв про те, що кому не дав бог. Чи ви не український філолог?