:) Дякую!

Мда, епохально!
Але чому саме "гавкаю"? Можливо мякше "балакаю"?
"З німою торбою під церквою балакаю..." :)

Ех, Ви, Володимире! Не зрозуміли головного.:( Якщо я буду стояти під церквою і балакати, то мене ніхто так і не помітить. Я ж не одна там стою. А щоб викликати зосередженість на собі, потрібно не просто балакати. Пусті балачки не мають нічого спільного з душею. А якби Ви придивились, то у Вас би прослідкувалась аналогія щодо німої торби. Те, що лежить в ній не вдасться випустити на волю, просто балакаючи, вона занадто довго залишалась німою. Володимире, глибше копайте, глибше...

З повагою,
Мирослава

Привіт! Хвала Богу, хоч хтось хоч щось упіймав! Одержима! Душа німа, а щось рве із середини... А щодо храму, то ти тут не все розгледів. Ти не помітив, що я лише в кінці застосувала слово "храм", а раніше це всього-навсього була церква. Погодься, що просто ходити до церкви чи під церкву без усвідомлення того, що мучить і покаяння душі немає сенсу. Можна йти тою ж дорогою, що і інші, за писаними законами, але знайти себе можна тільки усвідомивши власний шлях, побудувавши власний храм служіння одному і тому ж Богу. Пізнавши свою істинність і покаявшись, Господь воскресає в кожному з нас. Кожна людина - храм, в якому прагне воскресіння Бог... Принаймні, це в моєму баченні.

Привіт! Хвала Богу, хоч хтось хоч щось упіймав! Одержима! Душа німа, а щось рве із середини... А щодо храму, то ти тут не все розгледів. Ти не помітив, що я лише в кінці застосувала слово "храм", а раніше це всього-навсього була церква. Погодься, що просто ходити до церкви чи під церкву без усвідомлення того, що мучить і покаяння душі немає сенсу. Можна йти тою ж дорогою, що і інші, за писаними законами, але знайти себе можна тільки усвідомивши власний шлях, побудувавши власний храм служіння одному і тому ж Богу. Пізнавши свою істинність і покаявшись, Господь воскресає в кожному з нас. Кожна людина - храм, в якому прагне воскресіння Бог... Принаймні, це в моєму баченні.

"Пізнавши свою істинність і покаявшись..." відносилось до людини, а не до Бога. Але якщо подумати, то люди - діти Божі, а діти - продовження батьків. Людина - грішна частинка Бога, яку Він все-таки бачить безгрішною, якій все прощає, хоч інколи, щоб прийти до прощення безжально карає.
Михайле, хочеш бачити мене відьмою? - будь ласка. Мені важливо, щоб мене побачив Бог. До речі, у творі багато асоціацій, в яких можеш знайти себе, та й не тільки ти...

Ваші репліки, колеги, цікаві. Кожен має, напевно, рацію. :)
Щодо мене, то вважаю, - складну тематику, що добре не виокремлена (визначена) у обсязі свого існування римами не варто насичувати чуттєвостями на кшталт, "гавкаю". Для сприйняття, для зрозумілості (у даному випадку) краще максимальне заспокоєння? :)(:

Володимире, дозвольте не погодитися з Вами щодо не виокремленого в обсязі існування рим даної тематики. Ви вважаєте, рими мають вказувати шлях тим, хто шукає? Можливо, я поекспериментую обов'язково... якось. Та нині хочу бути такою як є, з усією, покладеною на себе, відповідальністю.
Максимальне заспокоєння? Мені "спокій лише сниться". Я в пошуку себе. Боятися ступити за межу - ніколи не пізнати своє его. Якщо я слугуватимусь лише шаблонами, не зможу навчитися творити.

І Володимире, даруйте, що начиталася Ваших "Настанов сину".

З повагою,
Мирослава

Чого ж, дуже приємно, коли комусь трішечки і сам цікавий :)) Сподіваюь, що ви і мені залишили якусь практичну пораду :) Я теж прагну вищої майстерності, а сам себе майже не читаю, то ж звідки ума-розуму набратися? :)

Перечитав ще раз, і без поспіху, ваш вірш і маю з вашими відповідями на моє запитання погодитися, але не повністю погоджуюсь, - все таки намагання у віршованій формі зробити основний акцент на проведенні відразу багатьох авторських ідей приводить інколи до помітної втрати краси рядка :)
Цей зовсім неочевидний у інших ваших віршах "нюанс", хоча стосується більшості авторів на "Самвидаві" (якщо не всіх):)

Питання напевно у тому, що читати хороші вірші, це як розглядати не зіпсований людьми пейзаж, так? Кожний напрям погляду, кожний рядок, може нести фрагментарно не зрозумілу відразу ідею, але має бути красивим. І коли все оглянеш, все прочитаєш до кінця, то все одно милуватимешся не глобальною ідеєю Автора (ідеями), а гарними фрагментами, які близькі саме тобі. Тому кожний рядок важливий. :) (:
Це так, в першу чергу до собе...

:)