Горобчик мій

    …тепер, лежачи горілиць на тепленькому корейському масажері, Ано мав предосить часу на роздуми, як він сам собі казав, на мандри в космосі, бо все життя гнав кудись свою свідомість… Наздоганяючи логіку! – додавав зверхньо.
    То впадаючи в дрімоту, то… нараз, мов вітерцем здувало той легкий туман напівсну та відкривало оголену свідомість і він, насолоджуючись своєю самотністю, гортав ті сторіночки життя, які ще залишилися в його свідомості… дивуючись: якою ж вибірковою може бути людська пам'ять!
    З тих пір, як дружина, доклавши величезних зусиль та витративши чимало грошей, поставила його трохи на ноги… Один небагатослівний лікар сказав, що ті падіння, час від часу, подібні на епілептичні… і виписав таблетки - повинні допомогти, а що до поганої ходи та напруження в тілі – це щось із хребтом… Другий, уже надміру говіркий, пояснив, роздивляючись рентгенівські знімки, що це міжхребцеві грижі ель чотири та ель п’ять хребців, що відповідають за стопу ноги. Коротше кажучи, - параліч стопи, а від запалення самих хребців напруження в усьому тілі… Здалося, наче його багатослів’я, насправді, мало на увазі, що зробити щось уже неможливо. Добрі люди порадили корейський масажер… І сусідки, знаючи, що він не п’є, тепер казали:
    - Ото нещасний… і за що його Бог покарав…Така правильна людина, - і додавали після скрушного зітхання, – був. Наче він уже справді помер.
    Дружина знову поїхала в Іспанію.
    - А ти зможеш, горобчику мій, без мене… дивись, я можу залишитись.
    Та через брак грошей… але насправді через бажання побути самому Ано напористо казав:
    - Я вже можу сам себе обходити – їдь, що ти будеш тут робити? І грошей треба… - додавав фальшиво, бо гроші турбували його менше усього.
    І от тепер, лежачи самотньо, частенько аналізував логічно цю дивну та вибіркову втрату пам’яті. Виглядало так, наче хтось повитирав там, у свідомості, усі погані спогади.
    - Чуєш, Іннуню? - запитав він одного разу, понизивши голос, у братової дружини, - а стрийко Михайло (батьків брат) помер?
    - Та вже два роки як…
    - А я на похорон ходив?
    - А як же ж…
    Ця дивна втрата пам’яті - ’’тут пам’ятаю, тут не пам’ятаю’’ позначилась і на щоденних справах. Найбільше потерпала його схильність до порядку: він ніяк не міг віднайти деяких речей. Добре знав, що кожна річ у його хаті має якесь логічне місце знаходження, а тепер окремі з них, мовби випали з пам’яті, - він шукав наче навпомацки… Ано запідозрив, що у його свідомості згубились ті речі, які у логічному ланцюжку мали якийсь неприємний спогад. Нарешті відшукавши потрібний предмет, дивуючись місцем його віднайдення, ламав голову над тим, якою ж логікою він колись керувався, ставлячи його туди. І саме тоді він утвердився в думці, що світ влаштований якось по-іншому і що рацію мав його товариш, коли казав:
    - Я завжди дивувався, навіщо це ти так усе складаєш - цвяшки до цвяшків, гаєчки до гаєчок… у мене все в одному ящику.
    Тепер реальний світ був, мов той товаришів ящик – усе гамузом… Але ж логіка!? Діалектика світобудови… Ано собі думав, що усе вже давно поскладано людиною: філософія, математика, хімія, біологія… І справді так є - світ має логіку: з заліза зроблено сокиру, сокира рубає дрова, дрова горять в кузні, нагріваючи залізо, коваль кує сокиру… А якщо коваль попече руку, і йому якоїсь миті відбере пам'ять… як ото мені… і усім так станеться, бо вони уже палять газом, а не дровами… і світ втратить логіку у цьому питанні, то сокира опиниться в тому ’’товаришевому ящику’’. Скільки там уже таких лежить речей? Абсурдних, хоч і досконалих… А скільки подібних атрибутів лежить у музеях?..
    - А!!!
    Втративши логічну нитку і щоб не заплакати… він тепер навчився ставати ’’горобчиком моїм’’ і уявляв дружину свою…
    - А як вона відучила мене курити? – блаженно усміхнений, лежачи на тому рятівному масажері, пригадував - а воно таки варто того…
    Курити він навчився у війську, вірніше обставини змусили: служив радистом… Уявіть: доба в наряді в невеличкій кімнаті з двома курящими товаришами… Тут вже не допомогло, як зазвичай, сказати собі: курити не логічно!.. Залишалось зверхньо мудрувати: сама звичка - це шкідлива річ, і не тому, що шкідлива, а тому що… шкідлива, – усміхнувся такому логічно-абсурдному висновку. Подібний абсурд добряче муляє свідомість не одного курця та п’янички – колись покину пити-курити, потім… І аж з’явилось у його парубоцькому житті те ’’потім’’, із задертим догори носиком.
    - Не лізь до мене, бо від тебе сигаретним димом смердить. Фу!!!
    І те ’’фу’’ спрацювало в одну мить.
    - А таки не буде цілуватись, бо смердить – логічно? Логічно!
    І мов відрізало - покинув курити в одну мить.

Худ. Я Саландяк .
" Абсурдологія (ілюстрована проза)"
• Перейти на сторінку •
 "Абсурдологія. Частина третя"