Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.30
21:39
легко і прозоро
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою
2026.10.30
18:40
Букет осінній -
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.
2026.10.30
16:49
Він із тих відьмаків,
перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення
перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення
2026.10.30
12:40
Повзуть до берега пустого
Годинники часів Ель Греко,
В непередбачуваній змові,
Немов мурахи по смереках.
В сонетні форми невмирущі,
Хрестоматійні,гарячкові,
Як стукіт ніг цукровій гущі
Годинники часів Ель Греко,
В непередбачуваній змові,
Немов мурахи по смереках.
В сонетні форми невмирущі,
Хрестоматійні,гарячкові,
Як стукіт ніг цукровій гущі
2026.10.30
11:17
Данський актор Ніколай Костер-Вальдау, відомий за роллю Джеймі Ланністера у культовому серіалі «Гра престолів», приїхав до Києва у статусі посла доброї волі Програми розвитку ООН, щоб привернути увагу світу до наслідків війни та підтримки України у цей ва
2026.10.30
06:00
Поблякле світання з холодним дощем
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
2026.10.29
23:32
музика пробивається
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
2026.10.29
21:34
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка
Агов, люде, що такі сумні?
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка
Агов, люде, що такі сумні?
2026.10.29
20:46
Онук у дідуся спитав,
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
2026.10.29
20:09
Я не хочу писати вже вірші.
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
2026.10.29
17:55
Ще донедавная їх не помічав,навіть вряди-годи
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
2026.10.29
15:26
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
2026.10.29
11:18
Нині кобзи, знову гучно, —
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
2026.10.29
07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
2026.10.28
23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
2026.10.28
19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Абсурдологія. Частина друга
Абсурдологія. Частина друга
Горобчик мій
…тепер, лежачи горілиць на тепленькому корейському масажері, Ано мав предосить часу на роздуми, як він сам собі казав, на мандри в космосі, бо все життя гнав кудись свою свідомість… Наздоганяючи логіку! – додавав зверхньо.
То впадаючи в дрімоту, то… нараз, мов вітерцем здувало той легкий туман напівсну та відкривало оголену свідомість і він, насолоджуючись своєю самотністю, гортав ті сторіночки життя, які ще залишилися в його свідомості… дивуючись: якою ж вибірковою може бути людська пам'ять!
З тих пір, як дружина, доклавши величезних зусиль та витративши чимало грошей, поставила його трохи на ноги… Один небагатослівний лікар сказав, що ті падіння, час від часу, подібні на епілептичні… і виписав таблетки - повинні допомогти, а що до поганої ходи та напруження в тілі – це щось із хребтом… Другий, уже надміру говіркий, пояснив, роздивляючись рентгенівські знімки, що це міжхребцеві грижі ель чотири та ель п’ять хребців, що відповідають за стопу ноги. Коротше кажучи, - параліч стопи, а від запалення самих хребців напруження в усьому тілі… Здалося, наче його багатослів’я, насправді, мало на увазі, що зробити щось уже неможливо. Добрі люди порадили корейський масажер… І сусідки, знаючи, що він не п’є, тепер казали:
- Ото нещасний… і за що його Бог покарав…Така правильна людина, - і додавали після скрушного зітхання, – був. Наче він уже справді помер.
Дружина знову поїхала в Іспанію.
- А ти зможеш, горобчику мій, без мене… дивись, я можу залишитись.
Та через брак грошей… але насправді через бажання побути самому Ано напористо казав:
- Я вже можу сам себе обходити – їдь, що ти будеш тут робити? І грошей треба… - додавав фальшиво, бо гроші турбували його менше усього.
І от тепер, лежачи самотньо, частенько аналізував логічно цю дивну та вибіркову втрату пам’яті. Виглядало так, наче хтось повитирав там, у свідомості, усі погані спогади.
- Чуєш, Іннуню? - запитав він одного разу, понизивши голос, у братової дружини, - а стрийко Михайло (батьків брат) помер?
- Та вже два роки як…
- А я на похорон ходив?
- А як же ж…
Ця дивна втрата пам’яті - ’’тут пам’ятаю, тут не пам’ятаю’’ позначилась і на щоденних справах. Найбільше потерпала його схильність до порядку: він ніяк не міг віднайти деяких речей. Добре знав, що кожна річ у його хаті має якесь логічне місце знаходження, а тепер окремі з них, мовби випали з пам’яті, - він шукав наче навпомацки… Ано запідозрив, що у його свідомості згубились ті речі, які у логічному ланцюжку мали якийсь неприємний спогад. Нарешті відшукавши потрібний предмет, дивуючись місцем його віднайдення, ламав голову над тим, якою ж логікою він колись керувався, ставлячи його туди. І саме тоді він утвердився в думці, що світ влаштований якось по-іншому і що рацію мав його товариш, коли казав:
- Я завжди дивувався, навіщо це ти так усе складаєш - цвяшки до цвяшків, гаєчки до гаєчок… у мене все в одному ящику.
Тепер реальний світ був, мов той товаришів ящик – усе гамузом… Але ж логіка!? Діалектика світобудови… Ано собі думав, що усе вже давно поскладано людиною: філософія, математика, хімія, біологія… І справді так є - світ має логіку: з заліза зроблено сокиру, сокира рубає дрова, дрова горять в кузні, нагріваючи залізо, коваль кує сокиру… А якщо коваль попече руку, і йому якоїсь миті відбере пам'ять… як ото мені… і усім так станеться, бо вони уже палять газом, а не дровами… і світ втратить логіку у цьому питанні, то сокира опиниться в тому ’’товаришевому ящику’’. Скільки там уже таких лежить речей? Абсурдних, хоч і досконалих… А скільки подібних атрибутів лежить у музеях?..
- А!!!
Втративши логічну нитку і щоб не заплакати… він тепер навчився ставати ’’горобчиком моїм’’ і уявляв дружину свою…
- А як вона відучила мене курити? – блаженно усміхнений, лежачи на тому рятівному масажері, пригадував - а воно таки варто того…
Курити він навчився у війську, вірніше обставини змусили: служив радистом… Уявіть: доба в наряді в невеличкій кімнаті з двома курящими товаришами… Тут вже не допомогло, як зазвичай, сказати собі: курити не логічно!.. Залишалось зверхньо мудрувати: сама звичка - це шкідлива річ, і не тому, що шкідлива, а тому що… шкідлива, – усміхнувся такому логічно-абсурдному висновку. Подібний абсурд добряче муляє свідомість не одного курця та п’янички – колись покину пити-курити, потім… І аж з’явилось у його парубоцькому житті те ’’потім’’, із задертим догори носиком.
- Не лізь до мене, бо від тебе сигаретним димом смердить. Фу!!!
І те ’’фу’’ спрацювало в одну мить.
- А таки не буде цілуватись, бо смердить – логічно? Логічно!
І мов відрізало - покинув курити в одну мить.
Худ. Я Саландяк .
" Абсурдологія (ілюстрована проза)"
• Перейти на сторінку •
"Абсурдологія. Частина третя"
…тепер, лежачи горілиць на тепленькому корейському масажері, Ано мав предосить часу на роздуми, як він сам собі казав, на мандри в космосі, бо все життя гнав кудись свою свідомість… Наздоганяючи логіку! – додавав зверхньо.
То впадаючи в дрімоту, то… нараз, мов вітерцем здувало той легкий туман напівсну та відкривало оголену свідомість і він, насолоджуючись своєю самотністю, гортав ті сторіночки життя, які ще залишилися в його свідомості… дивуючись: якою ж вибірковою може бути людська пам'ять!
З тих пір, як дружина, доклавши величезних зусиль та витративши чимало грошей, поставила його трохи на ноги… Один небагатослівний лікар сказав, що ті падіння, час від часу, подібні на епілептичні… і виписав таблетки - повинні допомогти, а що до поганої ходи та напруження в тілі – це щось із хребтом… Другий, уже надміру говіркий, пояснив, роздивляючись рентгенівські знімки, що це міжхребцеві грижі ель чотири та ель п’ять хребців, що відповідають за стопу ноги. Коротше кажучи, - параліч стопи, а від запалення самих хребців напруження в усьому тілі… Здалося, наче його багатослів’я, насправді, мало на увазі, що зробити щось уже неможливо. Добрі люди порадили корейський масажер… І сусідки, знаючи, що він не п’є, тепер казали:
- Ото нещасний… і за що його Бог покарав…Така правильна людина, - і додавали після скрушного зітхання, – був. Наче він уже справді помер.
Дружина знову поїхала в Іспанію.
- А ти зможеш, горобчику мій, без мене… дивись, я можу залишитись.
Та через брак грошей… але насправді через бажання побути самому Ано напористо казав:
- Я вже можу сам себе обходити – їдь, що ти будеш тут робити? І грошей треба… - додавав фальшиво, бо гроші турбували його менше усього.
І от тепер, лежачи самотньо, частенько аналізував логічно цю дивну та вибіркову втрату пам’яті. Виглядало так, наче хтось повитирав там, у свідомості, усі погані спогади.
- Чуєш, Іннуню? - запитав він одного разу, понизивши голос, у братової дружини, - а стрийко Михайло (батьків брат) помер?
- Та вже два роки як…
- А я на похорон ходив?
- А як же ж…
Ця дивна втрата пам’яті - ’’тут пам’ятаю, тут не пам’ятаю’’ позначилась і на щоденних справах. Найбільше потерпала його схильність до порядку: він ніяк не міг віднайти деяких речей. Добре знав, що кожна річ у його хаті має якесь логічне місце знаходження, а тепер окремі з них, мовби випали з пам’яті, - він шукав наче навпомацки… Ано запідозрив, що у його свідомості згубились ті речі, які у логічному ланцюжку мали якийсь неприємний спогад. Нарешті відшукавши потрібний предмет, дивуючись місцем його віднайдення, ламав голову над тим, якою ж логікою він колись керувався, ставлячи його туди. І саме тоді він утвердився в думці, що світ влаштований якось по-іншому і що рацію мав його товариш, коли казав:
- Я завжди дивувався, навіщо це ти так усе складаєш - цвяшки до цвяшків, гаєчки до гаєчок… у мене все в одному ящику.
Тепер реальний світ був, мов той товаришів ящик – усе гамузом… Але ж логіка!? Діалектика світобудови… Ано собі думав, що усе вже давно поскладано людиною: філософія, математика, хімія, біологія… І справді так є - світ має логіку: з заліза зроблено сокиру, сокира рубає дрова, дрова горять в кузні, нагріваючи залізо, коваль кує сокиру… А якщо коваль попече руку, і йому якоїсь миті відбере пам'ять… як ото мені… і усім так станеться, бо вони уже палять газом, а не дровами… і світ втратить логіку у цьому питанні, то сокира опиниться в тому ’’товаришевому ящику’’. Скільки там уже таких лежить речей? Абсурдних, хоч і досконалих… А скільки подібних атрибутів лежить у музеях?..
- А!!!
Втративши логічну нитку і щоб не заплакати… він тепер навчився ставати ’’горобчиком моїм’’ і уявляв дружину свою…
- А як вона відучила мене курити? – блаженно усміхнений, лежачи на тому рятівному масажері, пригадував - а воно таки варто того…
Курити він навчився у війську, вірніше обставини змусили: служив радистом… Уявіть: доба в наряді в невеличкій кімнаті з двома курящими товаришами… Тут вже не допомогло, як зазвичай, сказати собі: курити не логічно!.. Залишалось зверхньо мудрувати: сама звичка - це шкідлива річ, і не тому, що шкідлива, а тому що… шкідлива, – усміхнувся такому логічно-абсурдному висновку. Подібний абсурд добряче муляє свідомість не одного курця та п’янички – колись покину пити-курити, потім… І аж з’явилось у його парубоцькому житті те ’’потім’’, із задертим догори носиком.
- Не лізь до мене, бо від тебе сигаретним димом смердить. Фу!!!
І те ’’фу’’ спрацювало в одну мить.
- А таки не буде цілуватись, бо смердить – логічно? Логічно!
І мов відрізало - покинув курити в одну мить.
Худ. Я Саландяк .
" Абсурдологія (ілюстрована проза)"
• Перейти на сторінку •
"Абсурдологія. Частина третя"
Про публікацію
