Таня соромиться своєї мами: її зашкарублих од сапки і почервонілих од холодної води пальців, соромиться маминих нігтів на ногах, у які в’їлася земля з грядки, соромиться маминої згорбленої постави, її невпевненого погляду. Он довкола які гарні продавчині з гордо піднятими головами: і зачіски у них без сивини, і нігті намальовані яскравим лаком, на ногах – дороге взуття, а не старомодні мешти. Тетянина мама теж продавчиня, тільки не на «Даринку» торгує, а у «Сільпо» на касі покупцям товар відпускає. Мама вже, як той запрограмований робот: напрацюється, прийде додому, Тетяна їй на стіл вечерю зготує, мама поїсть і у відповідь машинально дякує доні: «Дякую за покупку. Приходьте ще».

Серед нахабних цін, дорогих речей, китайського лахміття вчорашня випускниця відчуває себе роздягненою. Наче хто заліз за пазуху і підгледів, які купюри сховані у гаманці її мами. Дівчина ніяково опускає очі, з усіх сторін її штовхають упевнені у собі зіваки. Напарфумлений здоровань боляче наступив на ногу і не вибачився, ще й обізвав. Мамі шкода доньку, вона ладна продати своє здоров’я, аби доня була щаслива. Здерти живцем із себе шкіру і відгородити, захистити своєю любов’ю дитину від усіх негараздів і вдовиного безгрошів’я, від горя, що ось-ось сльозою покотиться Тетянчиною щічкою.

Зупинилися біля відділу із сумками. Продавчиня скривилася, угледівши перед собою дешевий одяг, відсутність педикюру і затравленість у погляді змарнілої жінки. Кинула презирливо:
– Што іщєм? А подумки припечатала: «Тьху, какая ніщєта сюда пріпьорлась».
Тетянчина мама тихо відповіла:
– Нехай доня вибере сама, що їй сподобається.
Продавчиня вищерилася:
– Што?! У самой в карманє двєстє грівєн мєлаччю, а падавайтє «що спадобаєцьця»! Што, нє відна, здесь сумкі па тисячє грівен і више.

Наче не словами, а помиями облили. Дівчині боляче за свою маму. Вона взяла її, мов маленьку, за руку і повела до виходу. Тетянці соромно самої себе, свого безсилля, бо не змогла захистити найдорожчу у світі людину: змовчала у відповідь чорноротій столичній перекупці. Тетянці соромно, що вмовила маму поїхати на базар у неділю, замість того, щоби піти разом з бабусею до церкви.
– Мам, ти в мене – найкраща. Мам, чуєш, не плач. Пробач мені, що я тебе соромилась. Пробач.

2013..