Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Влад Невмержицький (1997) /
Проза
Пробудження первісних сил
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пробудження первісних сил
Ніколи не побачиш у своєму житті те, що здибнеш у глибині первісного царства, що охоплює своїми теренами тисячолітні ліси, в кронах яких мов дремлять духи і чорти природи, залізні пурпурні гори, чиї громісткості злякали б будь-яку животу у їх підніж, бурхливі темноводі річки, які несуть за собою мільйони тон води за хвилину – забута і неповернена країна, що не забуває зла насправді, але відповідає по заслузі.
Не натрапляйте сюди ні за яке золото чи смарагд, ні під кулю чи струм, тоді, коли свою занедбали і зневажили. Що б ви не зробили, вона дасть знати про себе так, що платити будете навіки життям, душею…
Я натрафив осюди, в глибину держави непрощаючої. Поміж дубами трьохвіковими прокинувся від смерті чотирилапої, дикої кішки. Загуло у вухах, наче хтось шепче до тебе, зазиваючи кудись, де тебе воно чекає… Хто воно? «Воно те, що має сталеву білу шерсть, гнилу кров замість слини, шелепи як бритва і не очі, а вогонь зелений з пекла», - проговорив мені шепіт дідуга. Треміт узяв мене за кості, знерушив.
Одначе мене тягнуло до серця країни, що чекала. Я ледь-ледь встав, пішов, слухаючи шепіт: «Іди, іди до нього. Воно вичікує на месництво». Буботіння гуділо всюди: із землі, з дерев, з кущів, з травини, з дірок мурашиних лунало – всюди!
Ні одної тварини, ні одної комахи, лише мовчазна зелень і старі дуби похмурі, злі. Доки сонце було на моєму боці: світило мні шлях до загадки лісної. Раптом товсті та довгі віти тріпнули перед мною, загороджуючи хід. Оминув, але потім товстезний, уже для себе старезний дуб грізно проревів за мною, вихруснувши кілометрові коріння з-під землі: «Не йди, не роби останню помилку, подумай!» Я не думав. Я втік від того лютища, бо злякався. Шукав рятунку у смерті, не знаючи про це.
Я відчував до місця призначення. Відчув низьке гудіння землі, немов жерло вулкану кипіло прямо під тобою, немов земля ось-ось розірветься навпіл, випустивши з себе увесь бруд. Мені здалося, наче далекі гори почали між собою гучно скрипіти своїми схилами і вершинами. Вся країна поглинулась у визг грубого каміння. Той нестерпний лязкіт припинився одразу, коли я кинув на гори свій взір. Однак щось продовжувало там стукати, як коваль б’є по наковальні. Стук-стук, стук-стук. Зупинилось.
Зненацька ядром звідти вилетів білий об’єкт прямо у гущавину, до якої я йшов – то було серце. Густа росла колом, вкриваючи її внутрішню оболонку від сонячного світла. Не зважаючи на страх і нерішучість, я кинувся у осередок первісності…
2014
Не натрапляйте сюди ні за яке золото чи смарагд, ні під кулю чи струм, тоді, коли свою занедбали і зневажили. Що б ви не зробили, вона дасть знати про себе так, що платити будете навіки життям, душею…
Я натрафив осюди, в глибину держави непрощаючої. Поміж дубами трьохвіковими прокинувся від смерті чотирилапої, дикої кішки. Загуло у вухах, наче хтось шепче до тебе, зазиваючи кудись, де тебе воно чекає… Хто воно? «Воно те, що має сталеву білу шерсть, гнилу кров замість слини, шелепи як бритва і не очі, а вогонь зелений з пекла», - проговорив мені шепіт дідуга. Треміт узяв мене за кості, знерушив.
Одначе мене тягнуло до серця країни, що чекала. Я ледь-ледь встав, пішов, слухаючи шепіт: «Іди, іди до нього. Воно вичікує на месництво». Буботіння гуділо всюди: із землі, з дерев, з кущів, з травини, з дірок мурашиних лунало – всюди!
Ні одної тварини, ні одної комахи, лише мовчазна зелень і старі дуби похмурі, злі. Доки сонце було на моєму боці: світило мні шлях до загадки лісної. Раптом товсті та довгі віти тріпнули перед мною, загороджуючи хід. Оминув, але потім товстезний, уже для себе старезний дуб грізно проревів за мною, вихруснувши кілометрові коріння з-під землі: «Не йди, не роби останню помилку, подумай!» Я не думав. Я втік від того лютища, бо злякався. Шукав рятунку у смерті, не знаючи про це.
Я відчував до місця призначення. Відчув низьке гудіння землі, немов жерло вулкану кипіло прямо під тобою, немов земля ось-ось розірветься навпіл, випустивши з себе увесь бруд. Мені здалося, наче далекі гори почали між собою гучно скрипіти своїми схилами і вершинами. Вся країна поглинулась у визг грубого каміння. Той нестерпний лязкіт припинився одразу, коли я кинув на гори свій взір. Однак щось продовжувало там стукати, як коваль б’є по наковальні. Стук-стук, стук-стук. Зупинилось.
Зненацька ядром звідти вилетів білий об’єкт прямо у гущавину, до якої я йшов – то було серце. Густа росла колом, вкриваючи її внутрішню оболонку від сонячного світла. Не зважаючи на страх і нерішучість, я кинувся у осередок первісності…
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
