Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – такі джерела,
які не напувають, а біжать
моїх думок пісенним а капела,
вриваючись у тиху благодать
западин кулуарного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
які не напувають, а біжать
моїх думок пісенним а капела,
вриваючись у тиху благодать
западин кулуарного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Влад Невмержицький (1997) /
Проза
Пробудження первісних сил
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пробудження первісних сил
Ніколи не побачиш у своєму житті те, що здибнеш у глибині первісного царства, що охоплює своїми теренами тисячолітні ліси, в кронах яких мов дремлять духи і чорти природи, залізні пурпурні гори, чиї громісткості злякали б будь-яку животу у їх підніж, бурхливі темноводі річки, які несуть за собою мільйони тон води за хвилину – забута і неповернена країна, що не забуває зла насправді, але відповідає по заслузі.
Не натрапляйте сюди ні за яке золото чи смарагд, ні під кулю чи струм, тоді, коли свою занедбали і зневажили. Що б ви не зробили, вона дасть знати про себе так, що платити будете навіки життям, душею…
Я натрафив осюди, в глибину держави непрощаючої. Поміж дубами трьохвіковими прокинувся від смерті чотирилапої, дикої кішки. Загуло у вухах, наче хтось шепче до тебе, зазиваючи кудись, де тебе воно чекає… Хто воно? «Воно те, що має сталеву білу шерсть, гнилу кров замість слини, шелепи як бритва і не очі, а вогонь зелений з пекла», - проговорив мені шепіт дідуга. Треміт узяв мене за кості, знерушив.
Одначе мене тягнуло до серця країни, що чекала. Я ледь-ледь встав, пішов, слухаючи шепіт: «Іди, іди до нього. Воно вичікує на месництво». Буботіння гуділо всюди: із землі, з дерев, з кущів, з травини, з дірок мурашиних лунало – всюди!
Ні одної тварини, ні одної комахи, лише мовчазна зелень і старі дуби похмурі, злі. Доки сонце було на моєму боці: світило мні шлях до загадки лісної. Раптом товсті та довгі віти тріпнули перед мною, загороджуючи хід. Оминув, але потім товстезний, уже для себе старезний дуб грізно проревів за мною, вихруснувши кілометрові коріння з-під землі: «Не йди, не роби останню помилку, подумай!» Я не думав. Я втік від того лютища, бо злякався. Шукав рятунку у смерті, не знаючи про це.
Я відчував до місця призначення. Відчув низьке гудіння землі, немов жерло вулкану кипіло прямо під тобою, немов земля ось-ось розірветься навпіл, випустивши з себе увесь бруд. Мені здалося, наче далекі гори почали між собою гучно скрипіти своїми схилами і вершинами. Вся країна поглинулась у визг грубого каміння. Той нестерпний лязкіт припинився одразу, коли я кинув на гори свій взір. Однак щось продовжувало там стукати, як коваль б’є по наковальні. Стук-стук, стук-стук. Зупинилось.
Зненацька ядром звідти вилетів білий об’єкт прямо у гущавину, до якої я йшов – то було серце. Густа росла колом, вкриваючи її внутрішню оболонку від сонячного світла. Не зважаючи на страх і нерішучість, я кинувся у осередок первісності…
2014
Не натрапляйте сюди ні за яке золото чи смарагд, ні під кулю чи струм, тоді, коли свою занедбали і зневажили. Що б ви не зробили, вона дасть знати про себе так, що платити будете навіки життям, душею…
Я натрафив осюди, в глибину держави непрощаючої. Поміж дубами трьохвіковими прокинувся від смерті чотирилапої, дикої кішки. Загуло у вухах, наче хтось шепче до тебе, зазиваючи кудись, де тебе воно чекає… Хто воно? «Воно те, що має сталеву білу шерсть, гнилу кров замість слини, шелепи як бритва і не очі, а вогонь зелений з пекла», - проговорив мені шепіт дідуга. Треміт узяв мене за кості, знерушив.
Одначе мене тягнуло до серця країни, що чекала. Я ледь-ледь встав, пішов, слухаючи шепіт: «Іди, іди до нього. Воно вичікує на месництво». Буботіння гуділо всюди: із землі, з дерев, з кущів, з травини, з дірок мурашиних лунало – всюди!
Ні одної тварини, ні одної комахи, лише мовчазна зелень і старі дуби похмурі, злі. Доки сонце було на моєму боці: світило мні шлях до загадки лісної. Раптом товсті та довгі віти тріпнули перед мною, загороджуючи хід. Оминув, але потім товстезний, уже для себе старезний дуб грізно проревів за мною, вихруснувши кілометрові коріння з-під землі: «Не йди, не роби останню помилку, подумай!» Я не думав. Я втік від того лютища, бо злякався. Шукав рятунку у смерті, не знаючи про це.
Я відчував до місця призначення. Відчув низьке гудіння землі, немов жерло вулкану кипіло прямо під тобою, немов земля ось-ось розірветься навпіл, випустивши з себе увесь бруд. Мені здалося, наче далекі гори почали між собою гучно скрипіти своїми схилами і вершинами. Вся країна поглинулась у визг грубого каміння. Той нестерпний лязкіт припинився одразу, коли я кинув на гори свій взір. Однак щось продовжувало там стукати, як коваль б’є по наковальні. Стук-стук, стук-стук. Зупинилось.
Зненацька ядром звідти вилетів білий об’єкт прямо у гущавину, до якої я йшов – то було серце. Густа росла колом, вкриваючи її внутрішню оболонку від сонячного світла. Не зважаючи на страх і нерішучість, я кинувся у осередок первісності…
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
