Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Кочур Григорій Порфирович
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кочур Григорій Порфирович
***
Замели метiлi i полярнi пурги
Всi шляхи-дороги, що вели назад.
Я несу у серцi, мов дарунок щирий,
Небо України i вишневий сад.
Будуть вони разом мандрувать зi мною
По далеких землях, тундрових краях.
I вiд того буде легшим набагато
Пройдений з дитинства той тернистий шлях.
I коли спiткнуся на важкiй дорозi,
Упаду в заметах в куряву снiгiв,
Батькiвщини небо надi мною буде,
А в очах – вишневих птахiв чути спiв.
***
Замели пургою в тундре злые ветры
Все пути-дороги, что вели назад.
Но несу я в сердце, как подарок щедрый,
Небо Украины и вишнёвый сад.
Будут они вместе странствовать со мною
По краям далёким тундры снеговой,
И казаться будет легче мне намного
Тот, что с детства пройден, путь тернистый мой.
Если оступлюсь я на дороге длинной,
Головой в сугробы упаду я ниц,
Надо мною будет небо Украины,
Сад в глазах вишнёвый, полный пенья птиц.
ДPYЖИHI
Бувало iнколи: вертаючи додому,
Лиш рiднi обрiї замайорять здаля,
Нетерпеливiстю поборюючи втому,
Думками забраний, прискорюючи шлях,
Я рвався, щоб тобi чим скорше розказати,
Шо бачив, чим мене стрiвала далечiнь,
I сердивсь, коли хтось, а найчастiш сама ти
Вривала розповiдь – мов, спершу вiдпочинь,
Не надто беручи поважно й урочисто
Хвилину, що мене сповняла до країв
Не очевиднiстю для всiх ясного змiсту,
А пломенем, який приховано горiв.
I от тепер обом судилось прокладати
До дому стежечку – до того, що нема,
Нетерпеливiстю поборюючи дати,
Думками деручись крiзь гущину оман.
Так нiби й час уже з тобою пороч сiсти,
I з тим же пломенем, який горiв колись,
Тихенько, з усмiхом спокiйним розповiсти,
Як загубив життя... а решту все принiс...
Я вiрю буде так: перед тобою знову,
Усе, що сталося, як саван простелю
I стану сердитись, коли перервеш мову
Словами спiвчуття, обурення, жалю
Чи осуду...
1950 р.
ЖEHE
Когда домой вернуться мне случалось,
Едва завидев горизонт родной,
Нетерпеливость, победив усталость,
Мне сокращала долгий путь домой.
Я рвался рассказать, спеша весьма,
Что видел, чем меня встречали дали,
Сердясь, коль кто-то, чаще – ты сама
Речь прерывала – отдохни вначале,
Вниманием таким лишь отнимая
Миг, когда мыслью переполнен до краёв,
Америк ей, отнюдь, не открывая,
Но, ей горя, пожар тушил потоком слов.
И вот теперь случилось, как когда-то,
Домой, хоть дома нет, торить тропу нежданно, Нетерпеливостью превозмогая даты,
Продравшись мыслями сквозь заросли обмана.
Сесть вместе время выдалось с тобой нам
И с прежним пламенем ответить на вопрос,
Всё рассказать с улыбкою спокойно,
Как жизнь я погубил... а прочее принёс...
Я верю: пред тобой, как в миги прежних встреч,
О прошлом расстелю, как саван, рассужденья.
И рассержусь, если прервёшь ты речь
Словами жалости, сочувствий, возмущенья
Иль осужденья...
1950 г.
Замели метiлi i полярнi пурги
Всi шляхи-дороги, що вели назад.
Я несу у серцi, мов дарунок щирий,
Небо України i вишневий сад.
Будуть вони разом мандрувать зi мною
По далеких землях, тундрових краях.
I вiд того буде легшим набагато
Пройдений з дитинства той тернистий шлях.
I коли спiткнуся на важкiй дорозi,
Упаду в заметах в куряву снiгiв,
Батькiвщини небо надi мною буде,
А в очах – вишневих птахiв чути спiв.
***
Замели пургою в тундре злые ветры
Все пути-дороги, что вели назад.
Но несу я в сердце, как подарок щедрый,
Небо Украины и вишнёвый сад.
Будут они вместе странствовать со мною
По краям далёким тундры снеговой,
И казаться будет легче мне намного
Тот, что с детства пройден, путь тернистый мой.
Если оступлюсь я на дороге длинной,
Головой в сугробы упаду я ниц,
Надо мною будет небо Украины,
Сад в глазах вишнёвый, полный пенья птиц.
ДPYЖИHI
Бувало iнколи: вертаючи додому,
Лиш рiднi обрiї замайорять здаля,
Нетерпеливiстю поборюючи втому,
Думками забраний, прискорюючи шлях,
Я рвався, щоб тобi чим скорше розказати,
Шо бачив, чим мене стрiвала далечiнь,
I сердивсь, коли хтось, а найчастiш сама ти
Вривала розповiдь – мов, спершу вiдпочинь,
Не надто беручи поважно й урочисто
Хвилину, що мене сповняла до країв
Не очевиднiстю для всiх ясного змiсту,
А пломенем, який приховано горiв.
I от тепер обом судилось прокладати
До дому стежечку – до того, що нема,
Нетерпеливiстю поборюючи дати,
Думками деручись крiзь гущину оман.
Так нiби й час уже з тобою пороч сiсти,
I з тим же пломенем, який горiв колись,
Тихенько, з усмiхом спокiйним розповiсти,
Як загубив життя... а решту все принiс...
Я вiрю буде так: перед тобою знову,
Усе, що сталося, як саван простелю
I стану сердитись, коли перервеш мову
Словами спiвчуття, обурення, жалю
Чи осуду...
1950 р.
ЖEHE
Когда домой вернуться мне случалось,
Едва завидев горизонт родной,
Нетерпеливость, победив усталость,
Мне сокращала долгий путь домой.
Я рвался рассказать, спеша весьма,
Что видел, чем меня встречали дали,
Сердясь, коль кто-то, чаще – ты сама
Речь прерывала – отдохни вначале,
Вниманием таким лишь отнимая
Миг, когда мыслью переполнен до краёв,
Америк ей, отнюдь, не открывая,
Но, ей горя, пожар тушил потоком слов.
И вот теперь случилось, как когда-то,
Домой, хоть дома нет, торить тропу нежданно, Нетерпеливостью превозмогая даты,
Продравшись мыслями сквозь заросли обмана.
Сесть вместе время выдалось с тобой нам
И с прежним пламенем ответить на вопрос,
Всё рассказать с улыбкою спокойно,
Как жизнь я погубил... а прочее принёс...
Я верю: пред тобой, как в миги прежних встреч,
О прошлом расстелю, как саван, рассужденья.
И рассержусь, если прервёшь ты речь
Словами жалости, сочувствий, возмущенья
Иль осужденья...
1950 г.
В публікації "Відлуння кривавого минулого" бодай поверхово я познайомив з книгою "Я той, що духом не скорився" - низку віршів українських в'язнів у перекладі воркутянина Марка Каганцова.
Серед інших авторів є і мій Учитель - Григорій Порфирович Кочур.
Зізнаюсь, що жодного разу, коли він приїздив до Києва, де після сталінського концтабору йому було заборонено мешкати, Учитель навіть не прохопився, що сам пише вірші. Найчастіше йшлося про переклади, де був він визнаним Майстром, відтворюючи зарубіжних поетів із 40 мов.
Подаючи зараз публікацію двох Поезій в оригіналі та в російському перекладі Марка Каганцова, складаю учнівську вдячність Учителеві.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
