Раз вперед і два – уже назад.
               Це дієва місія держави,
               у якої тільки на парад
               є ще бойові військові лави.
Поки кат за душу не візьме,
знову забуваємо причини
і для окупації країни,
і ім’я, і чисте реноме,
і абетку гідності людини.
               Онімілі язики чужі
               оволодіває Слово Боже,
               без якого сиротіє кожен.
Ой, забули явлені мужі,
що капітуляція душі
воїну ніяк не допоможе.
               І за що ці квіти на крові?
Є слова, та Слово – у гонінні...
Діє і диявол у Москві.
Де царя немає в голові,
не чекай взаєморозуміння.
Скільки не годи, не потакай –
це лише розпалює жадобу.
І жалю́ у змія не чекай.
Ну, хіба що, подарує рай
у тісних обіймах і до гробу.
               Оживає рідне, та всує.
               І зайці ефіру і екрану
               знову – українські росіяни.
На круги вертає не своє.
Тимчасова влада ніби є.
Відбирає мову у Майдану.

                              07.04.14