Яка весна! Давай, як школярі
хоч подумки гайнемо по медунку,
де уві сні, у сяєві зорі
усе, що не було о тій порі,
нагадує солодкі поцілунки.

Були ми і зелені, й молоді.
Зозуля не уро́чила тривоги.
І як було нам весело тоді
у ручаї помити босі ноги.

А нині ми у ямі самоти
по азимуту вирію на небо,
і як циганським сонцем не крути,
але живому доживати треба.

Минає героїчне і сумне.
Пора ступати у ту саму воду.
І як не є, нікого не мине
оказія за течією броду.

У черзі на люстрацію душі
я мріяв дочекатися твоєї.
Ми до Майдану не були чужі,
і знати, що між нами на межі,
достатньо буде миті однієї.

І що? У тебе інший є кумир,
який у мене - Путька і не більше.
Була любов. Тепер – холодний мир,
який мені від пекла гарячіший.

Ну як забути можна рідний край,
де поміж нами не стояв Бандера?
А нині що? Люциферова ера?

Мені у пекло, а тобі – у рай.
І не чекай мене, і не питай,
чому у мене буде інша черга.

                              06.04.14