Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Гора (1964) /
Публіцистика
Бесіда Ісуса Христа із самарянкою (Основи віри)
Повертаючись з Юдеї в Галилею,Ісус Христос зі Своїми учениками проходив через Самарію, через місто, яке називалося Сихар (давня назва – Сихем). Перед містом з південного боку була криниця, викопана, за переказом, патріархом Яковом.
Ісус Христос, утомившись у дорозі, сів відпочити біля криниці. Час був обідній, і ученики Його пішли у місто, щоб купити там їжі.
Саме в цю пору до криниці підійшла самарянка з міста, щоб набрати води.
Ісус Христос говорить їй: "Дай Мені напитися".
Ці слова Спасителя дуже здивували самарянку. Вона сказала: "Як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися в мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами".
Господь сказав їй: "Якби ти знала дар Божий (тобто велику ласку Божу, яку послав тобі Бог у цій зустрічі) і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, – то ти попросила б у Нього, і Він дав тобі води живої".
Спаситель назвав живою водою Своє Божественне вчення. Тому що, як вода рятує спраглу людину від смерті, так і Його Божественне вчення спасає людину від вічної смерті і веде до вічного блаженного життя. А самарянка подумала, що Він говорить про звичайну джерельну воду, яка у них називалася "живою" водою.
Жінка з подивом запитала Його: "Господи! Тобі й зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? Невже ти більший за отця нашого Якова, який дав (викопав) нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?"
Ісус Христос сказав їй у відповідь: "Всякий, хто п`є цю воду, знову буде спраглим (тобто знову захоче пити); а хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне".
Та самарянка не збагнула цих слів Спасителя і сказала: "Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати".
Ісус Христос, бажаючи, щоб самарянка зрозуміла, про що говорить Він, спочатку звелів їй покликати до Нього її чоловіка. Він сказав: "Іди поклич чоловіка свого і приходь сюди".
Жінка ж сказала: "Не маю я чоловіка".
Тоді Ісус Христос сказав їй: "Правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п`ять чоловіків мала, і той, кого маєш нині, не чоловік тобі; це ти правду сказала".
Самарянка, вражена всевіданням Спасителя, Який викрив усе її гріховне життя, зрозуміла тепер, що розмовляє не з простою людиною. Вона зразу ж звернулася до Нього, щоб розв`язати давню суперечку між самарянами та юдеями: чия віра правильніша і чия служба угодніша Богу. "Господи, бачу, що Ти пророк, – сказала вона. – Батьки наші поклонялися на цій горі (при цьому вона вказала на гору Гаризин, де виднілися руїни зруйнованого самарянського храму); а ви говорите, що місце, де належить поклонятися (Богу), знаходиться в Єрусалимі".
Ісус Христос відповів їй: "Жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятися Отцеві (Небесному) і не на горі цій, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв (тобто, що до цих пір тільки в юдеїв була істинна віра, лише у них богослужіння проводилося правильно, як угодно Богу). Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух (невидимий, безтілесний), і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною". Тобто істинна й угодна Богу служба є така, коли люди поклоняються Отцеві Небесному не самим тільки тілом і не самими лише зовнішніми знаками й словами, а всією своєю сутністю – всією душею – істинно вірують у Бога, люблять і шанують Його і своїми добрими ділами та милосердям до ближніх виконують волю Божу.
Почувши нове вчення, самарянка сказала Ісусу Христу: "Знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе", тобто навчить нас усього.
Тоді Ісус Христос сказав їй: "Це Я, Який розмовляю з тобою".
У цей час повернулись ученики Спасителя і здивувалися, що Він розмовляв з жінкою-самарянкою. Однак жоден з них не запитав Спасителя, про що Він говорив з нею.
Самарянка ж залишила свій глечик і поспішила в місто. Там вона стала говорити людям: "Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила: чи не Він Христос?"
І люди повиходили із міста і пішли до криниці, де був Христос.
Тим часом ученики просили Спасителя, кажучи: "Учителю, їж".
Та Спаситель сказав їм: "Я маю їжу, якої ви не знаєте".
Ученики стали говорити між собою: "Хіба хто приніс Йому їсти?"
Тоді Спаситель, пояснюючи їм, сказав: "Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його. Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви (і Господь вказав їм на самарян – мешканців міста, які в цей час ішли до Нього), як вони пополовіли і готові до жнив (тобто як ці люди бажають бачити Спасителя Христа, з якою охотою готові слухати Його і прийняти Його). Хто жнець, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи. Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне. Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли у їхню працю".
Багато самарян, які прийшли з міста, увірували в Нього за словом жінки. Вони просили Спасителя побути у них. Він пішов до них і пробув там два дні і вчив їх.
За цей час ще більше самарян увірувало в Нього. Вони потім казали тій жінці: "Вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос".
З передання відомо, що самарянка, яка вела бесіду з Христом біля Яковової криниці, весь останок життя свого присвятила проповіді Євангелія Христового. За проповідь віри Христової вона постраждала у 66 році (була кинута мучителями у криницю). Св. Церква відзначає пам`ять її 20 березня (2 квітня н. ст.). Ім`я її св. мучениця Фотина (Світлана) самарянка.
(Див.: Ін 4, 1–42).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бесіда Ісуса Христа із самарянкою (Основи віри)
Повертаючись з Юдеї в Галилею,Ісус Христос зі Своїми учениками проходив через Самарію, через місто, яке називалося Сихар (давня назва – Сихем). Перед містом з південного боку була криниця, викопана, за переказом, патріархом Яковом.
Ісус Христос, утомившись у дорозі, сів відпочити біля криниці. Час був обідній, і ученики Його пішли у місто, щоб купити там їжі.
Саме в цю пору до криниці підійшла самарянка з міста, щоб набрати води.
Ісус Христос говорить їй: "Дай Мені напитися".
Ці слова Спасителя дуже здивували самарянку. Вона сказала: "Як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися в мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами".
Господь сказав їй: "Якби ти знала дар Божий (тобто велику ласку Божу, яку послав тобі Бог у цій зустрічі) і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, – то ти попросила б у Нього, і Він дав тобі води живої".
Спаситель назвав живою водою Своє Божественне вчення. Тому що, як вода рятує спраглу людину від смерті, так і Його Божественне вчення спасає людину від вічної смерті і веде до вічного блаженного життя. А самарянка подумала, що Він говорить про звичайну джерельну воду, яка у них називалася "живою" водою.
Жінка з подивом запитала Його: "Господи! Тобі й зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? Невже ти більший за отця нашого Якова, який дав (викопав) нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?"
Ісус Христос сказав їй у відповідь: "Всякий, хто п`є цю воду, знову буде спраглим (тобто знову захоче пити); а хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне".
Та самарянка не збагнула цих слів Спасителя і сказала: "Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати".
Ісус Христос, бажаючи, щоб самарянка зрозуміла, про що говорить Він, спочатку звелів їй покликати до Нього її чоловіка. Він сказав: "Іди поклич чоловіка свого і приходь сюди".
Жінка ж сказала: "Не маю я чоловіка".
Тоді Ісус Христос сказав їй: "Правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п`ять чоловіків мала, і той, кого маєш нині, не чоловік тобі; це ти правду сказала".
Самарянка, вражена всевіданням Спасителя, Який викрив усе її гріховне життя, зрозуміла тепер, що розмовляє не з простою людиною. Вона зразу ж звернулася до Нього, щоб розв`язати давню суперечку між самарянами та юдеями: чия віра правильніша і чия служба угодніша Богу. "Господи, бачу, що Ти пророк, – сказала вона. – Батьки наші поклонялися на цій горі (при цьому вона вказала на гору Гаризин, де виднілися руїни зруйнованого самарянського храму); а ви говорите, що місце, де належить поклонятися (Богу), знаходиться в Єрусалимі".
Ісус Христос відповів їй: "Жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятися Отцеві (Небесному) і не на горі цій, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв (тобто, що до цих пір тільки в юдеїв була істинна віра, лише у них богослужіння проводилося правильно, як угодно Богу). Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух (невидимий, безтілесний), і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною". Тобто істинна й угодна Богу служба є така, коли люди поклоняються Отцеві Небесному не самим тільки тілом і не самими лише зовнішніми знаками й словами, а всією своєю сутністю – всією душею – істинно вірують у Бога, люблять і шанують Його і своїми добрими ділами та милосердям до ближніх виконують волю Божу.
Почувши нове вчення, самарянка сказала Ісусу Христу: "Знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе", тобто навчить нас усього.
Тоді Ісус Христос сказав їй: "Це Я, Який розмовляю з тобою".
У цей час повернулись ученики Спасителя і здивувалися, що Він розмовляв з жінкою-самарянкою. Однак жоден з них не запитав Спасителя, про що Він говорив з нею.
Самарянка ж залишила свій глечик і поспішила в місто. Там вона стала говорити людям: "Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила: чи не Він Христос?"
І люди повиходили із міста і пішли до криниці, де був Христос.
Тим часом ученики просили Спасителя, кажучи: "Учителю, їж".
Та Спаситель сказав їм: "Я маю їжу, якої ви не знаєте".
Ученики стали говорити між собою: "Хіба хто приніс Йому їсти?"
Тоді Спаситель, пояснюючи їм, сказав: "Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його. Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви (і Господь вказав їм на самарян – мешканців міста, які в цей час ішли до Нього), як вони пополовіли і готові до жнив (тобто як ці люди бажають бачити Спасителя Христа, з якою охотою готові слухати Його і прийняти Його). Хто жнець, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи. Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне. Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли у їхню працю".
Багато самарян, які прийшли з міста, увірували в Нього за словом жінки. Вони просили Спасителя побути у них. Він пішов до них і пробув там два дні і вчив їх.
За цей час ще більше самарян увірувало в Нього. Вони потім казали тій жінці: "Вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос".
З передання відомо, що самарянка, яка вела бесіду з Христом біля Яковової криниці, весь останок життя свого присвятила проповіді Євангелія Христового. За проповідь віри Христової вона постраждала у 66 році (була кинута мучителями у криницю). Св. Церква відзначає пам`ять її 20 березня (2 квітня н. ст.). Ім`я її св. мучениця Фотина (Світлана) самарянка.
(Див.: Ін 4, 1–42).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
