Подумки прискорював рабі Єгошуа Бен-Ханаан судно, на якому повертавсь додому. Нетерпеливилось розповісти учням, як усупереч намірам імператора покласти край чуткам, що юдей начебто наймудріший, він усе ж благополучно впорався з усіма труднощами.
А було так.
Імператор вислав з Риму за рабі судно і сказав, що тільки тоді повірить чуткам, як рабі привезе з собою афінських мудреців.
«Марна річ дізнатись од імператора, де ті мудреці,- подумав Єгошуа,- спитаю в котрогось з афінян».
Не знав рабі тоді, що сувора кара загрожувала тому, хто видасть таємницю чужоземцю. А як дізнався, то пішов кружним шляхом: запропонував господарю, в якого спинився на ночівлю, таке: заплатить за постій ( навіть коли пробуде один день) як за цілий місяць. Щоправда, за невелику послугу, котра не коштуватиме нічого.
«Згода,- охоче зголосився афінянин, поклавши перед суперником два однаковісінькі яйця.- Котре од білої, а котре од чорної курки?»
Та, як це ведеться в юдеїв, почув не відповідь, а запитання: «Як гадаєш, од чорної чи білої кози цей сир?»
Господар зрозумів, що так не виграє обіцяне, і переніс поєдинок за обідній стіл. Сподівався, що гість, зморений наїдками й питвом, нізашо не впорається із завданням. За столом разом з рабі було шість осіб, а подали п’ятеро смажених курчат. Юдей поділив їх так, що йому дісталось навіть двоє. Несподіванка чекала присутніх і наступного дня, коли мудрець упорався і з куркою, взявши собі не що-небудь, а тушку. І свої дії пояснив так, що всі тільки дивувались такій винахідливості.
«А тепер, любий господарю,- сказав рабі, коли випробування скінчились,- виконай і моє прохання».
«Охоче!»
«Вкажи мені місце афінських мудреців».
«Що? – зблід чоловік.- Як довідаються, мене вб’ють. Проси що завгодно, тільки не це».
«Заспокойся! Я ж не ворог тобі. Зробимо так, що нікому не спаде й на думку звинувачувать тебе».
І рабі розкрив господарю свій план: той візьме в’язку хмизу і на якусь мить, ніби поправляючи ношу, спиниться там, де треба, тай піде далі.
...І ось рабі входить туди, куди зась ступати непосвяченим. Бачить здивовані погляди мудреців і по якійсь паузі чує:
« Ти хто? Що тобі потрібно?»
«Я вчений юдей. Хочу навчитись вашій мудрості...»
«Ну, що ж: чи годен ти збудувати для нас палац на небі?»
«Будь ласка. Доставте тільки туди глину, цеглу...»
«А де центр Всесвіту?»
«Он там»- показав рабі на одиноку хмаринку.
«А як перевірить?»
«Візьміть драбину й вірьовку»
«А як скосити грядку ножів?»
«Рогом віслюка».
«А хіба в нього є роги?»
«А грядку ножів вам доводилось бачити?»
Іще на силу-силенну всіляких запитань довелося Єгошуа терпеливо відповідати, доки мудреці не потомилися. Тоді рабі запросив усіх пообідати разом з ним на судні, на якому прибув. Поки гості розкошували стравами, рабі наказав капітанові рушати до Риму.
«Тепер я переконався, що ти справді мудрець з мудреців»,- сказав імператор і з численними подарунками вирядив юдея в дорогу.
І ось мандрівник з важчезними пакунками на суходолі. Сонце неймовірно пече і хочеться пити.
«Де тут поблизу криниця?- питає рабі хлопчиська, який сидів собі на узбіччі дороги.
«Дві дороги ведуть до неї».
«І якже швидше можна дійти?»
«Дорога ліворуч – коротка й довга. Праворуч –довга й коротка».
Не второпав до пуття рабі тай пішов ліворуч. Пройшов небагацько і раптом попереду – потік. Перебрів і за кілька метрів бачить круту гору. Не став дряпатись на неї, а вирішив повернутись назад..
«Ти ж казав, що ця дорога коротка, а їй насправді кінця краю не видно».
«Я казав, що вона коротка й довга. Ходи зі мною праворуч».
І справді: без перешкод дійшли вони до криниці. Напився рабі і дає хлопчикові копійчину, щоб приніс щось попоїсти зараз і вистачило до Єрусалима.
Небавом хлопчик повернувся з мішечком. Розкриває Єгошуа і бачить... тільки сіль.
«Я ж тебе хіба за цим посилав?»
«Ти ж так просив . Поїж і вистачить на дорогу».
Замість розсердитись поцілував рабі дитину й сказав:
«Ходімо в Єрусалим. Станеш моїм учнем. До кмітливості твоєї доточу ще й книжну мудрість