Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.03
08:50
нам ці ночі хтось наврочив
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
2026.08.03
06:14
І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
2026.08.03
06:06
…За годину до…
…9 лютого 1942 року. Двері Спілки письменників трощать приклади гестапо…
Коли німці вибили двері Спілки, Михайло міг піти. Його ніхто не тримав. Але для нього піти означало б залишити свою душу в лапах катів. Жити без Душі було б спр
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
2026.08.02
13:42
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
2026.08.02
13:24
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2026.08.02
13:12
А.Фатьянов, С.Фогельсон
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
2026.08.02
12:49
…За 2 години до…
…Потяги колесами б’ють у скронях, повертаючи нас із тобою додому. Літо 1941 року. Ми йдемо разом. Коли я переходила радянсько-німецький кордон пішки, продираючись крізь чагарники й збиваючи ноги у кров, ти йшов на крок позаду, оберіга
2026.08.02
11:47
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
2026.08.02
11:36
Серпень, хлопче, що з тобою?
Знов зненацька задощив.
Не здивуєш нас водою!
Ти диви, ще й оточив...
Заперіщив... розізлився?
Міра жарту певно є...
Ну а після в небо змився -
Православного вдає...
Серпень, хлопче, може, досить?
Якщо чуєш, то озвись
2026.08.02
11:32
Звучали в голосі на почет
Сім нот на пагорбі,
на біс...
І щось було від них пророче,
Бо саме так рождають вість...
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися... Війна.
І тут прийшла потвора суча -
Не всіх повернуть звідтіля...
О Боже рідний...
2026.08.02
10:55
оскільки ти не зрозуміла
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ванда Савранська (1979) /
Вірші
/
Про любов до неї й печаль
Лугань - рассвет Украины
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лугань - рассвет Украины
Рассказ участника митинга
за федерализацию в городе N
на Луганщине
* * *
– У нас, – объяснял горожанин востока, –
По-правде, народ осмелел «тока-тока».
Мы стали копировать ваши майданы.
Нас что подрывает? Пустые карманы!
Везде после «бати» – как после Мамая.
И давит сосед, на мозоль наступая.
Протест как протест – возвели баррикады.
Хозяевам жизни давно мы не рады.
Подъехали парни – бабло, автоматы.
– Давай митингуй! – говорят. Вот мы с братом
И вышли. Мы как бы за русский, за фе…
Короче, за то, чтобы с нами эР Фэ.
Чтоб с ними мы жили, как в СССРе.
А то перебьют нас
бандеры!
Нам сказано: «Эти порежут вас мигом».
Да что ты мне – Харьков, Черкассы, Чернигов!
Какая мне разница, кто там откуда
И как у Бандеры вербуются люди!
Так что же, что лет шестьдесят его нету.
Они ж, патриоты, по целому свету…
И в сговоре с ними ЕС и Обама.
А кто договаривался, братцы, с нами?
Конкретно – с Толяном, с Петром,
с Константином?
А меня уважаешь ты,
Украина?
* * *
Так слышишь иль нет? А ведь мы на распутье.
Такое в умах… В телевизоре – Путин.
А где украинские телеканалы?
…Под флагом России нас, братцы, собрали.
Мужик с пистолетом, башка в балаклаве,
Тризуб сковырнул и цепляет двуглавый.
Наш флаг разорвали. И дали нам гривны.
Но стало мне страшно: ведь флаг –
не партийный!
Державный! Позвали нас: – Парни, вы с нами?
Дадим вам «Донецкой республики» знамя!
Опять Попандопуло чей-то на крыше.
«Донецкий» там стяг. И российский повыше.
– Ура! – закричал кто-то рядом. – Россия!
Теперь мы Россия! – Ну прям истерия.
Тверские, рязанские – скинули маски.
А где же бандеры? Так всё-таки сказки?!
И рядом – известные тут «криминалы».
Ты глянь, как сбежались. Ликуют, шакалы.
Бандитов всё больше, свои и чужие,
За ними, выходит, спецназ из России.
* * *
Тут я протрезвел. Нас – за что уважать-то?!
За что мы стоим, очумелые браться?
Россия захáпала Крым наш и море,
А мы расплясались при их триколоре.
А что, помогли нам соседи, когда мы
Терпели при власти бандитов с ворами?
Так нет! Приютили их нежно в Ростове,
Герои сидят в телевизоре снова.
И снова разгул бандитизма повсюду,
Открыто, с оружьем. Испуганы люди.
…Где дети? В Луганске. Звонили вчера им.
Просили не рыпаться хоть вечерами.
А детки – на митингах за Украину!
Так что же я – враг моей дочке и сыну?!
И мама звонила: «Ой, плачу я, діти.
Синочки, мені б в Україні дожити.
Солдатики наші стоять на кордоні,
Носила їм борщ, огірочки солоні.
Підтримка маленька від кожної хати.
Аби ж не судилося їм воювати!
А як доведеться – піду в Оборону.
Село наше, діти, – вкраїнське до скону…»
* * *
…Так что ж, мужики, мы не с этого края?!
Луганщина – наша отчизна родная!
Мы мову забыли, пахали на дядю,
А нынче и землю отдать свою рады.
Царь-Путину сами сдаёмся наивно –
За сказку, за рюмку, за дозу, за гривню.
Э нет, ты хоть кум, а слезай с моей вишни.
И флаг свой сымай – надо мною он лишний.
И пусть твои, цáрю, спецназы-солдаты
Нас снимут с прицелов своих автоматов.
И пусть нас не манят российским корытом –
У Путина шахты закрыты-забыты.
А мы -то России – металл и ракеты,
Продукты, энергию… Вот нам за это:
У Путина брешут про нас небылицы,
Народ, мол, чихнуть без России боится!
Забыли, как наши Тюмень поднимали,
Сибирь и другие «российские» дали?
Куда там ни кинь – украинцы при деле.
А мы, мужики, что ль, совсем обалдели?
Своей Украине мы что – не опора,
И рады сидеть у неё под забором?
* * *
Не, я за державу. Где всяк будет сытым.
Своих мы отловим воров и бандитов,
Кто «каждого слышал» – не нужен тут снова,
Майдан его свергнул, разбиты оковы.
Царя не зовём! Защитим свои хаты –
Луганск и Донецк, Запорожье, Карпаты...
Тут будет свобода. Тут будут законы.
Ребята, возьмёмся, ведь нас миллионы!
Так я за майданы – под правильным флагом.
За нашу державу, за нашу присягу.
Чего же мы ждём? Избавителей, что ли?
Мы сами тут дров, мужики, напороли.
Мы сами сглупили, поехали крыши…
Пока ещё можем, поддержим детишек.
Даёшь Украину! Для дочки, для сына –
Для всех нас, родные, – даёшь Украину!
МОЮ УКРАИНУ!
19, 21. 04.2014.
за федерализацию в городе N
на Луганщине
* * *
– У нас, – объяснял горожанин востока, –
По-правде, народ осмелел «тока-тока».
Мы стали копировать ваши майданы.
Нас что подрывает? Пустые карманы!
Везде после «бати» – как после Мамая.
И давит сосед, на мозоль наступая.
Протест как протест – возвели баррикады.
Хозяевам жизни давно мы не рады.
Подъехали парни – бабло, автоматы.
– Давай митингуй! – говорят. Вот мы с братом
И вышли. Мы как бы за русский, за фе…
Короче, за то, чтобы с нами эР Фэ.
Чтоб с ними мы жили, как в СССРе.
А то перебьют нас
бандеры!
Нам сказано: «Эти порежут вас мигом».
Да что ты мне – Харьков, Черкассы, Чернигов!
Какая мне разница, кто там откуда
И как у Бандеры вербуются люди!
Так что же, что лет шестьдесят его нету.
Они ж, патриоты, по целому свету…
И в сговоре с ними ЕС и Обама.
А кто договаривался, братцы, с нами?
Конкретно – с Толяном, с Петром,
с Константином?
А меня уважаешь ты,
Украина?
* * *
Так слышишь иль нет? А ведь мы на распутье.
Такое в умах… В телевизоре – Путин.
А где украинские телеканалы?
…Под флагом России нас, братцы, собрали.
Мужик с пистолетом, башка в балаклаве,
Тризуб сковырнул и цепляет двуглавый.
Наш флаг разорвали. И дали нам гривны.
Но стало мне страшно: ведь флаг –
не партийный!
Державный! Позвали нас: – Парни, вы с нами?
Дадим вам «Донецкой республики» знамя!
Опять Попандопуло чей-то на крыше.
«Донецкий» там стяг. И российский повыше.
– Ура! – закричал кто-то рядом. – Россия!
Теперь мы Россия! – Ну прям истерия.
Тверские, рязанские – скинули маски.
А где же бандеры? Так всё-таки сказки?!
И рядом – известные тут «криминалы».
Ты глянь, как сбежались. Ликуют, шакалы.
Бандитов всё больше, свои и чужие,
За ними, выходит, спецназ из России.
* * *
Тут я протрезвел. Нас – за что уважать-то?!
За что мы стоим, очумелые браться?
Россия захáпала Крым наш и море,
А мы расплясались при их триколоре.
А что, помогли нам соседи, когда мы
Терпели при власти бандитов с ворами?
Так нет! Приютили их нежно в Ростове,
Герои сидят в телевизоре снова.
И снова разгул бандитизма повсюду,
Открыто, с оружьем. Испуганы люди.
…Где дети? В Луганске. Звонили вчера им.
Просили не рыпаться хоть вечерами.
А детки – на митингах за Украину!
Так что же я – враг моей дочке и сыну?!
И мама звонила: «Ой, плачу я, діти.
Синочки, мені б в Україні дожити.
Солдатики наші стоять на кордоні,
Носила їм борщ, огірочки солоні.
Підтримка маленька від кожної хати.
Аби ж не судилося їм воювати!
А як доведеться – піду в Оборону.
Село наше, діти, – вкраїнське до скону…»
* * *
…Так что ж, мужики, мы не с этого края?!
Луганщина – наша отчизна родная!
Мы мову забыли, пахали на дядю,
А нынче и землю отдать свою рады.
Царь-Путину сами сдаёмся наивно –
За сказку, за рюмку, за дозу, за гривню.
Э нет, ты хоть кум, а слезай с моей вишни.
И флаг свой сымай – надо мною он лишний.
И пусть твои, цáрю, спецназы-солдаты
Нас снимут с прицелов своих автоматов.
И пусть нас не манят российским корытом –
У Путина шахты закрыты-забыты.
А мы -то России – металл и ракеты,
Продукты, энергию… Вот нам за это:
У Путина брешут про нас небылицы,
Народ, мол, чихнуть без России боится!
Забыли, как наши Тюмень поднимали,
Сибирь и другие «российские» дали?
Куда там ни кинь – украинцы при деле.
А мы, мужики, что ль, совсем обалдели?
Своей Украине мы что – не опора,
И рады сидеть у неё под забором?
* * *
Не, я за державу. Где всяк будет сытым.
Своих мы отловим воров и бандитов,
Кто «каждого слышал» – не нужен тут снова,
Майдан его свергнул, разбиты оковы.
Царя не зовём! Защитим свои хаты –
Луганск и Донецк, Запорожье, Карпаты...
Тут будет свобода. Тут будут законы.
Ребята, возьмёмся, ведь нас миллионы!
Так я за майданы – под правильным флагом.
За нашу державу, за нашу присягу.
Чего же мы ждём? Избавителей, что ли?
Мы сами тут дров, мужики, напороли.
Мы сами сглупили, поехали крыши…
Пока ещё можем, поддержим детишек.
Даёшь Украину! Для дочки, для сына –
Для всех нас, родные, – даёшь Украину!
МОЮ УКРАИНУ!
19, 21. 04.2014.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
