ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.20
10:37
Скажи, ти як? Я дуже хочу знати.
Прийшли, будь ласка, вісточку якусь.
Ранковим променем ти можеш обізватись
чи шепотом дощу.
Я вчусь
побаченням крізь видиму роздільність.
Пишу тобі повітряні листи.
Так хочу вірити, що це не безнадійно…
Прийшли, будь ласка, вісточку якусь.
Ранковим променем ти можеш обізватись
чи шепотом дощу.
Я вчусь
побаченням крізь видиму роздільність.
Пишу тобі повітряні листи.
Так хочу вірити, що це не безнадійно…
2024.06.20
09:21
Так звучить правда: поскрипом шафи до якої підійшла жінка.
Так звучить місто.
«Хіба не дивно, — казала вона розповідаючи про пожежу, —
Я почула голоси людей через вікно.
Вони кричали, аби я виходила, бо в домі щось загорілося».
«Виходь, Анно, пожежа
Так звучить місто.
«Хіба не дивно, — казала вона розповідаючи про пожежу, —
Я почула голоси людей через вікно.
Вони кричали, аби я виходила, бо в домі щось загорілося».
«Виходь, Анно, пожежа
2024.06.20
04:36
Уже запахло розімліле літо
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.
2024.06.20
01:50
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.
Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.
Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...
2024.06.19
20:21
Цікаво Редакція майстерень желібу на місце поставить чи пальчика посмокче і зробити вигляд, що все добре?
2024.06.19
17:33
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
2024.06.19
17:18
Я всміхнувсь тобі,
І ти мені зненацька,
На єдину мить.
І ти мені зненацька,
На єдину мить.
2024.06.19
13:43
О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.
Дорога вже закидана камінням,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.
Дорога вже закидана камінням,
2024.06.19
09:26
Лети, мій вороне, лети крізь наш одвічний лютий.
Обабіч смерті, вздовж мети. Наші гріхи спокутуй.
Крізь вщент посліплих янголят, крізь згарища та хащі.
Через засніжені поля, де міцно сплять найкращі…
Цю сторінку мого щоденника присвячую поету з Черн
2024.06.19
06:39
Водограй струмує прохолоду.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.
2024.06.19
04:42
Щоб порушити морок мовчання
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.
2024.06.19
01:26
толерантний вірш з дієслівними римами)
Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!
Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!
2024.06.18
23:10
Подзвони просто так мені,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.
Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.
Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,
2024.06.18
08:47
У день новий – як відкривати світ,
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ
2024.06.18
08:21
Ми стали різними, на диво,
на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.
на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.
2024.06.18
05:57
Іще далеко до світання,
Іще палає з тріском хмиз, –
Ще не втомило споглядання
Твого обличчя дивних рис.
Я ще та ще обводжу оком,
Допоки жар пашить оцей, –
Таку спокусливо-глибоку
Тісну щілинку між грудей.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Іще палає з тріском хмиз, –
Ще не втомило споглядання
Твого обличчя дивних рис.
Я ще та ще обводжу оком,
Допоки жар пашить оцей, –
Таку спокусливо-глибоку
Тісну щілинку між грудей.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ванда Савранська (1979) /
Вірші
/
Про любов до неї й печаль
Лугань - рассвет Украины
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лугань - рассвет Украины
Рассказ участника митинга
за федерализацию в городе N
на Луганщине
* * *
– У нас, – объяснял горожанин востока, –
По-правде, народ осмелел «тока-тока».
Мы стали копировать ваши майданы.
Нас что подрывает? Пустые карманы!
Везде после «бати» – как после Мамая.
И давит сосед, на мозоль наступая.
Протест как протест – возвели баррикады.
Хозяевам жизни давно мы не рады.
Подъехали парни – бабло, автоматы.
– Давай митингуй! – говорят. Вот мы с братом
И вышли. Мы как бы за русский, за фе…
Короче, за то, чтобы с нами эР Фэ.
Чтоб с ними мы жили, как в СССРе.
А то перебьют нас
бандеры!
Нам сказано: «Эти порежут вас мигом».
Да что ты мне – Харьков, Черкассы, Чернигов!
Какая мне разница, кто там откуда
И как у Бандеры вербуются люди!
Так что же, что лет шестьдесят его нету.
Они ж, патриоты, по целому свету…
И в сговоре с ними ЕС и Обама.
А кто договаривался, братцы, с нами?
Конкретно – с Толяном, с Петром,
с Константином?
А меня уважаешь ты,
Украина?
* * *
Так слышишь иль нет? А ведь мы на распутье.
Такое в умах… В телевизоре – Путин.
А где украинские телеканалы?
…Под флагом России нас, братцы, собрали.
Мужик с пистолетом, башка в балаклаве,
Тризуб сковырнул и цепляет двуглавый.
Наш флаг разорвали. И дали нам гривны.
Но стало мне страшно: ведь флаг –
не партийный!
Державный! Позвали нас: – Парни, вы с нами?
Дадим вам «Донецкой республики» знамя!
Опять Попандопуло чей-то на крыше.
«Донецкий» там стяг. И российский повыше.
– Ура! – закричал кто-то рядом. – Россия!
Теперь мы Россия! – Ну прям истерия.
Тверские, рязанские – скинули маски.
А где же бандеры? Так всё-таки сказки?!
И рядом – известные тут «криминалы».
Ты глянь, как сбежались. Ликуют, шакалы.
Бандитов всё больше, свои и чужие,
За ними, выходит, спецназ из России.
* * *
Тут я протрезвел. Нас – за что уважать-то?!
За что мы стоим, очумелые браться?
Россия захáпала Крым наш и море,
А мы расплясались при их триколоре.
А что, помогли нам соседи, когда мы
Терпели при власти бандитов с ворами?
Так нет! Приютили их нежно в Ростове,
Герои сидят в телевизоре снова.
И снова разгул бандитизма повсюду,
Открыто, с оружьем. Испуганы люди.
…Где дети? В Луганске. Звонили вчера им.
Просили не рыпаться хоть вечерами.
А детки – на митингах за Украину!
Так что же я – враг моей дочке и сыну?!
И мама звонила: «Ой, плачу я, діти.
Синочки, мені б в Україні дожити.
Солдатики наші стоять на кордоні,
Носила їм борщ, огірочки солоні.
Підтримка маленька від кожної хати.
Аби ж не судилося їм воювати!
А як доведеться – піду в Оборону.
Село наше, діти, – вкраїнське до скону…»
* * *
…Так что ж, мужики, мы не с этого края?!
Луганщина – наша отчизна родная!
Мы мову забыли, пахали на дядю,
А нынче и землю отдать свою рады.
Царь-Путину сами сдаёмся наивно –
За сказку, за рюмку, за дозу, за гривню.
Э нет, ты хоть кум, а слезай с моей вишни.
И флаг свой сымай – надо мною он лишний.
И пусть твои, цáрю, спецназы-солдаты
Нас снимут с прицелов своих автоматов.
И пусть нас не манят российским корытом –
У Путина шахты закрыты-забыты.
А мы -то России – металл и ракеты,
Продукты, энергию… Вот нам за это:
У Путина брешут про нас небылицы,
Народ, мол, чихнуть без России боится!
Забыли, как наши Тюмень поднимали,
Сибирь и другие «российские» дали?
Куда там ни кинь – украинцы при деле.
А мы, мужики, что ль, совсем обалдели?
Своей Украине мы что – не опора,
И рады сидеть у неё под забором?
* * *
Не, я за державу. Где всяк будет сытым.
Своих мы отловим воров и бандитов,
Кто «каждого слышал» – не нужен тут снова,
Майдан его свергнул, разбиты оковы.
Царя не зовём! Защитим свои хаты –
Луганск и Донецк, Запорожье, Карпаты...
Тут будет свобода. Тут будут законы.
Ребята, возьмёмся, ведь нас миллионы!
Так я за майданы – под правильным флагом.
За нашу державу, за нашу присягу.
Чего же мы ждём? Избавителей, что ли?
Мы сами тут дров, мужики, напороли.
Мы сами сглупили, поехали крыши…
Пока ещё можем, поддержим детишек.
Даёшь Украину! Для дочки, для сына –
Для всех нас, родные, – даёшь Украину!
МОЮ УКРАИНУ!
19, 21. 04.2014.
за федерализацию в городе N
на Луганщине
* * *
– У нас, – объяснял горожанин востока, –
По-правде, народ осмелел «тока-тока».
Мы стали копировать ваши майданы.
Нас что подрывает? Пустые карманы!
Везде после «бати» – как после Мамая.
И давит сосед, на мозоль наступая.
Протест как протест – возвели баррикады.
Хозяевам жизни давно мы не рады.
Подъехали парни – бабло, автоматы.
– Давай митингуй! – говорят. Вот мы с братом
И вышли. Мы как бы за русский, за фе…
Короче, за то, чтобы с нами эР Фэ.
Чтоб с ними мы жили, как в СССРе.
А то перебьют нас
бандеры!
Нам сказано: «Эти порежут вас мигом».
Да что ты мне – Харьков, Черкассы, Чернигов!
Какая мне разница, кто там откуда
И как у Бандеры вербуются люди!
Так что же, что лет шестьдесят его нету.
Они ж, патриоты, по целому свету…
И в сговоре с ними ЕС и Обама.
А кто договаривался, братцы, с нами?
Конкретно – с Толяном, с Петром,
с Константином?
А меня уважаешь ты,
Украина?
* * *
Так слышишь иль нет? А ведь мы на распутье.
Такое в умах… В телевизоре – Путин.
А где украинские телеканалы?
…Под флагом России нас, братцы, собрали.
Мужик с пистолетом, башка в балаклаве,
Тризуб сковырнул и цепляет двуглавый.
Наш флаг разорвали. И дали нам гривны.
Но стало мне страшно: ведь флаг –
не партийный!
Державный! Позвали нас: – Парни, вы с нами?
Дадим вам «Донецкой республики» знамя!
Опять Попандопуло чей-то на крыше.
«Донецкий» там стяг. И российский повыше.
– Ура! – закричал кто-то рядом. – Россия!
Теперь мы Россия! – Ну прям истерия.
Тверские, рязанские – скинули маски.
А где же бандеры? Так всё-таки сказки?!
И рядом – известные тут «криминалы».
Ты глянь, как сбежались. Ликуют, шакалы.
Бандитов всё больше, свои и чужие,
За ними, выходит, спецназ из России.
* * *
Тут я протрезвел. Нас – за что уважать-то?!
За что мы стоим, очумелые браться?
Россия захáпала Крым наш и море,
А мы расплясались при их триколоре.
А что, помогли нам соседи, когда мы
Терпели при власти бандитов с ворами?
Так нет! Приютили их нежно в Ростове,
Герои сидят в телевизоре снова.
И снова разгул бандитизма повсюду,
Открыто, с оружьем. Испуганы люди.
…Где дети? В Луганске. Звонили вчера им.
Просили не рыпаться хоть вечерами.
А детки – на митингах за Украину!
Так что же я – враг моей дочке и сыну?!
И мама звонила: «Ой, плачу я, діти.
Синочки, мені б в Україні дожити.
Солдатики наші стоять на кордоні,
Носила їм борщ, огірочки солоні.
Підтримка маленька від кожної хати.
Аби ж не судилося їм воювати!
А як доведеться – піду в Оборону.
Село наше, діти, – вкраїнське до скону…»
* * *
…Так что ж, мужики, мы не с этого края?!
Луганщина – наша отчизна родная!
Мы мову забыли, пахали на дядю,
А нынче и землю отдать свою рады.
Царь-Путину сами сдаёмся наивно –
За сказку, за рюмку, за дозу, за гривню.
Э нет, ты хоть кум, а слезай с моей вишни.
И флаг свой сымай – надо мною он лишний.
И пусть твои, цáрю, спецназы-солдаты
Нас снимут с прицелов своих автоматов.
И пусть нас не манят российским корытом –
У Путина шахты закрыты-забыты.
А мы -то России – металл и ракеты,
Продукты, энергию… Вот нам за это:
У Путина брешут про нас небылицы,
Народ, мол, чихнуть без России боится!
Забыли, как наши Тюмень поднимали,
Сибирь и другие «российские» дали?
Куда там ни кинь – украинцы при деле.
А мы, мужики, что ль, совсем обалдели?
Своей Украине мы что – не опора,
И рады сидеть у неё под забором?
* * *
Не, я за державу. Где всяк будет сытым.
Своих мы отловим воров и бандитов,
Кто «каждого слышал» – не нужен тут снова,
Майдан его свергнул, разбиты оковы.
Царя не зовём! Защитим свои хаты –
Луганск и Донецк, Запорожье, Карпаты...
Тут будет свобода. Тут будут законы.
Ребята, возьмёмся, ведь нас миллионы!
Так я за майданы – под правильным флагом.
За нашу державу, за нашу присягу.
Чего же мы ждём? Избавителей, что ли?
Мы сами тут дров, мужики, напороли.
Мы сами сглупили, поехали крыши…
Пока ещё можем, поддержим детишек.
Даёшь Украину! Для дочки, для сына –
Для всех нас, родные, – даёшь Украину!
МОЮ УКРАИНУ!
19, 21. 04.2014.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію