Виникає дивне відчуття
Наче я струна на грифі гітари,
Чи на деці рояля, наприклад.
А сам інструмент у руках Того,
Хто причина всього на світі.
Коли Він грає класику,
Все ясно і прозоро.
Дні календаря миготять
Альбертієвим басом
А ти знай собі
Виводь соло гобоя
Над прозорою фактурою життя.

Виникає дивне відчутя,
Наче останнім часом мною грають
Прог-рокову сюїту.
Ударна установка серця
Пульсує на межі можливостей.
Добре, що без аритмії.
І календар - вже не легкий перебор,
А пасажі Мальмстіна
Зіграні так, наче Паганіні
Дали в руки "стратокастера"
І сказали, що в нього три хвилини
(Радіоформат, що ж робити)
На всі 24 каприса.

Виникає дивне відчуття,
Що Господь, увівши тебе в моє життя,
Захотів посеред всього цього шаленства
Зіграти ліричне соло.
Таке як ніколи,
Десь у стратосферних висотах почуттів,
За межею розуміння свідомістю,
Граючи, і дивуючись від власної гри.
Я давно знаю, як це -
Слухати власну музику
І дивуватися разом з тими, хто сидить у залі.
Але я знаю також, що струни іноді рвуться
І тоді їх просто змінюють на нові.
Зрештою, це гарний привід для смирення.

Мені судилося зіграти це соло.
Все одно Композитор всього світу
Зробить так, як замислив
З нами обома,
З нами усіма.
А хтось дістане потім з полиці платівку,
Чи завантажить файл,
Знайде улюблене соло,
Послухає і посміхнеться.
Нехай навіть це буде посмішка
Просвітленого смутку за недосяжним.