Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
2025.12.09
03:08
Осьде як це відбувалося би зараз, наскільки змога (символічно) уявити.
Я оголошую "унікальне свято" та запрошую всіх на берег моря. З міста-мільйонника приходять сотні дві-три.
- Браття та сестри! - кажу я. - Ми завжди сиділи тут і ні про що не думали
2025.12.09
02:34
Шановний авторе, скажіть, будь ласка, а коли саме ви намірені розпочати сягати глибокодумність скель?
А можна і мені з вами?
Отак би сіли на камені десь в горах перед скелями, перед шпилями отими засніженими, - і нумо сягати!
Сягаєм, сягаєм!...
2025.12.08
22:48
Вишенька закрила очі,
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про страх смерті
Один молодий монах дуже боявся смерті. Якось признався в цьому своєму наставнику. Той, хоча мав уже вибілені роками волосся та бороду і позначені зморшками лице та руки, завше світився внутрішньою радістю.
– Щоби смерть була самим життям, треба ходити перед Господом, – відповів наставник.
– Як це: ходити перед Господом? – перепитав молодий.
– Куди йдеш, що робиш, – завше пам’ятай про Спасителя і поводься так, наче ти весь час перебуваєш із Ним.
Монах поцілував руку наставнику і мовчки віддалився. Але від порога оглянувся і нерішуче запитав:
– Чи маю розповісти братам, що я є у присутності Бога?
– Ти ще навіть і не починав бути у присутності Бога. Що ти щось маєш, можна пам’ятати і розповідати лише тоді, коли воно відділене від тебе. Коли був би із Ним у єдності, тобі не спало б на думку ділитися цим із братами, як і приховувати. Іди і будь із Богом.
Усі свої наступні духовні вправи молодий монах посвятив утвердженню у відчутті єдності з Богом. Минали роки. Спочатку він відчував невимовний духовний біль через черствість світу. Потім – навіть! – у чому згодом каявся – образу на Бога, що помістив його у цьому грубому середовищі, – й бунт – бажання самотності. Згодом, по великому часі, його серце почало відчувати біль за інших, і подвижник заспокоював себе допомогою тим, хто її потребував.
І лише коли став відчувати своє серце як зяючу рану, почала приходити особлива радість: дуже лагідний голос, – «Сину мій, це Я з тобою», – чувся у ньому. «Господи…», – лише спромагався сказати. І такий спокій та умиротворення заливали його всього, що нічого ззовні не могло б відвернути від цього. Ті хвилини не були довгими, але тоді до його серця надходила надзвичайна благодать і насичувала його. Монах ішов у світ, у якому міг любити Бога в інших людях.
І коли якось йому, давно вже сивому, випало стрітися зі старим наставником і той запитав, чи боїться він смерті, молодший відповів: «Спочатку боявся жити серед злих людей, потім боявся завчасу померти, і не встигнути зробити всього, що потрібно Христу. Нині вже не боязнь, а внутрішня радість майже однакова: жити тут чи з’єднатися з Ним по смерті. Земна смерть є благодатнішою за земне життя, бо вона відкриває небесне. Але любов до Бога сильніша за бажання вже зараз бути з Ним, тому житиму стільки, скільки потрібно, рятуючи душі інших дорогих Йому людей.
Але якби не боявся смерті молодим, нині не став би тим, ким є, якщо взагалі дожив би до похилих літ. Кожному віку – свої завдання і свої умови, щоб їх виконати.
2011р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про страх смерті
Один молодий монах дуже боявся смерті. Якось признався в цьому своєму наставнику. Той, хоча мав уже вибілені роками волосся та бороду і позначені зморшками лице та руки, завше світився внутрішньою радістю. – Щоби смерть була самим життям, треба ходити перед Господом, – відповів наставник.
– Як це: ходити перед Господом? – перепитав молодий.
– Куди йдеш, що робиш, – завше пам’ятай про Спасителя і поводься так, наче ти весь час перебуваєш із Ним.
Монах поцілував руку наставнику і мовчки віддалився. Але від порога оглянувся і нерішуче запитав:
– Чи маю розповісти братам, що я є у присутності Бога?
– Ти ще навіть і не починав бути у присутності Бога. Що ти щось маєш, можна пам’ятати і розповідати лише тоді, коли воно відділене від тебе. Коли був би із Ним у єдності, тобі не спало б на думку ділитися цим із братами, як і приховувати. Іди і будь із Богом.
Усі свої наступні духовні вправи молодий монах посвятив утвердженню у відчутті єдності з Богом. Минали роки. Спочатку він відчував невимовний духовний біль через черствість світу. Потім – навіть! – у чому згодом каявся – образу на Бога, що помістив його у цьому грубому середовищі, – й бунт – бажання самотності. Згодом, по великому часі, його серце почало відчувати біль за інших, і подвижник заспокоював себе допомогою тим, хто її потребував.
І лише коли став відчувати своє серце як зяючу рану, почала приходити особлива радість: дуже лагідний голос, – «Сину мій, це Я з тобою», – чувся у ньому. «Господи…», – лише спромагався сказати. І такий спокій та умиротворення заливали його всього, що нічого ззовні не могло б відвернути від цього. Ті хвилини не були довгими, але тоді до його серця надходила надзвичайна благодать і насичувала його. Монах ішов у світ, у якому міг любити Бога в інших людях.
І коли якось йому, давно вже сивому, випало стрітися зі старим наставником і той запитав, чи боїться він смерті, молодший відповів: «Спочатку боявся жити серед злих людей, потім боявся завчасу померти, і не встигнути зробити всього, що потрібно Христу. Нині вже не боязнь, а внутрішня радість майже однакова: жити тут чи з’єднатися з Ним по смерті. Земна смерть є благодатнішою за земне життя, бо вона відкриває небесне. Але любов до Бога сильніша за бажання вже зараз бути з Ним, тому житиму стільки, скільки потрібно, рятуючи душі інших дорогих Йому людей.
Але якби не боявся смерті молодим, нині не став би тим, ким є, якщо взагалі дожив би до похилих літ. Кожному віку – свої завдання і свої умови, щоб їх виконати.
2011р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
