
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про страх смерті
Один молодий монах дуже боявся смерті. Якось признався в цьому своєму наставнику. Той, хоча мав уже вибілені роками волосся та бороду і позначені зморшками лице та руки, завше світився внутрішньою радістю.
– Щоби смерть була самим життям, треба ходити перед Господом, – відповів наставник.
– Як це: ходити перед Господом? – перепитав молодий.
– Куди йдеш, що робиш, – завше пам’ятай про Спасителя і поводься так, наче ти весь час перебуваєш із Ним.
Монах поцілував руку наставнику і мовчки віддалився. Але від порога оглянувся і нерішуче запитав:
– Чи маю розповісти братам, що я є у присутності Бога?
– Ти ще навіть і не починав бути у присутності Бога. Що ти щось маєш, можна пам’ятати і розповідати лише тоді, коли воно відділене від тебе. Коли був би із Ним у єдності, тобі не спало б на думку ділитися цим із братами, як і приховувати. Іди і будь із Богом.
Усі свої наступні духовні вправи молодий монах посвятив утвердженню у відчутті єдності з Богом. Минали роки. Спочатку він відчував невимовний духовний біль через черствість світу. Потім – навіть! – у чому згодом каявся – образу на Бога, що помістив його у цьому грубому середовищі, – й бунт – бажання самотності. Згодом, по великому часі, його серце почало відчувати біль за інших, і подвижник заспокоював себе допомогою тим, хто її потребував.
І лише коли став відчувати своє серце як зяючу рану, почала приходити особлива радість: дуже лагідний голос, – «Сину мій, це Я з тобою», – чувся у ньому. «Господи…», – лише спромагався сказати. І такий спокій та умиротворення заливали його всього, що нічого ззовні не могло б відвернути від цього. Ті хвилини не були довгими, але тоді до його серця надходила надзвичайна благодать і насичувала його. Монах ішов у світ, у якому міг любити Бога в інших людях.
І коли якось йому, давно вже сивому, випало стрітися зі старим наставником і той запитав, чи боїться він смерті, молодший відповів: «Спочатку боявся жити серед злих людей, потім боявся завчасу померти, і не встигнути зробити всього, що потрібно Христу. Нині вже не боязнь, а внутрішня радість майже однакова: жити тут чи з’єднатися з Ним по смерті. Земна смерть є благодатнішою за земне життя, бо вона відкриває небесне. Але любов до Бога сильніша за бажання вже зараз бути з Ним, тому житиму стільки, скільки потрібно, рятуючи душі інших дорогих Йому людей.
Але якби не боявся смерті молодим, нині не став би тим, ким є, якщо взагалі дожив би до похилих літ. Кожному віку – свої завдання і свої умови, щоб їх виконати.
2011р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про страх смерті

– Щоби смерть була самим життям, треба ходити перед Господом, – відповів наставник.
– Як це: ходити перед Господом? – перепитав молодий.
– Куди йдеш, що робиш, – завше пам’ятай про Спасителя і поводься так, наче ти весь час перебуваєш із Ним.
Монах поцілував руку наставнику і мовчки віддалився. Але від порога оглянувся і нерішуче запитав:
– Чи маю розповісти братам, що я є у присутності Бога?
– Ти ще навіть і не починав бути у присутності Бога. Що ти щось маєш, можна пам’ятати і розповідати лише тоді, коли воно відділене від тебе. Коли був би із Ним у єдності, тобі не спало б на думку ділитися цим із братами, як і приховувати. Іди і будь із Богом.
Усі свої наступні духовні вправи молодий монах посвятив утвердженню у відчутті єдності з Богом. Минали роки. Спочатку він відчував невимовний духовний біль через черствість світу. Потім – навіть! – у чому згодом каявся – образу на Бога, що помістив його у цьому грубому середовищі, – й бунт – бажання самотності. Згодом, по великому часі, його серце почало відчувати біль за інших, і подвижник заспокоював себе допомогою тим, хто її потребував.
І лише коли став відчувати своє серце як зяючу рану, почала приходити особлива радість: дуже лагідний голос, – «Сину мій, це Я з тобою», – чувся у ньому. «Господи…», – лише спромагався сказати. І такий спокій та умиротворення заливали його всього, що нічого ззовні не могло б відвернути від цього. Ті хвилини не були довгими, але тоді до його серця надходила надзвичайна благодать і насичувала його. Монах ішов у світ, у якому міг любити Бога в інших людях.
І коли якось йому, давно вже сивому, випало стрітися зі старим наставником і той запитав, чи боїться він смерті, молодший відповів: «Спочатку боявся жити серед злих людей, потім боявся завчасу померти, і не встигнути зробити всього, що потрібно Христу. Нині вже не боязнь, а внутрішня радість майже однакова: жити тут чи з’єднатися з Ним по смерті. Земна смерть є благодатнішою за земне життя, бо вона відкриває небесне. Але любов до Бога сильніша за бажання вже зараз бути з Ним, тому житиму стільки, скільки потрібно, рятуючи душі інших дорогих Йому людей.
Але якби не боявся смерті молодим, нині не став би тим, ким є, якщо взагалі дожив би до похилих літ. Кожному віку – свої завдання і свої умови, щоб їх виконати.
2011р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію