Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
2026.06.16
11:54
Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про страх смерті
Один молодий монах дуже боявся смерті. Якось признався в цьому своєму наставнику. Той, хоча мав уже вибілені роками волосся та бороду і позначені зморшками лице та руки, завше світився внутрішньою радістю.
– Щоби смерть була самим життям, треба ходити перед Господом, – відповів наставник.
– Як це: ходити перед Господом? – перепитав молодий.
– Куди йдеш, що робиш, – завше пам’ятай про Спасителя і поводься так, наче ти весь час перебуваєш із Ним.
Монах поцілував руку наставнику і мовчки віддалився. Але від порога оглянувся і нерішуче запитав:
– Чи маю розповісти братам, що я є у присутності Бога?
– Ти ще навіть і не починав бути у присутності Бога. Що ти щось маєш, можна пам’ятати і розповідати лише тоді, коли воно відділене від тебе. Коли був би із Ним у єдності, тобі не спало б на думку ділитися цим із братами, як і приховувати. Іди і будь із Богом.
Усі свої наступні духовні вправи молодий монах посвятив утвердженню у відчутті єдності з Богом. Минали роки. Спочатку він відчував невимовний духовний біль через черствість світу. Потім – навіть! – у чому згодом каявся – образу на Бога, що помістив його у цьому грубому середовищі, – й бунт – бажання самотності. Згодом, по великому часі, його серце почало відчувати біль за інших, і подвижник заспокоював себе допомогою тим, хто її потребував.
І лише коли став відчувати своє серце як зяючу рану, почала приходити особлива радість: дуже лагідний голос, – «Сину мій, це Я з тобою», – чувся у ньому. «Господи…», – лише спромагався сказати. І такий спокій та умиротворення заливали його всього, що нічого ззовні не могло б відвернути від цього. Ті хвилини не були довгими, але тоді до його серця надходила надзвичайна благодать і насичувала його. Монах ішов у світ, у якому міг любити Бога в інших людях.
І коли якось йому, давно вже сивому, випало стрітися зі старим наставником і той запитав, чи боїться він смерті, молодший відповів: «Спочатку боявся жити серед злих людей, потім боявся завчасу померти, і не встигнути зробити всього, що потрібно Христу. Нині вже не боязнь, а внутрішня радість майже однакова: жити тут чи з’єднатися з Ним по смерті. Земна смерть є благодатнішою за земне життя, бо вона відкриває небесне. Але любов до Бога сильніша за бажання вже зараз бути з Ним, тому житиму стільки, скільки потрібно, рятуючи душі інших дорогих Йому людей.
Але якби не боявся смерті молодим, нині не став би тим, ким є, якщо взагалі дожив би до похилих літ. Кожному віку – свої завдання і свої умови, щоб їх виконати.
2011р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про страх смерті
Один молодий монах дуже боявся смерті. Якось признався в цьому своєму наставнику. Той, хоча мав уже вибілені роками волосся та бороду і позначені зморшками лице та руки, завше світився внутрішньою радістю. – Щоби смерть була самим життям, треба ходити перед Господом, – відповів наставник.
– Як це: ходити перед Господом? – перепитав молодий.
– Куди йдеш, що робиш, – завше пам’ятай про Спасителя і поводься так, наче ти весь час перебуваєш із Ним.
Монах поцілував руку наставнику і мовчки віддалився. Але від порога оглянувся і нерішуче запитав:
– Чи маю розповісти братам, що я є у присутності Бога?
– Ти ще навіть і не починав бути у присутності Бога. Що ти щось маєш, можна пам’ятати і розповідати лише тоді, коли воно відділене від тебе. Коли був би із Ним у єдності, тобі не спало б на думку ділитися цим із братами, як і приховувати. Іди і будь із Богом.
Усі свої наступні духовні вправи молодий монах посвятив утвердженню у відчутті єдності з Богом. Минали роки. Спочатку він відчував невимовний духовний біль через черствість світу. Потім – навіть! – у чому згодом каявся – образу на Бога, що помістив його у цьому грубому середовищі, – й бунт – бажання самотності. Згодом, по великому часі, його серце почало відчувати біль за інших, і подвижник заспокоював себе допомогою тим, хто її потребував.
І лише коли став відчувати своє серце як зяючу рану, почала приходити особлива радість: дуже лагідний голос, – «Сину мій, це Я з тобою», – чувся у ньому. «Господи…», – лише спромагався сказати. І такий спокій та умиротворення заливали його всього, що нічого ззовні не могло б відвернути від цього. Ті хвилини не були довгими, але тоді до його серця надходила надзвичайна благодать і насичувала його. Монах ішов у світ, у якому міг любити Бога в інших людях.
І коли якось йому, давно вже сивому, випало стрітися зі старим наставником і той запитав, чи боїться він смерті, молодший відповів: «Спочатку боявся жити серед злих людей, потім боявся завчасу померти, і не встигнути зробити всього, що потрібно Христу. Нині вже не боязнь, а внутрішня радість майже однакова: жити тут чи з’єднатися з Ним по смерті. Земна смерть є благодатнішою за земне життя, бо вона відкриває небесне. Але любов до Бога сильніша за бажання вже зараз бути з Ним, тому житиму стільки, скільки потрібно, рятуючи душі інших дорогих Йому людей.
Але якби не боявся смерті молодим, нині не став би тим, ким є, якщо взагалі дожив би до похилих літ. Кожному віку – свої завдання і свої умови, щоб їх виконати.
2011р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
