Украй землі, завіщаний Творцем
ще від Трипілля моєму народу,
яким Дніпро несе могутні води
у Чорне море, вотчиною звем.
Де хліб і сіль, цілющий чорнозем,
де запах квітів, чебрецю і м"яти,
де понад все завжди цінують матір,
а людське горе викликає щем.
Край солов"їв, дібров, садків і нив,
дитинства край з джерельною водою,
Карпатських гір та Кримських, Медоборів,
озер, річок, ставків, пісень і див.
Немає краще місця на землі,
ніж те, яке в житті побачив вперше,
яке тебе привело в світ для звершень,
яке є Батьківщиною тобі!
І цей украй, рідніший від усіх,
така, як всі, земна частинка раю,
ми Україна-ненька величаєм
і молимося щедрості її.

1.

Коли Ісус на пагорбі Блаженств
читав Нагірну проповідь біблейську,
множив хліби у Табсі Галилейській,
в нас почитали багатьох божеств.
Моливсь народ до сонця і вітрів,
просив дощу, до ідолів звертався,
наш край в той час ще Скіфією звався,
а скіфи - землероби й скотарі.
Тече у жилах наших дотепер
та кров степна від пращурів Аррати
і як би нас не прагнули назвати -
ми - хлібосії, ними і помрем.
Важким був шлях Ісуса до сердець -
зваливши хрест на плечі, йшов на страту,
щоб всьому світу правду доказати
хто Божий Син, хто вбивця, хто Творець.
І доказав, здолавши власну смерть,
та Воскресінням утвердивши віру,
зійшов на небо, ну а ми в офіру
молитвою серця наповним вщерть.

2.


Зібрав Ісус апостолів своїх
і перед Вшестям на горі Оливній
їм заповів іти в країни дивні,
щоб святу віру донести до всіх.
От й розійшлися учні по містах,
а брат Петра, рибалка від природи,
йшов по Дніпру і скіфському народу
ніс святе слово й віру у Христа.
То був Андрій, апостол Первозванний
Ісусів учень, перший серед всіх,
що й смерть зустрів, як вчитель, на хресті -
був розіп"ятий при Нероні в Патрах.
Та перед тим наш край він обійшов,
святив цю землю і Дніпрові схили,
наперсний хрест зарив, де буде Київ,
прорік Софії зведення й церков.
То ж славим ми в щоденних молитвах
Вкраїнського Апостола Андрія
за благовістя віри і надію,
що до Творця він нам покаже шлях.

3.


Багато літ минуло від тих пір,
Дніпрові кручі, дикий степ, Карпати
селили горді скіфи і сармати,
гостили готи, гунни, врешті анти
та русичів великих славний рід.
Уже і Київ виріс край Дніпра,
де поміж гір, освячених Андрієм
в Дніпро вбігала Либідь - річка-мрія,
Хорива, Кия й Щекова сестра.
Аскольд хоробрий княжив у полян,
що нажахав до смерті Візантію,
але привіз ізвідти святу віру
разом із батьком Діром до киян.
Невтішна доля перших християн
й Аскольду з Діром вирила могили,
коли Олег вступив у стольний Київ
і обидвох убив їх за Христа.
Згадаймо ще і мучеників всіх,
які в наш край несли Христову віру -
єпископ, папа і святий Климент,
святі Єфрем, Євгеній і Василій,
Елпідій, Агафодор, Капітон -
всі убієнні під Святим Хрестом.

4.

Київська Русь - так називався край,
а пращури вже русичами звались
та, як і скіфи, ідолам вклонялись,
молились сонцю, небу і вітрам.
Князь Ігор, що посаджений на трон
Олегом Віщим, у морських походах
Дніпром спускався у понтійські води,
в Босфор заходив, та не вживсь з хрестом.
Так і загинув на землі древлянській
нехрещеним, по звичаям поганським,
ще й поклялася Ольга відомстить.
Христова віра краю вже зорить -
княгиня охрестилася в Цармісті,
і Святослав князівські лати чисті
вже на могутні плечі приміря,
над Руссю слави сходила зоря.

5.

Уміло правив краєм Святослав -
хоробрий воїн, полководець вправний,
він воював, а справи всі державні
старенька Ольга в Києві вела.
Тільки одне княгиня не змогла
привити сину Божую науку
то й прищепила ту любов онуку,
розповідала про Христові муки
і що молитва - зброя проти зла.
І Володимир змалку зрозумів,
що дерев"янні ідоли й камінні
не зможуть захистити землю рідну
і об"єднати вірою серця.
Але, як й батько, все не міг рішиться
від пращурів традицій відхреститься
і стать на шлях Ісуса і Творця.
Лише як раптом важко захворів
і втратив зір звернувся до молитви,
перехрестивсь, як воїн після битви,
і зрячим з Корсуня вертався до Русі.
А поруч з ним на білому коні
скакала Анна, грецькая царівна,
рідна сестра Василя й Костянтина,
Володимиру відтепер жона.

6.

Де хлюпотять озера Опечень,
колись Почайни ширилась заплава
і де вона в старий Дніпро вбігала
хрестити Русь князь вийшов в cвітлий день.
По всій Русі розіслані гінці,
кричать на площах гучно глашатаї -
Христову віру руський люд приймає
і хреститься по пояс у воді.
Найперші Володимира сини,
дванадцять, як апостолів в Ісуса:
"У храм молитви впусти наші душі
і вилікуй з гріху нас і прости!"
Волочать коні скинутих богів,
Дніпро ковтає ідолів поганських,
Київська Русь приймає християнство,
Творцю склада присягу на Дніпрі.
Украй землі, в якім ти народивсь,
Господній глас у час хрещення слухав:
"В Ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа
будь благодатна, земле! Відродись!!!"
То ж слався, краю український мій,
як спадкоємцю руської держави,
хранителю її традицій, слави,
благословенний Богом у Христі!
Слався, народе, що цей божий край
так доглядаєш кревно і старанно,
тисячоліття сієш неустанно
і пожинаєш доброти врожай!
Нехай святиться Господа ім"я,
який впровадив заповітну мрію
і ім"я Богородиці Марії,
яка покровом всіх нас огорта!!!