
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.20
10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
недолугій мент
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
недолугій мент
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
2025.08.20
09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
2025.08.20
05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
2025.08.20
05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
2025.08.19
22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
2025.08.19
21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
2025.08.19
14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
2025.08.19
13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ассоль
М
Ассоль
М
2025.08.19
13:10
Із Бориса Заходера
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
2025.08.19
13:02
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
2025.08.19
12:36
Стерня навколо їжачиться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
2025.08.19
09:23
Сьогодні легендарний вокаліст культового гурту «Deep Purple», перший виконавець партії Ісуса Христа в рок-опері «Ісус Христос - суперзірка» зустрічає поважний ювілей.
Щиро вітаємо видатного музиканта, який від перших днів війни активно підтримує Україну!
Щиро вітаємо видатного музиканта, який від перших днів війни активно підтримує Україну!
2025.08.19
07:25
Жив без жінки у холодних снах,
Радості лишалося на денці.
Ну, а нині на душі весна,
Овид у шафрановій веселці.
Казку вимальовує стилО
І дарує вірш гарячий Єві.
О, дружино! Світла джерело!
Радості лишалося на денці.
Ну, а нині на душі весна,
Овид у шафрановій веселці.
Казку вимальовує стилО
І дарує вірш гарячий Єві.
О, дружино! Світла джерело!
2025.08.19
05:48
Стрічаються повсюди
Печалі та жалі, –
Бідою вбиті люди
На долю вічно злі.
Коли в минуле кане
Земного щастя блиск, –
Роз’ятрюються рани,
Підвищується тиск.
Печалі та жалі, –
Бідою вбиті люди
На долю вічно злі.
Коли в минуле кане
Земного щастя блиск, –
Роз’ятрюються рани,
Підвищується тиск.
2025.08.18
21:32
Іду у ліс розбійницький, таємний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.
Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.
Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
2025.08.18
20:07
До літаків підігнали авто,
червону доріжку поклали військові,
щоб не помітив раптом ніхто
там, на підборах, крові…
Щоб приглушила вибухів грім,
стукіт сердець до відбою,
крики дітей, плач матерів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...червону доріжку поклали військові,
щоб не помітив раптом ніхто
там, на підборах, крові…
Щоб приглушила вибухів грім,
стукіт сердець до відбою,
крики дітей, плач матерів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Критика | Аналітика
«Моя хата скраю…», або Як пацифіст - пацифісту...
Прорвало тривкі ланцюги і загати // Майдану священне цунамі. // Прокльони з молитвою, будні зі святом // обмінюються полюсами…
Декілька місяців тому ніхто не міг собі уявити, що, здавалося б, непримиренні сторони пліч-о-пліч триматимуть оборону вже спільних інтересів у ще запеклішому протистоянні.
Зовнішній агресор не питає: чи хочеш ти цієї війни, і внутрішньому ворогу байдуже – любиш ти його чи ні, йому достатньо власної ненависті. Вже стільки часу «Україна в огні» оплакує своїх синів… І лише Господь знає – як зупинити цю криваву косовицю… Нині чи не кожна вдумлива християнська душа – у великій скорботі і в глухому куті: як зберегти незалежність України, а отже Богом дані землю і мову, не порушуючи найголовніші заповіді Отця, а саме, люби ближнього свого, не вбий…
Добре бути пацифістом. Сидиш собі умиротворено в своїй «крайній хаті», у тій фортеці на піску, перед телевізором чи віконцем в Інтернетну ірреальність і спостерігаєш, ледь встигаючи, за стрімким перебігом подій, новинами, «фейками», «лайками» тощо. Стурбовано і співчутливо (чи й роздратовано) слідкуєш за розгортанням словесних баталій і відчуваєш свою святу непричетність до вселенського зла. Благодать! А в перервах між молитвами і серіалами праведно обурюєшся на того, хто не словами, а зброєю вболіває за подальшу долю твоєї країни, твого міста і твоєї «крайньої хати». Авжеж, совість у пацифіста чиста, думки і руки – теж. Він – за мир. Але ж… тих юнаків, які щодня стають «200-им вантажем», матері теж народили і виплекали не для захланної пельки війни… У кожного є вибір – скаже пацифіст.
Що ж, всі колись відповідатимемо перед Господом за свої вчинки. Втім, за не вчинки – теж. Саме до байдужого, літеплого мовив Творець словами пророка: «Виплюну тебе зі Своїх уст» (Об. 3:16).
Я далека від теології і, напевно, все ще недостатньо ревна і міцна у вірі. Але, мабуть, як і багато хто нині (частіше, ніж зазвичай) шукаю розраду і відповіді на складні запитання у наймудрішій Книзі Книг. Роздумую над Словом у вільну хвилину…
Справді, Святе Письмо навчає любити навіть найстрашнішого грішника і найзапеклішого ворога, але це, певно ж, не означає любити гріх і зло, породжені ними. Не забуваймо, терпеливий і милосердний Христос, за потреби, рішуче вигнав торговців із храму. Хоча, варто зауважити: Він жодного з них не торкнувся бодай пальцем, лише поперевертав їм столи… Замислює? Замислює: чи не є це для нас найвищим зразком стратегії і тактики у боротьбі зі злом? Та, схоже, людству до цього ще рости і рости, вчитись і вчитись…
Втім, і біблійну настанову «підстав другу щоку, якщо тебе вдарили», при всій її масштабній образності, на мою думку, не варто трактувати однобоко. Придивившись, трішечки змінивши ракурс, можна запримітити цікавий нюанс. А чи не йдеться тут, так би мовити, про «інтелігентного опонента», хоча, можливо, й недосконалого у розвитку й вірі як і ти сам, але рівного тобі за приналежністю Господу? Бо ж тільки добропорядна людина за певних обставин може виплеснути власний гнів ляпасом, відкрито дивлячись у вічі. Ниці, підлі, підступні особини зазвичай завдають удару в інші місця – нижче пояса або в спину… Що й, до речі, маємо нині в Україні. Дехто воліє називати це «братовбивчою війною». Та яка і чия «печатка» відбита на чолах нелюдів (не побоюсь цього слова), котрі смачно обстрілюють не лише ворожі з їхньої точки зору блокпости й полігони, а й житлові будинки, школи, дитсадки, і навіть міжнародні авіалайнери, з вишуканою жорстокістю тероризують мирне населення, не гребують ні наругою, ні мародерством, ні «маскарадом» і безсоромно брешуть, брешуть, брешуть? Невже Господа?! Бере сумнів… Кому ж належать ці наймані «легіонери Звіра»? Які цілі й ідеї керують ними? Чи не диявол заволодіває розумом людським, штовхає до ганебних вчинків? «Бо він неправдомовець і батько неправди» (Ів. 8:44) – читаємо в Біблії.
Тож чи не є мовчазне споглядання, невтручання в ситуацію потуранням гріхові, а відтак ще більшим гріхом?
То що ж робити?! Нічого – скаже пацифіст. Самі винуваті: не треба було пертися в Європу, влаштовувати майдани, висловлювати невдоволення владою, затуляти голови від ударів кийками, ховатися за фанерні щити… І зараз нічого не треба робити, просто припиніть вбивати один одного, негайно згорніть АТО. Але ж уже згортали. На два тижні заборонили українським військовикам торкатися зброї. Результат усім відомий. То чи справді по той бік лінії вогняного граду – брати?!
А одразу після Революції Гідності хіба Україна вже не спробувала грати за правилами пацифістів? Смиренно терпіла засилля «зелених чоловічків», мовчки спостерігала за агресивною нахабністю незваних гостей. Врешті-решт без жодного пострілу віддала Крим, аби лише не зіпсувати «дружних стосунків» з північним сусідом, не допустити кровопролиття. І що, це зупинило зловісні наміри Росії? Навпаки – лише розпалило її амбіції і апетити. Уся світова спільнота тепер ламає собі мозок – як не допустити Третьої світової. То на яку шальку терезів Бог покладе цю нашу толерантність, куди зарахує – до добрих справ чи до злочинної бездіяльності?
Якщо ми не виправляємось самі, нас починають виправляти обставини. Тільки з цієї точки зору можу сяк-так пояснити собі те, що твориться нині в державі. Бо кожен з нас так чи інакше, більше чи менше причетний до безладу, корупції, суцільної брехні, що, мов темрява, накрила Україну, «…бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло» (Ів. 3:20). І вже майже кожен погоджується, що зміни треба починати з себе, та не кожен готовий змінюватись…
Всі ми хочемо спокою і миру. Щоб нарешті раз і назавжди припинилось це вимарене пеклом жахіття. Але… спокійно споглядати як ворог топче і паплюжить твою рідну землю, здійняв руку на твою матір – це святенництво чи святотатство?
Все в руках Господа. Небесний Отець все бачить. Взиває до нас: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому» (Рим. 12.19). Так, Біблія проти насильства, і наша справа – гаряче молитися. Однак… згадаймо старозавітного Давида, який сміливо став на прю з набагато сильнішим фізично Голіафом. Або ж уважно вчитаймося у пророчий рядок з Нового Завіту: «…коли сурми звук невиразний, – хто ДО БОЮ готуватись буде?» (1Кор.14:5). Бо вимушений захист – не помста. Сьогодні в Україні сурма звучить на сполох, на тривогу. Питання – чи достатньо виразно?..
Та невиправного пацифіста складно переконати. Навіть… у собі.
«Нам не вільно нікого вбивати» (Ів. 18:31). Так казали юдеї Пилату, який вершив суд над Ісусом, а по якомусь часі – віддали Христа на смерть через розп’яття.
Чи не розіпнемо ми так само й Україну, сподіваючись пересидіти лихоліття кожен у своїй «крайній хаті»?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Моя хата скраю…», або Як пацифіст - пацифісту...
Прорвало тривкі ланцюги і загати // Майдану священне цунамі. // Прокльони з молитвою, будні зі святом // обмінюються полюсами…
Декілька місяців тому ніхто не міг собі уявити, що, здавалося б, непримиренні сторони пліч-о-пліч триматимуть оборону вже спільних інтересів у ще запеклішому протистоянні.
Зовнішній агресор не питає: чи хочеш ти цієї війни, і внутрішньому ворогу байдуже – любиш ти його чи ні, йому достатньо власної ненависті. Вже стільки часу «Україна в огні» оплакує своїх синів… І лише Господь знає – як зупинити цю криваву косовицю… Нині чи не кожна вдумлива християнська душа – у великій скорботі і в глухому куті: як зберегти незалежність України, а отже Богом дані землю і мову, не порушуючи найголовніші заповіді Отця, а саме, люби ближнього свого, не вбий…
Добре бути пацифістом. Сидиш собі умиротворено в своїй «крайній хаті», у тій фортеці на піску, перед телевізором чи віконцем в Інтернетну ірреальність і спостерігаєш, ледь встигаючи, за стрімким перебігом подій, новинами, «фейками», «лайками» тощо. Стурбовано і співчутливо (чи й роздратовано) слідкуєш за розгортанням словесних баталій і відчуваєш свою святу непричетність до вселенського зла. Благодать! А в перервах між молитвами і серіалами праведно обурюєшся на того, хто не словами, а зброєю вболіває за подальшу долю твоєї країни, твого міста і твоєї «крайньої хати». Авжеж, совість у пацифіста чиста, думки і руки – теж. Він – за мир. Але ж… тих юнаків, які щодня стають «200-им вантажем», матері теж народили і виплекали не для захланної пельки війни… У кожного є вибір – скаже пацифіст.
Що ж, всі колись відповідатимемо перед Господом за свої вчинки. Втім, за не вчинки – теж. Саме до байдужого, літеплого мовив Творець словами пророка: «Виплюну тебе зі Своїх уст» (Об. 3:16).
Я далека від теології і, напевно, все ще недостатньо ревна і міцна у вірі. Але, мабуть, як і багато хто нині (частіше, ніж зазвичай) шукаю розраду і відповіді на складні запитання у наймудрішій Книзі Книг. Роздумую над Словом у вільну хвилину…
Справді, Святе Письмо навчає любити навіть найстрашнішого грішника і найзапеклішого ворога, але це, певно ж, не означає любити гріх і зло, породжені ними. Не забуваймо, терпеливий і милосердний Христос, за потреби, рішуче вигнав торговців із храму. Хоча, варто зауважити: Він жодного з них не торкнувся бодай пальцем, лише поперевертав їм столи… Замислює? Замислює: чи не є це для нас найвищим зразком стратегії і тактики у боротьбі зі злом? Та, схоже, людству до цього ще рости і рости, вчитись і вчитись…
Втім, і біблійну настанову «підстав другу щоку, якщо тебе вдарили», при всій її масштабній образності, на мою думку, не варто трактувати однобоко. Придивившись, трішечки змінивши ракурс, можна запримітити цікавий нюанс. А чи не йдеться тут, так би мовити, про «інтелігентного опонента», хоча, можливо, й недосконалого у розвитку й вірі як і ти сам, але рівного тобі за приналежністю Господу? Бо ж тільки добропорядна людина за певних обставин може виплеснути власний гнів ляпасом, відкрито дивлячись у вічі. Ниці, підлі, підступні особини зазвичай завдають удару в інші місця – нижче пояса або в спину… Що й, до речі, маємо нині в Україні. Дехто воліє називати це «братовбивчою війною». Та яка і чия «печатка» відбита на чолах нелюдів (не побоюсь цього слова), котрі смачно обстрілюють не лише ворожі з їхньої точки зору блокпости й полігони, а й житлові будинки, школи, дитсадки, і навіть міжнародні авіалайнери, з вишуканою жорстокістю тероризують мирне населення, не гребують ні наругою, ні мародерством, ні «маскарадом» і безсоромно брешуть, брешуть, брешуть? Невже Господа?! Бере сумнів… Кому ж належать ці наймані «легіонери Звіра»? Які цілі й ідеї керують ними? Чи не диявол заволодіває розумом людським, штовхає до ганебних вчинків? «Бо він неправдомовець і батько неправди» (Ів. 8:44) – читаємо в Біблії.
Тож чи не є мовчазне споглядання, невтручання в ситуацію потуранням гріхові, а відтак ще більшим гріхом?
То що ж робити?! Нічого – скаже пацифіст. Самі винуваті: не треба було пертися в Європу, влаштовувати майдани, висловлювати невдоволення владою, затуляти голови від ударів кийками, ховатися за фанерні щити… І зараз нічого не треба робити, просто припиніть вбивати один одного, негайно згорніть АТО. Але ж уже згортали. На два тижні заборонили українським військовикам торкатися зброї. Результат усім відомий. То чи справді по той бік лінії вогняного граду – брати?!
А одразу після Революції Гідності хіба Україна вже не спробувала грати за правилами пацифістів? Смиренно терпіла засилля «зелених чоловічків», мовчки спостерігала за агресивною нахабністю незваних гостей. Врешті-решт без жодного пострілу віддала Крим, аби лише не зіпсувати «дружних стосунків» з північним сусідом, не допустити кровопролиття. І що, це зупинило зловісні наміри Росії? Навпаки – лише розпалило її амбіції і апетити. Уся світова спільнота тепер ламає собі мозок – як не допустити Третьої світової. То на яку шальку терезів Бог покладе цю нашу толерантність, куди зарахує – до добрих справ чи до злочинної бездіяльності?
Якщо ми не виправляємось самі, нас починають виправляти обставини. Тільки з цієї точки зору можу сяк-так пояснити собі те, що твориться нині в державі. Бо кожен з нас так чи інакше, більше чи менше причетний до безладу, корупції, суцільної брехні, що, мов темрява, накрила Україну, «…бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло» (Ів. 3:20). І вже майже кожен погоджується, що зміни треба починати з себе, та не кожен готовий змінюватись…
Всі ми хочемо спокою і миру. Щоб нарешті раз і назавжди припинилось це вимарене пеклом жахіття. Але… спокійно споглядати як ворог топче і паплюжить твою рідну землю, здійняв руку на твою матір – це святенництво чи святотатство?
Все в руках Господа. Небесний Отець все бачить. Взиває до нас: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому» (Рим. 12.19). Так, Біблія проти насильства, і наша справа – гаряче молитися. Однак… згадаймо старозавітного Давида, який сміливо став на прю з набагато сильнішим фізично Голіафом. Або ж уважно вчитаймося у пророчий рядок з Нового Завіту: «…коли сурми звук невиразний, – хто ДО БОЮ готуватись буде?» (1Кор.14:5). Бо вимушений захист – не помста. Сьогодні в Україні сурма звучить на сполох, на тривогу. Питання – чи достатньо виразно?..
Та невиправного пацифіста складно переконати. Навіть… у собі.
«Нам не вільно нікого вбивати» (Ів. 18:31). Так казали юдеї Пилату, який вершив суд над Ісусом, а по якомусь часі – віддали Христа на смерть через розп’яття.
Чи не розіпнемо ми так само й Україну, сподіваючись пересидіти лихоліття кожен у своїй «крайній хаті»?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію