« У цьому черствому скрипучому світі
тільки любити тепер екзотика.»

Ліна Костенко

Сонетами не подивуєш світу.
Все більше роздувається сюжет.
Сіяючий коловорот орбіти
і на війні оздоблює поет.

Ось-ось і лусне оргія братання,
коли війна зруйнує до основ
останки тої віри, що остання
удавиться обіймами любов.

Життя театр. У масках наші лиця.
Але не за сценарієм Творця,
і не дивує інша таємниця, –
як ще існують люблячі серця?

Він все воює, а вона чекає –
пара-нормальне явище, але
у патріотів інколи буває
не, – ла-ла-ла і не, – оле-оле.

І він іде в атаку ради неї,
і відступає також за одну,
за ту єдину...І за цю ідею
він і у чорта виграє війну.

Його діждуться і дружина, й мати,
і поцілують, і омиють кров...
І поки є набої і гранати,
він буде воювати за любов.

Хай убиває люте зло і зраду,
нехай стають героями сини.
Колись усім відкриє голу правду
сучасна філософія війни.

Знімемо маски. Війни – це не шоу,
коли у вир затягує любов
аби кармічно народитись знову,
якщо у парі з іншою пішов –

зі смертю і розлукою
                              до раю.
Тоді і запитання відпадає,–
чому немає світові кінця?

Якщо війна веде по манівцях,
екзотики на світі не буває,
хіба що разом
                      люблячі серця.

                              08.2014