Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
А роки летять...
« Ти українець, а я росіяночка.
Дружба у нас.»
Підтекст до переспіву
Ось так і живемоУ тиші нічній.
І добре окремо
Тобі і мені.
А серце як завше,
Від того болить,
Від того болить,
Що дружба забута на мить.
А наші роки,
Наче птахи, у вирій летять,
І ніколи нам
Оглядатись назад.
І радості злук,
І печалі розлук
Ми все поламали,
Товариш і друг,
А там, де колись
У майбутнє ішли,
В майбутнє ішли,
Тернини тепер поросли.
Не створені ми
Для високих ідей.
І миру не буде
У наших дітей.
Ми з ними ідемо
Назустріч вітрам,
Своїм ворогам.
І як помиритися нам?
Ось так і живемо,
І тиші нема,
І сонце сіяє,
а в душах – пітьма.
А серце, як завше,
Болить і болить,
і стане за мить,
Від того, що дружба ятрить.
А кулі летять,
Ваші кулі у серце летять,
І нічого нам
Оглядатись назад.
08.2014
А ГОДЫ ЛЕТЯТ...
Долматовский Е.
Вот так и живём,
Не ждём тишины,
Мы юности нашей,
Как прежде верны.
А сердце, как прежде,
Горит от того,
Горит от того,
Что дружба превыше всего.
А годы летят,
Наши годы,
Как птицы, летят,
И некогда нам
Оглянуться назад.
И радости встреч
И горечь разлук
Мы всё испытали,
Товарищ и друг.
А там, где когда-то
Влюблёнными шли,
Влюблёнными шли,
Деревья теперь подросли.
Не созданы мы
Для лёгких путей,
И эта повадка
У наших детей.
Мы с ними выходим
Навстречу ветрам,
Навстречу ветрам,
Вовек не состариться нам.
Вот так и живём,
Не ждём тишины,
Мы юности нашей,
Как прежде верны.
А сердце, как прежде,
Горит от того,
Горит от того,
Что дружба превыше всего.
А годы летят,
Наши годы,
Как птицы, летят,
И некогда нам
Оглянуться назад.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
