Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
КОЛОРИТНИЙ СВІТ
Путьки-бацьки тощо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Путьки-бацьки тощо
Ми, уже доведено, не Раша
і не малороси-холуї,
що були охрещені, як наші:
і чужі, і інколи – свої.
Нас немає, поки їх багацько:
йорнутих, обманутих і злих.
І тому панують Путьки-бацьки,
поки ми воюємо за них.
Ми як помело у естафеті –
з рук у руки все передають
Кобі – цар Микола, Каті – Петя,
поки всіх до ручки доведуть.
Не дістались тільки Ліліпуті.
Комплексом поранене дитя,
тикає у сторінки забуті
наше незалежне майбуття.
КеГеБісти – це відомі півні.
Бачили, як тупає кугут?
І у кого сила не на рівні,
ця личина буде тут-як-тут.
Так і Путьку на лихе тягнуло
ще коли цькували у дворі.
Виросло у джинові минуле.
Де ж казитись, як не на горі?
З резидента сів у президенти.
Ну, а далі, що там не було?
І за це фанати і студенти
охрестили коротко, – Х**ло.
Осідлав собі усі простори
у скафандрі і у літаку –
сушу, і моря, і Фанські гори –
все, що кукурікає совку.
Всі йому у Думі аплодують.
Все-таки диктатор, як не є.
І душі не чають, і не чують, –
копія Рішара й Депардьє.
Переплюнув ката-супостата,
бо мораль для нього не устав.
Кращий друг у сина того тата,
у якого голову знімав.
Словом, без обмежень і ліміту
пре вперед, як будь-який балбес,
то собі поуправляє світом,
то, буває, спуститься з небес,
І тоді опудало вселенське
Гебельса цитує по-німецьки,
має пілотажний епатаж.
Ла-ла-ла роялить молодецьки,
наче тінь єфрейтора пейзаж.
І в ажіотажі молодиці
теж готові на усё, що є,
бо оратор, судячи по пиці...
А у ДееНеРі є столиця,
де сватами мафія стає.
Буде ще одна карикатура
на велике наше СеРеСеР.
У утробі чокнута натура
випирає зовні аж тепер.
Пожалію ближнього. Дай, Боже,
хай його умиє у святі
кров, що ним пролита у житті.
А коли займе чортяче ложе,
хай «мінує» все, на нього схоже,
Путьками утикані путі.
07.2014
і не малороси-холуї,
що були охрещені, як наші:
і чужі, і інколи – свої.
Нас немає, поки їх багацько:
йорнутих, обманутих і злих.
І тому панують Путьки-бацьки,
поки ми воюємо за них.
Ми як помело у естафеті –
з рук у руки все передають
Кобі – цар Микола, Каті – Петя,
поки всіх до ручки доведуть.
Не дістались тільки Ліліпуті.
Комплексом поранене дитя,
тикає у сторінки забуті
наше незалежне майбуття.
КеГеБісти – це відомі півні.
Бачили, як тупає кугут?
І у кого сила не на рівні,
ця личина буде тут-як-тут.
Так і Путьку на лихе тягнуло
ще коли цькували у дворі.
Виросло у джинові минуле.
Де ж казитись, як не на горі?
З резидента сів у президенти.
Ну, а далі, що там не було?
І за це фанати і студенти
охрестили коротко, – Х**ло.
Осідлав собі усі простори
у скафандрі і у літаку –
сушу, і моря, і Фанські гори –
все, що кукурікає совку.
Всі йому у Думі аплодують.
Все-таки диктатор, як не є.
І душі не чають, і не чують, –
копія Рішара й Депардьє.
Переплюнув ката-супостата,
бо мораль для нього не устав.
Кращий друг у сина того тата,
у якого голову знімав.
Словом, без обмежень і ліміту
пре вперед, як будь-який балбес,
то собі поуправляє світом,
то, буває, спуститься з небес,
І тоді опудало вселенське
Гебельса цитує по-німецьки,
має пілотажний епатаж.
Ла-ла-ла роялить молодецьки,
наче тінь єфрейтора пейзаж.
І в ажіотажі молодиці
теж готові на усё, що є,
бо оратор, судячи по пиці...
А у ДееНеРі є столиця,
де сватами мафія стає.
Буде ще одна карикатура
на велике наше СеРеСеР.
У утробі чокнута натура
випирає зовні аж тепер.
Пожалію ближнього. Дай, Боже,
хай його умиє у святі
кров, що ним пролита у житті.
А коли займе чортяче ложе,
хай «мінує» все, на нього схоже,
Путьками утикані путі.
07.2014
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
