По дорозі додому
я зірвав тендітну квітку - лиш для того,
щоб знову відчути тебе,
і випивши пляшечку "Божоле" я спустився у колодязь
де танцював свій примарний танок місячний ведмідь,
А ось, поглянь-но на мене, у золотистому присмерку
лампи я скидаю шкіру,
я ж точно знаю яким одиноким
може бути це переповнене людьми місто.
Ти пробачиш мені цю істерію,
цей хиткий баланс між втечами щура
і жалем засинаючого,
коли дізнаєшся: як холодно тут,
і як дощові краплі скочуються в моє горнятко кави,
і що при сяйві напів-мертвого місяця сирість оплітає своїми
лапками мої речі і висмоктує з них тебе.
Дотогож я хочу щоб ти знала:
я не можу не думати про тебе,
я ніби сліпа машина, ніби хворий на лихоманку,
ніби волоцюга,
що його єдина рідна душа - біла голубка
в його застигаючих пальцях.
Я вірю, що ти відчуваєш теж саме,
так само як я відчував тебе так далеко,
і коли ти поверталася у своє місто,
то хотіла зірвати туж саму квітку
можливо для гербарію,
а можливо тому що це так важливо для нас,
те що мо тепер не одинокі,
ми тепер одне ціле - легка пелюстка,
що летить за вітром.