Пустий перон, старенька електричка тихенько кашля в сірі мокрі шпали.
Як пізній сонях – майже без насіння – вагон без люду та й останні спали.
Ти їхав в дим. І маревні красуні тобі в повітрі поцілунки слали.

Легкий рюкзак туриста без амбіцій, людина-равлик, частий гість вокзалів.
Тобі тут раді: стрілки на годиннику хвилини перекочують – впізнали!
І пси місцеві не за ковбасу, а спільний біль, тоді у ніс лизали.

Без мап і схем з квитками на сьогодні вагон у завтра відвезе нічним.
Не важко, мабуть, бути безтурботнім, коли нічий й ризикувати нічИм.
Та кошеня, хоч і без кігтів поки, в душі живе і іноді нявчить.

А завтра що? Нові міста і села, конверти хат,чужа рідня і харч
Або ліси – туманні і далекі та непроглядне густотиння хащ,
Там лиш вогонь і навички прадавні дозволять врятуватися від пащ.

Яким маршрутом підуть твої ноги сполохувати густоту ворон?
Ніщо не треба: стЕжки і дороги – коштовніші оздоблених корон
Зупинка. Сірим ранком чемно тобі на східцях присвітив перон.
17.01.2013