Старий виникав у дворі до світанку,
Кашляв, мостився на вогку ще лавку,
Тютюн діставав і крутив цигарку,

Запалював кінчик. Займалося два.
Коли хто і бачив – казали: дива! -
Міцна самокрутка і сонця глава.

Він мав різкі скули, з тавром чоловічим
Обличчя - у шрамах текстурних, що личать,
І погляд такий, який носять у січні.

Все це - за щоденники і літописців -
Тримало в секреті його таємниці:
Хто-де-коли і як довго у місті.

Ні дальні містяни, ні ближні сусіди
Не пам’ятали, мов вимерли свідки,
Відколи цигаркою вранці він світить.

Обвітрена шкіра - моряк був нівроку!
Такий і без компасу в мряці дорогу
Знайде, без курсу. Без нього - ні кроку.

Міцні, дужі руки - чи був будівельник?
Чи звів добру сотню будинків і вельми
Його цінували, тепер – рак легенів.

Прищуриться хитро: таки був альфонсом!
Спідниця, як дах, захищала від сонця,
А він їй у каву домішував стронцій.

Він завжди тримав у кишені цукерки
Малечі. Міцним тютюном з табакерки
Пахли вони. Немісцеві і терпкі.

Він завжди тримав для дорослих поради
Старечо-доречні, незвично-принадні,
Сміливі, як перші в рядах на параді

Та ранком одним на тій лавці - нікого.
І сонце ледь тліє, не світить в дорогу.
Цигарки нема. І немає Старого.
27.01.2013