Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.09
10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
2026.02.09
10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю що
За те, що ведеш мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю що
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Публіцистика
Папуги шаленого Віссаріона
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати в пресі.
І ось кілька років тому, коли виповнилось 200 років з дня народження «шаленого Віссаріона» , вдався до того, що в далекі тепер студентські роки було сховано од нас поборниками братання народів.
...1846 року разом з відомим актором Михайлом Щепкіним Бєлінський поїхав в Україну і протягом кількох місяців одвідав чимало міст і сіл.
«Верст за 30 до Харькова я увидел Малороссию, хотя еще и помешанную с грязным москальством. Избы хохлов похожи на домики фермеров – чистота и красивость неописанны,- пише Віссаріон дружині.- Вообрази, что украинский борщ есть не что иное, как зеленый суп (только с курицею или бараниною и заправленным салом), а о борще с сосисками и ветчиной хохлы и понятия не имеют. Суп этот они готовят превкусно и донельзя чисто. И это мужики! Другие лица, смотрят иначе – эти очень милы, тогда как на русских смотреть нельзя – хуже и гаже свиней» .
Такою, борщівною, бачилась Україна російському демократу. Власне, так він не називав її ніколи. Більше того, заперечував саме існування як держави зі своєю історією: «Малороссия никогда не была государством, следственно, и истории, в строгом значении этого слова, не имела. История Малороссии есть не не более, как эпизод из царствования царя Алексея Михайловича. История Малороссии – это побочная река, впадающая в большую реку русской истории. Малороссияне всегда были племенем и никогда не были народом, а тем менее – государством…Так называемая Гетьманщина и Запорожье нисколько не были ни республиками, ни государством, а были какою-то странною общиною на азиатский манер» .
Сьогоднішні папуги, щоправда, не наважуються паплюжити святиню українського народу – Великого Кобзаря, а от їхній речник не соромився сказати те, що було на думці й діях царського двору.
«Вы помните, сповідувався Бєлінський в пам’ятному нам1847 році в листі до Павла Анненкова,- что верующий друг мой говорил мне, что верит, что Шевченко – человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса – творит людей из ослов и дубин, стало быть, она может и из Шевченки сделать, пожалуй, мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и подлеца, а сверх того горького пьяницу,любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля на государя императора – один на государя императора, другой на государыню императрицу...Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил. Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше. Я питал личную вражду к такого рода либералам. Одна скотина из хохлацких либералов, некто Кулиш (-экая свинская фамилия!) в «Звездочке», иначе называемой ...журнале, который издает Ишимова для детей, напечатал историю Малороссии, где сказал, что Малороссия или должна отторгнуться от России или погибнуть...Вот что делают эти скоты, безмозглые либералишки. Ох, эти мне хохлы! Ведь бараны, а либеральничают во имя галушек и вареников со свиным салом...»
У полеміці з редакцією часопису «Маяк» несамовитий Віссаріон намагається довести, що й Гайдамаки» Тараса Шевченка «несмотря на обилие самых вульгарных и площадных слов и выражений, лишены простоты вымысла и рассказа, наполнены вычурами и замашками, свойственными всем плохим пиитам,- часто нисколько не народны, хотя и подкрепляются ссылками на историю, песни и предания,- и, следовательно, по всем этим причинам – они непонятны простому народу и не имеют в себе ничего симпатизирующего».
А на закінчення варто навести пророцтво шаленого Віссаріона щодо Росії: «Завидую внукам и правнукам нашим, которым суждено видеть Россию в 1940 году, стоящую во главе образованного мира, дающую законы и науке и искусству и принимающую благоговейную дань уважения от всего просвещенного человечества».
Як-то кажуть, і сміх, і гріх з цього пророцтва, бо Росія 1940 року вже під новою назвою – Союз радянських соціалістичних республік -, перетворилася на ще гіршу тюрму народів, а нині в намірі відтворити недавнє минуле, посягнувши поки що на територіальну цілісність Украни, викликає тільки огиду й зненависть усього цивілізованого світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Папуги шаленого Віссаріона
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати в пресі.
І ось кілька років тому, коли виповнилось 200 років з дня народження «шаленого Віссаріона» , вдався до того, що в далекі тепер студентські роки було сховано од нас поборниками братання народів.
...1846 року разом з відомим актором Михайлом Щепкіним Бєлінський поїхав в Україну і протягом кількох місяців одвідав чимало міст і сіл.
«Верст за 30 до Харькова я увидел Малороссию, хотя еще и помешанную с грязным москальством. Избы хохлов похожи на домики фермеров – чистота и красивость неописанны,- пише Віссаріон дружині.- Вообрази, что украинский борщ есть не что иное, как зеленый суп (только с курицею или бараниною и заправленным салом), а о борще с сосисками и ветчиной хохлы и понятия не имеют. Суп этот они готовят превкусно и донельзя чисто. И это мужики! Другие лица, смотрят иначе – эти очень милы, тогда как на русских смотреть нельзя – хуже и гаже свиней» .
Такою, борщівною, бачилась Україна російському демократу. Власне, так він не називав її ніколи. Більше того, заперечував саме існування як держави зі своєю історією: «Малороссия никогда не была государством, следственно, и истории, в строгом значении этого слова, не имела. История Малороссии есть не не более, как эпизод из царствования царя Алексея Михайловича. История Малороссии – это побочная река, впадающая в большую реку русской истории. Малороссияне всегда были племенем и никогда не были народом, а тем менее – государством…Так называемая Гетьманщина и Запорожье нисколько не были ни республиками, ни государством, а были какою-то странною общиною на азиатский манер» .
Сьогоднішні папуги, щоправда, не наважуються паплюжити святиню українського народу – Великого Кобзаря, а от їхній речник не соромився сказати те, що було на думці й діях царського двору.
«Вы помните, сповідувався Бєлінський в пам’ятному нам1847 році в листі до Павла Анненкова,- что верующий друг мой говорил мне, что верит, что Шевченко – человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса – творит людей из ослов и дубин, стало быть, она может и из Шевченки сделать, пожалуй, мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и подлеца, а сверх того горького пьяницу,любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля на государя императора – один на государя императора, другой на государыню императрицу...Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил. Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше. Я питал личную вражду к такого рода либералам. Одна скотина из хохлацких либералов, некто Кулиш (-экая свинская фамилия!) в «Звездочке», иначе называемой ...журнале, который издает Ишимова для детей, напечатал историю Малороссии, где сказал, что Малороссия или должна отторгнуться от России или погибнуть...Вот что делают эти скоты, безмозглые либералишки. Ох, эти мне хохлы! Ведь бараны, а либеральничают во имя галушек и вареников со свиным салом...»
У полеміці з редакцією часопису «Маяк» несамовитий Віссаріон намагається довести, що й Гайдамаки» Тараса Шевченка «несмотря на обилие самых вульгарных и площадных слов и выражений, лишены простоты вымысла и рассказа, наполнены вычурами и замашками, свойственными всем плохим пиитам,- часто нисколько не народны, хотя и подкрепляются ссылками на историю, песни и предания,- и, следовательно, по всем этим причинам – они непонятны простому народу и не имеют в себе ничего симпатизирующего».
А на закінчення варто навести пророцтво шаленого Віссаріона щодо Росії: «Завидую внукам и правнукам нашим, которым суждено видеть Россию в 1940 году, стоящую во главе образованного мира, дающую законы и науке и искусству и принимающую благоговейную дань уважения от всего просвещенного человечества».
Як-то кажуть, і сміх, і гріх з цього пророцтва, бо Росія 1940 року вже під новою назвою – Союз радянських соціалістичних республік -, перетворилася на ще гіршу тюрму народів, а нині в намірі відтворити недавнє минуле, посягнувши поки що на територіальну цілісність Украни, викликає тільки огиду й зненависть усього цивілізованого світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
