У котрий раз гуманістична Раша
з усіх усюд везе своє «добро»:
від Яника – триколірну парашу,
від Жирика, – я мать свою і вашу,
сіль – у Артемівськ, воду – у Дніпро.
               Від Путі – побажання помирати
               усім за нього і його бабло,
               за те, що Україна – наша мати,
               за те, що їм не хочеться за ґрати,
               і щоб Росії в Раші не було.
Аби була війна і конвоїри
украденого й іншого добра –
вонючі трупи вигиблого звіра,
надію – устаканити довіру
і нахлебтатись крові із Дніпра.
               Їздові опереткові герої
               еліту світу ставлять дубала.
               Антигуманна місія конвою –
               одне ла-ла із арії орла
               за перемир’я з рисами розбою.
А людям треба: наяву, у снах
не чути пла́чу матері й дитини
у ще не завойованих домах,
і щоб рахітик не стріляв у спину,
і ще аби не катував невинних
кацап-чеченець і донський «казак».
               А я молю і прошу битий час, –
               о, Боже правди, о, пророки націй,
               оракули земних реінкарнацій,
надію дайте – жити хоч би раз
без конвоїрів і такого миру,
коли вмирають за любов і віру.

                              06.09.2014