Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нанея Золотинська (1987) /
Проза
Казка про шедевр
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про шедевр
2010 р
Можна уявити себе пам’ятником і не замислюватись в системі чинності способів власної свідомості обирати дієві напрямки власного „Я”. Обереш обов’язково лише один і відповідно цього будуватимеш себе, реставруватимеш – і все за власним бажанням. І місце, де стоятиме шедевр, буде місцем твоєї самооцінки. Як хочеш, можеш обирати жовте листя і яскраве сонце.
Адже осінь – то є кінець початку нового осмислення себе самого. Попереду багато шансів (їх незлічима кількість) здійснити прорив у діяннях, що є закономірними і невідворотними, адже всі думки тримають рішучий напрямок в реальність нових неймовірних мрій. В тому й вся краса життя. Ніщо так не тішить душу, як результативність своєї неймовірної активності у потрібних тобі діяннях. І ось, навіть не помітивши як, з’являється натхнення – і з великої кам’яної брили ти твориш прекрасне, твориш себе! Адже весь Всесвіт – то є неповторне і окреме, властиве лише твоєму досвіду і таємницям...
Любиш вітер? Так люби цей вітер так сильно, щоб він зісвоєю могутністю розвівав всі перепони на шляху твого неймовірного звершення –самосвітостановлення!
Любиш дощ? Тож нехай він любить тебе так, як того ти хочеш і джерельним водоспадом змиває всі надлишки печалі з обличчя твого!
Любиш сонце? Озернись! Тебе любить увесь Світ і дарує тобі себе! Хіба ж маєш тепер сидіти і чекати на щастя!? А навіщо чекати? Адже ти маєш все, і з кожним подихом матимеш більше і більше. Кожну клітинку тіла наповнить світлом те сонце, яке любиш ти... І усмішка – то твоя особиста, особлива сила,найпотужніший вибух вищої енергії, абсолютності, що дарує дива! Ти створив свій шедевр, ти знайшов йому місце. Тож нехай всі ходять навколо і схиляють голову перед тобою – справжнім, божественно прекрасним, бо ти Бог свого власного раю! І тобі всі урочистості Всесвіту! О всемогутній творець свого власного „Я”!!!
Можна уявити себе пам’ятником і не замислюватись в системі чинності способів власної свідомості обирати дієві напрямки власного „Я”. Обереш обов’язково лише один і відповідно цього будуватимеш себе, реставруватимеш – і все за власним бажанням. І місце, де стоятиме шедевр, буде місцем твоєї самооцінки. Як хочеш, можеш обирати жовте листя і яскраве сонце.
Адже осінь – то є кінець початку нового осмислення себе самого. Попереду багато шансів (їх незлічима кількість) здійснити прорив у діяннях, що є закономірними і невідворотними, адже всі думки тримають рішучий напрямок в реальність нових неймовірних мрій. В тому й вся краса життя. Ніщо так не тішить душу, як результативність своєї неймовірної активності у потрібних тобі діяннях. І ось, навіть не помітивши як, з’являється натхнення – і з великої кам’яної брили ти твориш прекрасне, твориш себе! Адже весь Всесвіт – то є неповторне і окреме, властиве лише твоєму досвіду і таємницям...
Любиш вітер? Так люби цей вітер так сильно, щоб він зісвоєю могутністю розвівав всі перепони на шляху твого неймовірного звершення –самосвітостановлення!
Любиш дощ? Тож нехай він любить тебе так, як того ти хочеш і джерельним водоспадом змиває всі надлишки печалі з обличчя твого!
Любиш сонце? Озернись! Тебе любить увесь Світ і дарує тобі себе! Хіба ж маєш тепер сидіти і чекати на щастя!? А навіщо чекати? Адже ти маєш все, і з кожним подихом матимеш більше і більше. Кожну клітинку тіла наповнить світлом те сонце, яке любиш ти... І усмішка – то твоя особиста, особлива сила,найпотужніший вибух вищої енергії, абсолютності, що дарує дива! Ти створив свій шедевр, ти знайшов йому місце. Тож нехай всі ходять навколо і схиляють голову перед тобою – справжнім, божественно прекрасним, бо ти Бог свого власного раю! І тобі всі урочистості Всесвіту! О всемогутній творець свого власного „Я”!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
