Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь від всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь від всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Протест Чигракова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Протест Чигракова
Семен Иванович Чиграков, человек средних лет и актер средних способностей, стоял на подоконнике и ежился под порывами ледяного ветра, влетавшего в распахнутое окно. Мороз был нешуточный, и пальцы Семена Ивановича, которыми он цеплялся за оконную раму, уже онемели и побелели.
Семен Иванович тряхнул головой, зажмурился и закричал в колодец двора, ответивший ему гулким эхом:
- Лжецы! Лицемеры! Лицедеи!
Крик Семена Ивановича напугал стаю голубей, суетившихся у помойных баков. Со звуком, напоминавшим бурные аплодисменты, каких Семену Ивановичу в жизни пока не довелось услышать, птицы взметнулись к низкому серому небу. Семен Иванович от неожиданности вздрогнул, покачнулся и чуть не вывалился в окно.
Восстановив равновесие и устроив ноги поудобнее на подоконнике, Семен Иванович снова закричал во двор:
- Я! Я! Я тоже лицедей! Я тоже лгу, лицемерю и лицедействую! Но я это делаю на сцене! Это моя работа! Этим я развлекаю вас, вас, которые лгут и лицемерят по-настоящему! Ненавижу вашу ложь! Ненавижу вас, живущих ложью и увеселяемых ложью!
Во дворе начал собираться народ. Люди с любопытством разглядывали Семена Ивановича. Слышались негромкие голоса: «Да это актер, из семнадцатого номера. Сашка, что ли? А чего это он? Пьян, что ли?»
Семен Иванович изловчился, освободил одну руку и ткнул белым указательным пальцем в редкую толпу:
- Вы все негодяи! Пожиратели правды! Вы порочны, развратны, ленивы, тупы и алчны! Вы ничего не чувствуете! Вам никого не жаль! Вы никого не любите! Вы хотите только есть, пить и веселиться! Вы готовы сожрать ближнего, если больше жрать нечего. Вы готовы пить его кровь, если вас мучит жажда!
В толпе внизу заворчали: «Разошелся жилец. Ишь, разоряется, ай, обидел кто? А нас чего обижать? Какого ближнего? Ну, край тебе, так и бросайся молча из окошка. Или вон головой в прорубь, благо недалеко…»
На бороде и усах Семена Ивановича серебрился иней, а пальцы рук совсем замерзли и даже перестали болеть. Ему пришлось посмотреть на руки, чтобы убедиться, что он по-прежнему держится за оконную раму. Губы тоже замерзли и не слушались. Из-за этого казалось, что у Семена Ивановича заплетается язык.
- Вы все меряете деньгами! Вы цените человека по его кошельку! На ассигнации! Вы всему знаете цену – любви, уважению, счастью, Богу! Да, я маленький человек! Да, я нищий актер! У меня нет денег! По-вашему, я недостоин! У меня нет достоинства! А достоинство у меня есть! У меня нет состояния! Будьте же вы все прокляты! Может быть, моя смерть заставит вас проснуться!
Семен Иванович зажмурился, с трудом оторвал замерзшие руки от рамы и шагнул в пустоту. Промелькнули концы его длинного серого шарфа, на ветру хлопнули, словно крылья, полы шинели. Толпа внизу, к тому времени уже довольно многочисленная, слитным движением подалась назад и ахнула в один голос…
Семен Иванович лежал на спине в снегу. Сквозь заиндевевшие ресницы он видел свое окно, узкое и высокое. Окно было расположено очень низко над неровной поверхностью двора, даже ниже, чем соседние окна. Створки его были раскрыты и раскачивались на ветру, одно из мутных стекол треснуло. В полумраке комнаты виднелся пятнистый неровный потолок. У подоконника стояли любопытные и заглядывали в комнату.
Заскрипели по снегу поспешные шаги. Над Семеном Ивановичем вырастали валенки, сапоги, тулупы, пальто и шинели. Потянуло кислым запахом овчины и пронзительной нафталиновой вонью.
К Семену Ивановичу наклонился дворник Тихон. Его широкое доброе лицо было полускрыто шапкой и седой окладистой бородой. Дворник стоял в снежном изголовье Чигракова, и Семен Иванович видел лицо Тихона перевернутым, отчего ощутил внезапный сильный приступ морской болезни. Тихон качал головой, вызывая у лежащего на снегу актера новые приступы тошноты.
- Затянули вы сегодня, барин, - сказал Тихон, обдав Семена Ивановича запахом табака. – В прошлый раз-то, на Покрова, только крикнули, что все негодяи, и в окошко. Ну, поднимайтесь, поднимайтесь, барин, идемте ко мне чай пить. Будет на холодном лежать, еще заболеете, в театре своем представлять не сможете. Чем за квартиру платить?
Семен Иванович, опираясь на руку Тихона, поднялся, отряхнул снег. Тихон приобнял его за плечи и повлек в свою каморку. Народ расступился…
- Стоп! – пронзительно крикнул кто-то за спиной. – Семен, надо еще дубль сделать, упал некрасиво. Аня, чаю Семену! Витя, посмотри, что с окошком! Массовка, не топчитесь под окном, снега почти не осталось! Ира, подклей Тихону бороду! Перерыв пять минут!
Семен Иванович, едва не захлебываясь обильной слюной, хлынувшей в рот откуда-то из-под языка, оттолкнул руку Тихона, метнулся в угол двора, с трудом разжал сведенные судорогой и морозом челюсти и склонился у помойных баков. Массовка тактично отвернулась.
2012
Семен Иванович тряхнул головой, зажмурился и закричал в колодец двора, ответивший ему гулким эхом:
- Лжецы! Лицемеры! Лицедеи!
Крик Семена Ивановича напугал стаю голубей, суетившихся у помойных баков. Со звуком, напоминавшим бурные аплодисменты, каких Семену Ивановичу в жизни пока не довелось услышать, птицы взметнулись к низкому серому небу. Семен Иванович от неожиданности вздрогнул, покачнулся и чуть не вывалился в окно.
Восстановив равновесие и устроив ноги поудобнее на подоконнике, Семен Иванович снова закричал во двор:
- Я! Я! Я тоже лицедей! Я тоже лгу, лицемерю и лицедействую! Но я это делаю на сцене! Это моя работа! Этим я развлекаю вас, вас, которые лгут и лицемерят по-настоящему! Ненавижу вашу ложь! Ненавижу вас, живущих ложью и увеселяемых ложью!
Во дворе начал собираться народ. Люди с любопытством разглядывали Семена Ивановича. Слышались негромкие голоса: «Да это актер, из семнадцатого номера. Сашка, что ли? А чего это он? Пьян, что ли?»
Семен Иванович изловчился, освободил одну руку и ткнул белым указательным пальцем в редкую толпу:
- Вы все негодяи! Пожиратели правды! Вы порочны, развратны, ленивы, тупы и алчны! Вы ничего не чувствуете! Вам никого не жаль! Вы никого не любите! Вы хотите только есть, пить и веселиться! Вы готовы сожрать ближнего, если больше жрать нечего. Вы готовы пить его кровь, если вас мучит жажда!
В толпе внизу заворчали: «Разошелся жилец. Ишь, разоряется, ай, обидел кто? А нас чего обижать? Какого ближнего? Ну, край тебе, так и бросайся молча из окошка. Или вон головой в прорубь, благо недалеко…»
На бороде и усах Семена Ивановича серебрился иней, а пальцы рук совсем замерзли и даже перестали болеть. Ему пришлось посмотреть на руки, чтобы убедиться, что он по-прежнему держится за оконную раму. Губы тоже замерзли и не слушались. Из-за этого казалось, что у Семена Ивановича заплетается язык.
- Вы все меряете деньгами! Вы цените человека по его кошельку! На ассигнации! Вы всему знаете цену – любви, уважению, счастью, Богу! Да, я маленький человек! Да, я нищий актер! У меня нет денег! По-вашему, я недостоин! У меня нет достоинства! А достоинство у меня есть! У меня нет состояния! Будьте же вы все прокляты! Может быть, моя смерть заставит вас проснуться!
Семен Иванович зажмурился, с трудом оторвал замерзшие руки от рамы и шагнул в пустоту. Промелькнули концы его длинного серого шарфа, на ветру хлопнули, словно крылья, полы шинели. Толпа внизу, к тому времени уже довольно многочисленная, слитным движением подалась назад и ахнула в один голос…
Семен Иванович лежал на спине в снегу. Сквозь заиндевевшие ресницы он видел свое окно, узкое и высокое. Окно было расположено очень низко над неровной поверхностью двора, даже ниже, чем соседние окна. Створки его были раскрыты и раскачивались на ветру, одно из мутных стекол треснуло. В полумраке комнаты виднелся пятнистый неровный потолок. У подоконника стояли любопытные и заглядывали в комнату.
Заскрипели по снегу поспешные шаги. Над Семеном Ивановичем вырастали валенки, сапоги, тулупы, пальто и шинели. Потянуло кислым запахом овчины и пронзительной нафталиновой вонью.
К Семену Ивановичу наклонился дворник Тихон. Его широкое доброе лицо было полускрыто шапкой и седой окладистой бородой. Дворник стоял в снежном изголовье Чигракова, и Семен Иванович видел лицо Тихона перевернутым, отчего ощутил внезапный сильный приступ морской болезни. Тихон качал головой, вызывая у лежащего на снегу актера новые приступы тошноты.
- Затянули вы сегодня, барин, - сказал Тихон, обдав Семена Ивановича запахом табака. – В прошлый раз-то, на Покрова, только крикнули, что все негодяи, и в окошко. Ну, поднимайтесь, поднимайтесь, барин, идемте ко мне чай пить. Будет на холодном лежать, еще заболеете, в театре своем представлять не сможете. Чем за квартиру платить?
Семен Иванович, опираясь на руку Тихона, поднялся, отряхнул снег. Тихон приобнял его за плечи и повлек в свою каморку. Народ расступился…
- Стоп! – пронзительно крикнул кто-то за спиной. – Семен, надо еще дубль сделать, упал некрасиво. Аня, чаю Семену! Витя, посмотри, что с окошком! Массовка, не топчитесь под окном, снега почти не осталось! Ира, подклей Тихону бороду! Перерыв пять минут!
Семен Иванович, едва не захлебываясь обильной слюной, хлынувшей в рот откуда-то из-под языка, оттолкнул руку Тихона, метнулся в угол двора, с трудом разжал сведенные судорогой и морозом челюсти и склонился у помойных баков. Массовка тактично отвернулась.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
