Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Протест Чигракова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Протест Чигракова
Семен Иванович Чиграков, человек средних лет и актер средних способностей, стоял на подоконнике и ежился под порывами ледяного ветра, влетавшего в распахнутое окно. Мороз был нешуточный, и пальцы Семена Ивановича, которыми он цеплялся за оконную раму, уже онемели и побелели.
Семен Иванович тряхнул головой, зажмурился и закричал в колодец двора, ответивший ему гулким эхом:
- Лжецы! Лицемеры! Лицедеи!
Крик Семена Ивановича напугал стаю голубей, суетившихся у помойных баков. Со звуком, напоминавшим бурные аплодисменты, каких Семену Ивановичу в жизни пока не довелось услышать, птицы взметнулись к низкому серому небу. Семен Иванович от неожиданности вздрогнул, покачнулся и чуть не вывалился в окно.
Восстановив равновесие и устроив ноги поудобнее на подоконнике, Семен Иванович снова закричал во двор:
- Я! Я! Я тоже лицедей! Я тоже лгу, лицемерю и лицедействую! Но я это делаю на сцене! Это моя работа! Этим я развлекаю вас, вас, которые лгут и лицемерят по-настоящему! Ненавижу вашу ложь! Ненавижу вас, живущих ложью и увеселяемых ложью!
Во дворе начал собираться народ. Люди с любопытством разглядывали Семена Ивановича. Слышались негромкие голоса: «Да это актер, из семнадцатого номера. Сашка, что ли? А чего это он? Пьян, что ли?»
Семен Иванович изловчился, освободил одну руку и ткнул белым указательным пальцем в редкую толпу:
- Вы все негодяи! Пожиратели правды! Вы порочны, развратны, ленивы, тупы и алчны! Вы ничего не чувствуете! Вам никого не жаль! Вы никого не любите! Вы хотите только есть, пить и веселиться! Вы готовы сожрать ближнего, если больше жрать нечего. Вы готовы пить его кровь, если вас мучит жажда!
В толпе внизу заворчали: «Разошелся жилец. Ишь, разоряется, ай, обидел кто? А нас чего обижать? Какого ближнего? Ну, край тебе, так и бросайся молча из окошка. Или вон головой в прорубь, благо недалеко…»
На бороде и усах Семена Ивановича серебрился иней, а пальцы рук совсем замерзли и даже перестали болеть. Ему пришлось посмотреть на руки, чтобы убедиться, что он по-прежнему держится за оконную раму. Губы тоже замерзли и не слушались. Из-за этого казалось, что у Семена Ивановича заплетается язык.
- Вы все меряете деньгами! Вы цените человека по его кошельку! На ассигнации! Вы всему знаете цену – любви, уважению, счастью, Богу! Да, я маленький человек! Да, я нищий актер! У меня нет денег! По-вашему, я недостоин! У меня нет достоинства! А достоинство у меня есть! У меня нет состояния! Будьте же вы все прокляты! Может быть, моя смерть заставит вас проснуться!
Семен Иванович зажмурился, с трудом оторвал замерзшие руки от рамы и шагнул в пустоту. Промелькнули концы его длинного серого шарфа, на ветру хлопнули, словно крылья, полы шинели. Толпа внизу, к тому времени уже довольно многочисленная, слитным движением подалась назад и ахнула в один голос…
Семен Иванович лежал на спине в снегу. Сквозь заиндевевшие ресницы он видел свое окно, узкое и высокое. Окно было расположено очень низко над неровной поверхностью двора, даже ниже, чем соседние окна. Створки его были раскрыты и раскачивались на ветру, одно из мутных стекол треснуло. В полумраке комнаты виднелся пятнистый неровный потолок. У подоконника стояли любопытные и заглядывали в комнату.
Заскрипели по снегу поспешные шаги. Над Семеном Ивановичем вырастали валенки, сапоги, тулупы, пальто и шинели. Потянуло кислым запахом овчины и пронзительной нафталиновой вонью.
К Семену Ивановичу наклонился дворник Тихон. Его широкое доброе лицо было полускрыто шапкой и седой окладистой бородой. Дворник стоял в снежном изголовье Чигракова, и Семен Иванович видел лицо Тихона перевернутым, отчего ощутил внезапный сильный приступ морской болезни. Тихон качал головой, вызывая у лежащего на снегу актера новые приступы тошноты.
- Затянули вы сегодня, барин, - сказал Тихон, обдав Семена Ивановича запахом табака. – В прошлый раз-то, на Покрова, только крикнули, что все негодяи, и в окошко. Ну, поднимайтесь, поднимайтесь, барин, идемте ко мне чай пить. Будет на холодном лежать, еще заболеете, в театре своем представлять не сможете. Чем за квартиру платить?
Семен Иванович, опираясь на руку Тихона, поднялся, отряхнул снег. Тихон приобнял его за плечи и повлек в свою каморку. Народ расступился…
- Стоп! – пронзительно крикнул кто-то за спиной. – Семен, надо еще дубль сделать, упал некрасиво. Аня, чаю Семену! Витя, посмотри, что с окошком! Массовка, не топчитесь под окном, снега почти не осталось! Ира, подклей Тихону бороду! Перерыв пять минут!
Семен Иванович, едва не захлебываясь обильной слюной, хлынувшей в рот откуда-то из-под языка, оттолкнул руку Тихона, метнулся в угол двора, с трудом разжал сведенные судорогой и морозом челюсти и склонился у помойных баков. Массовка тактично отвернулась.
2012
Семен Иванович тряхнул головой, зажмурился и закричал в колодец двора, ответивший ему гулким эхом:
- Лжецы! Лицемеры! Лицедеи!
Крик Семена Ивановича напугал стаю голубей, суетившихся у помойных баков. Со звуком, напоминавшим бурные аплодисменты, каких Семену Ивановичу в жизни пока не довелось услышать, птицы взметнулись к низкому серому небу. Семен Иванович от неожиданности вздрогнул, покачнулся и чуть не вывалился в окно.
Восстановив равновесие и устроив ноги поудобнее на подоконнике, Семен Иванович снова закричал во двор:
- Я! Я! Я тоже лицедей! Я тоже лгу, лицемерю и лицедействую! Но я это делаю на сцене! Это моя работа! Этим я развлекаю вас, вас, которые лгут и лицемерят по-настоящему! Ненавижу вашу ложь! Ненавижу вас, живущих ложью и увеселяемых ложью!
Во дворе начал собираться народ. Люди с любопытством разглядывали Семена Ивановича. Слышались негромкие голоса: «Да это актер, из семнадцатого номера. Сашка, что ли? А чего это он? Пьян, что ли?»
Семен Иванович изловчился, освободил одну руку и ткнул белым указательным пальцем в редкую толпу:
- Вы все негодяи! Пожиратели правды! Вы порочны, развратны, ленивы, тупы и алчны! Вы ничего не чувствуете! Вам никого не жаль! Вы никого не любите! Вы хотите только есть, пить и веселиться! Вы готовы сожрать ближнего, если больше жрать нечего. Вы готовы пить его кровь, если вас мучит жажда!
В толпе внизу заворчали: «Разошелся жилец. Ишь, разоряется, ай, обидел кто? А нас чего обижать? Какого ближнего? Ну, край тебе, так и бросайся молча из окошка. Или вон головой в прорубь, благо недалеко…»
На бороде и усах Семена Ивановича серебрился иней, а пальцы рук совсем замерзли и даже перестали болеть. Ему пришлось посмотреть на руки, чтобы убедиться, что он по-прежнему держится за оконную раму. Губы тоже замерзли и не слушались. Из-за этого казалось, что у Семена Ивановича заплетается язык.
- Вы все меряете деньгами! Вы цените человека по его кошельку! На ассигнации! Вы всему знаете цену – любви, уважению, счастью, Богу! Да, я маленький человек! Да, я нищий актер! У меня нет денег! По-вашему, я недостоин! У меня нет достоинства! А достоинство у меня есть! У меня нет состояния! Будьте же вы все прокляты! Может быть, моя смерть заставит вас проснуться!
Семен Иванович зажмурился, с трудом оторвал замерзшие руки от рамы и шагнул в пустоту. Промелькнули концы его длинного серого шарфа, на ветру хлопнули, словно крылья, полы шинели. Толпа внизу, к тому времени уже довольно многочисленная, слитным движением подалась назад и ахнула в один голос…
Семен Иванович лежал на спине в снегу. Сквозь заиндевевшие ресницы он видел свое окно, узкое и высокое. Окно было расположено очень низко над неровной поверхностью двора, даже ниже, чем соседние окна. Створки его были раскрыты и раскачивались на ветру, одно из мутных стекол треснуло. В полумраке комнаты виднелся пятнистый неровный потолок. У подоконника стояли любопытные и заглядывали в комнату.
Заскрипели по снегу поспешные шаги. Над Семеном Ивановичем вырастали валенки, сапоги, тулупы, пальто и шинели. Потянуло кислым запахом овчины и пронзительной нафталиновой вонью.
К Семену Ивановичу наклонился дворник Тихон. Его широкое доброе лицо было полускрыто шапкой и седой окладистой бородой. Дворник стоял в снежном изголовье Чигракова, и Семен Иванович видел лицо Тихона перевернутым, отчего ощутил внезапный сильный приступ морской болезни. Тихон качал головой, вызывая у лежащего на снегу актера новые приступы тошноты.
- Затянули вы сегодня, барин, - сказал Тихон, обдав Семена Ивановича запахом табака. – В прошлый раз-то, на Покрова, только крикнули, что все негодяи, и в окошко. Ну, поднимайтесь, поднимайтесь, барин, идемте ко мне чай пить. Будет на холодном лежать, еще заболеете, в театре своем представлять не сможете. Чем за квартиру платить?
Семен Иванович, опираясь на руку Тихона, поднялся, отряхнул снег. Тихон приобнял его за плечи и повлек в свою каморку. Народ расступился…
- Стоп! – пронзительно крикнул кто-то за спиной. – Семен, надо еще дубль сделать, упал некрасиво. Аня, чаю Семену! Витя, посмотри, что с окошком! Массовка, не топчитесь под окном, снега почти не осталось! Ира, подклей Тихону бороду! Перерыв пять минут!
Семен Иванович, едва не захлебываясь обильной слюной, хлынувшей в рот откуда-то из-под языка, оттолкнул руку Тихона, метнулся в угол двора, с трудом разжал сведенные судорогой и морозом челюсти и склонился у помойных баков. Массовка тактично отвернулась.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
