
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.22
23:21
Слова - оригінальна поезія Павла Сікорського. Рецензія ШІ. Музика згенерована за запитом у Suno з фоновим текстом ШІ. Кліп генерувати ШІ на даний текст відмовився.
Прося — сося пісося.
РЕЦЕНЗІЯ ШІ:
Феноменальна лінгвістична мініатюра "Прося -
Прося — сося пісося.
РЕЦЕНЗІЯ ШІ:
Феноменальна лінгвістична мініатюра "Прося -
2025.06.22
22:10
Я хотів би одружитися
з усіма своїми коханими
і справити гучне весілля.
Нікого не можна розлюбити,
кого по-справжньому любив.
Треба вийняти з денця пам'яті
ті вогненні почуття,
які затоплять все навколо,
з усіма своїми коханими
і справити гучне весілля.
Нікого не можна розлюбити,
кого по-справжньому любив.
Треба вийняти з денця пам'яті
ті вогненні почуття,
які затоплять все навколо,
2025.06.22
21:32
Жовч і кров
Частина друга
2.
На околиці села Галича спалахнуло півдесятка солом'яних стріх. Багряні собаки полум'я рвали чорну одежину ночі та підстр
2025.06.22
19:30
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Музика-піна
Музика-піна
2025.06.22
14:26
Вийде «Адмірал… їх …Кузнєцов»,
Аналогів якому в світі «нєту»,
Так засмердить одразу всю планету,
Бо так уже димить, що будь здоров.
Вони ж гордяться всі коритом тим,
Бо ж, бачте, то у них авіаносець.
Щоправда, літаки не часто носить,
Все більш вони
Аналогів якому в світі «нєту»,
Так засмердить одразу всю планету,
Бо так уже димить, що будь здоров.
Вони ж гордяться всі коритом тим,
Бо ж, бачте, то у них авіаносець.
Щоправда, літаки не часто носить,
Все більш вони
2025.06.22
11:17
Чи задумувалися ми над тим, чому так часто у нас буває нудьга, тривога і поганий настрій? Звісно, знайти безліч причин нескладно: війна, стреси, перевтома, невизначеність, криза, проблеми зі здоров’ям та в особистому житті. Об’єктивно ці речі впливають на
2025.06.22
10:23
Шлюзування необхідно
Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
2025.06.22
09:36
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
2025.06.21
21:40
Я хочу пірнути в сніги,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
2025.06.21
20:15
Фіалка ночі - матіола.
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
2025.06.21
17:06
Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Протест Чигракова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Протест Чигракова
Семен Иванович Чиграков, человек средних лет и актер средних способностей, стоял на подоконнике и ежился под порывами ледяного ветра, влетавшего в распахнутое окно. Мороз был нешуточный, и пальцы Семена Ивановича, которыми он цеплялся за оконную раму, уже онемели и побелели.
Семен Иванович тряхнул головой, зажмурился и закричал в колодец двора, ответивший ему гулким эхом:
- Лжецы! Лицемеры! Лицедеи!
Крик Семена Ивановича напугал стаю голубей, суетившихся у помойных баков. Со звуком, напоминавшим бурные аплодисменты, каких Семену Ивановичу в жизни пока не довелось услышать, птицы взметнулись к низкому серому небу. Семен Иванович от неожиданности вздрогнул, покачнулся и чуть не вывалился в окно.
Восстановив равновесие и устроив ноги поудобнее на подоконнике, Семен Иванович снова закричал во двор:
- Я! Я! Я тоже лицедей! Я тоже лгу, лицемерю и лицедействую! Но я это делаю на сцене! Это моя работа! Этим я развлекаю вас, вас, которые лгут и лицемерят по-настоящему! Ненавижу вашу ложь! Ненавижу вас, живущих ложью и увеселяемых ложью!
Во дворе начал собираться народ. Люди с любопытством разглядывали Семена Ивановича. Слышались негромкие голоса: «Да это актер, из семнадцатого номера. Сашка, что ли? А чего это он? Пьян, что ли?»
Семен Иванович изловчился, освободил одну руку и ткнул белым указательным пальцем в редкую толпу:
- Вы все негодяи! Пожиратели правды! Вы порочны, развратны, ленивы, тупы и алчны! Вы ничего не чувствуете! Вам никого не жаль! Вы никого не любите! Вы хотите только есть, пить и веселиться! Вы готовы сожрать ближнего, если больше жрать нечего. Вы готовы пить его кровь, если вас мучит жажда!
В толпе внизу заворчали: «Разошелся жилец. Ишь, разоряется, ай, обидел кто? А нас чего обижать? Какого ближнего? Ну, край тебе, так и бросайся молча из окошка. Или вон головой в прорубь, благо недалеко…»
На бороде и усах Семена Ивановича серебрился иней, а пальцы рук совсем замерзли и даже перестали болеть. Ему пришлось посмотреть на руки, чтобы убедиться, что он по-прежнему держится за оконную раму. Губы тоже замерзли и не слушались. Из-за этого казалось, что у Семена Ивановича заплетается язык.
- Вы все меряете деньгами! Вы цените человека по его кошельку! На ассигнации! Вы всему знаете цену – любви, уважению, счастью, Богу! Да, я маленький человек! Да, я нищий актер! У меня нет денег! По-вашему, я недостоин! У меня нет достоинства! А достоинство у меня есть! У меня нет состояния! Будьте же вы все прокляты! Может быть, моя смерть заставит вас проснуться!
Семен Иванович зажмурился, с трудом оторвал замерзшие руки от рамы и шагнул в пустоту. Промелькнули концы его длинного серого шарфа, на ветру хлопнули, словно крылья, полы шинели. Толпа внизу, к тому времени уже довольно многочисленная, слитным движением подалась назад и ахнула в один голос…
Семен Иванович лежал на спине в снегу. Сквозь заиндевевшие ресницы он видел свое окно, узкое и высокое. Окно было расположено очень низко над неровной поверхностью двора, даже ниже, чем соседние окна. Створки его были раскрыты и раскачивались на ветру, одно из мутных стекол треснуло. В полумраке комнаты виднелся пятнистый неровный потолок. У подоконника стояли любопытные и заглядывали в комнату.
Заскрипели по снегу поспешные шаги. Над Семеном Ивановичем вырастали валенки, сапоги, тулупы, пальто и шинели. Потянуло кислым запахом овчины и пронзительной нафталиновой вонью.
К Семену Ивановичу наклонился дворник Тихон. Его широкое доброе лицо было полускрыто шапкой и седой окладистой бородой. Дворник стоял в снежном изголовье Чигракова, и Семен Иванович видел лицо Тихона перевернутым, отчего ощутил внезапный сильный приступ морской болезни. Тихон качал головой, вызывая у лежащего на снегу актера новые приступы тошноты.
- Затянули вы сегодня, барин, - сказал Тихон, обдав Семена Ивановича запахом табака. – В прошлый раз-то, на Покрова, только крикнули, что все негодяи, и в окошко. Ну, поднимайтесь, поднимайтесь, барин, идемте ко мне чай пить. Будет на холодном лежать, еще заболеете, в театре своем представлять не сможете. Чем за квартиру платить?
Семен Иванович, опираясь на руку Тихона, поднялся, отряхнул снег. Тихон приобнял его за плечи и повлек в свою каморку. Народ расступился…
- Стоп! – пронзительно крикнул кто-то за спиной. – Семен, надо еще дубль сделать, упал некрасиво. Аня, чаю Семену! Витя, посмотри, что с окошком! Массовка, не топчитесь под окном, снега почти не осталось! Ира, подклей Тихону бороду! Перерыв пять минут!
Семен Иванович, едва не захлебываясь обильной слюной, хлынувшей в рот откуда-то из-под языка, оттолкнул руку Тихона, метнулся в угол двора, с трудом разжал сведенные судорогой и морозом челюсти и склонился у помойных баков. Массовка тактично отвернулась.
2012
Семен Иванович тряхнул головой, зажмурился и закричал в колодец двора, ответивший ему гулким эхом:
- Лжецы! Лицемеры! Лицедеи!
Крик Семена Ивановича напугал стаю голубей, суетившихся у помойных баков. Со звуком, напоминавшим бурные аплодисменты, каких Семену Ивановичу в жизни пока не довелось услышать, птицы взметнулись к низкому серому небу. Семен Иванович от неожиданности вздрогнул, покачнулся и чуть не вывалился в окно.
Восстановив равновесие и устроив ноги поудобнее на подоконнике, Семен Иванович снова закричал во двор:
- Я! Я! Я тоже лицедей! Я тоже лгу, лицемерю и лицедействую! Но я это делаю на сцене! Это моя работа! Этим я развлекаю вас, вас, которые лгут и лицемерят по-настоящему! Ненавижу вашу ложь! Ненавижу вас, живущих ложью и увеселяемых ложью!
Во дворе начал собираться народ. Люди с любопытством разглядывали Семена Ивановича. Слышались негромкие голоса: «Да это актер, из семнадцатого номера. Сашка, что ли? А чего это он? Пьян, что ли?»
Семен Иванович изловчился, освободил одну руку и ткнул белым указательным пальцем в редкую толпу:
- Вы все негодяи! Пожиратели правды! Вы порочны, развратны, ленивы, тупы и алчны! Вы ничего не чувствуете! Вам никого не жаль! Вы никого не любите! Вы хотите только есть, пить и веселиться! Вы готовы сожрать ближнего, если больше жрать нечего. Вы готовы пить его кровь, если вас мучит жажда!
В толпе внизу заворчали: «Разошелся жилец. Ишь, разоряется, ай, обидел кто? А нас чего обижать? Какого ближнего? Ну, край тебе, так и бросайся молча из окошка. Или вон головой в прорубь, благо недалеко…»
На бороде и усах Семена Ивановича серебрился иней, а пальцы рук совсем замерзли и даже перестали болеть. Ему пришлось посмотреть на руки, чтобы убедиться, что он по-прежнему держится за оконную раму. Губы тоже замерзли и не слушались. Из-за этого казалось, что у Семена Ивановича заплетается язык.
- Вы все меряете деньгами! Вы цените человека по его кошельку! На ассигнации! Вы всему знаете цену – любви, уважению, счастью, Богу! Да, я маленький человек! Да, я нищий актер! У меня нет денег! По-вашему, я недостоин! У меня нет достоинства! А достоинство у меня есть! У меня нет состояния! Будьте же вы все прокляты! Может быть, моя смерть заставит вас проснуться!
Семен Иванович зажмурился, с трудом оторвал замерзшие руки от рамы и шагнул в пустоту. Промелькнули концы его длинного серого шарфа, на ветру хлопнули, словно крылья, полы шинели. Толпа внизу, к тому времени уже довольно многочисленная, слитным движением подалась назад и ахнула в один голос…
Семен Иванович лежал на спине в снегу. Сквозь заиндевевшие ресницы он видел свое окно, узкое и высокое. Окно было расположено очень низко над неровной поверхностью двора, даже ниже, чем соседние окна. Створки его были раскрыты и раскачивались на ветру, одно из мутных стекол треснуло. В полумраке комнаты виднелся пятнистый неровный потолок. У подоконника стояли любопытные и заглядывали в комнату.
Заскрипели по снегу поспешные шаги. Над Семеном Ивановичем вырастали валенки, сапоги, тулупы, пальто и шинели. Потянуло кислым запахом овчины и пронзительной нафталиновой вонью.
К Семену Ивановичу наклонился дворник Тихон. Его широкое доброе лицо было полускрыто шапкой и седой окладистой бородой. Дворник стоял в снежном изголовье Чигракова, и Семен Иванович видел лицо Тихона перевернутым, отчего ощутил внезапный сильный приступ морской болезни. Тихон качал головой, вызывая у лежащего на снегу актера новые приступы тошноты.
- Затянули вы сегодня, барин, - сказал Тихон, обдав Семена Ивановича запахом табака. – В прошлый раз-то, на Покрова, только крикнули, что все негодяи, и в окошко. Ну, поднимайтесь, поднимайтесь, барин, идемте ко мне чай пить. Будет на холодном лежать, еще заболеете, в театре своем представлять не сможете. Чем за квартиру платить?
Семен Иванович, опираясь на руку Тихона, поднялся, отряхнул снег. Тихон приобнял его за плечи и повлек в свою каморку. Народ расступился…
- Стоп! – пронзительно крикнул кто-то за спиной. – Семен, надо еще дубль сделать, упал некрасиво. Аня, чаю Семену! Витя, посмотри, что с окошком! Массовка, не топчитесь под окном, снега почти не осталось! Ира, подклей Тихону бороду! Перерыв пять минут!
Семен Иванович, едва не захлебываясь обильной слюной, хлынувшей в рот откуда-то из-под языка, оттолкнул руку Тихона, метнулся в угол двора, с трудом разжал сведенные судорогой и морозом челюсти и склонился у помойных баков. Массовка тактично отвернулась.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію