ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.11.24 07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…

Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко

Микола Соболь
2024.11.24 06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.

Віктор Кучерук
2024.11.24 06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.

Тетяна Левицька
2024.11.23 20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.

А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Побег Чигракова

Жена советует: "Тебе надо бегать по утрам". А я отвечаю: "Если побегу, то уже не вернусь..."

Сергей Довлатов. Компромиссы

Семену Ивановичу Чигракову не спалось. Он ворочался с боку на бок, ложился то на спину, то на живот, но сон не шел. Беспокойная городская ночь уже вошла в свою самую глухую фазу, на пару часов за окнами воцарилась тишина, а сна все не было.

Семен Иванович понял, что ему не уснуть. Последнее время он жил в состоянии, которое напоминало усталость, но ни сном, ни отдыхом эта усталость не излечивалась. Зато всякие мелочи это состояние подпитывали и обостряли. Семену Ивановичу казалось, что всякий звук, свет, слово, движение, голоса детей и жены, лай его собаки, шум воды в трубах, гул самолетов, звонки трамваев, любое дело и даже просто ожидание задевают внутри него до предела натянутую струну. Струна оживает и наполняет его голову, руки, ноги, грудь и живот беззвучной, но болезненной вибрацией. Семену Ивановичу хотелось немедленно избавиться от вибрации, но избавиться было невозможно.

Вчера эта вибрация стала непрерывной. Семен Иванович понял, что так дальше жить нельзя. Стемнело, все уснули, и Семен Иванович тоже лег, обреченно прислушиваясь к вибрирующей струне. Когда в доме стало совсем тихо, Чигракову даже показалось, что вибрация внутри него начала звучать. Его барабанные перепонки, зубы и ногти резонировали. Не в силах больше терпеть это мучение, Семен Иванович встал с постели и устроился в кресле. Там, скорчившись и уставившись в одну точку, он размышлял о том, как ему быть.

Уже начали светлеть окна, а он так ни к чему и не пришел. Семен Иванович не видел никакого выхода. Ему хотелось одного: немедленно бросить все и без оглядки бежать. Дом, семья, работа, родственники и друзья – все это ничего, кроме проблем и суеты, Семену Ивановичу не приносило. Поначалу он еще пытался как-то решать эти докучливые проблемки и проблемы, но потом устал, запутался, заврался и, наконец, махнул на все рукой, поплыл по течению, страдая от своего невидимого бремени и даже не пытаясь как-то от него разрешиться. Бежать – вот, пожалуй, единственный способ избавится от всех этих назойливых и неразрешимых проблем.

Мысль о бегстве разбудила в нем надежду. Бежать, скрыться, исчезнуть, разом решить все свои проблемы и начать новую жизнь. Совершенно новую жизнь. Жизнь, в которой все, даже он сам, будет другим и по-другому. Бежать… Бежать! Семен Иванович выпрямился в кресле. Вибрация внутри него умолкла и почти исчезла. Он посмотрел в темный коридор и прислушался. Тихо. Все еще спят. Времени хватит. Он соскользнул с кресла, не зажигая света, оделся, сунул в карман документы и какие-то деньги. Потом бросил в рюкзак куртку и шапку. Через минуту Семен Иванович был на улице. Город еще спал, но рассвет уже начал окрашивать нежно-розовым цветом вершины деревьев и последние этажи домов. Нужно было спешить.

Он последний раз взглянул на свой дом, повернулся и пошел в сторону вокзала. В нем появилось и с каждым шагом крепло какое-то новое ощущение, а может, вовсе и не новое, а просто позабытое, растерянное среди всяких мелочей и суеты. Семен Иванович впервые за много недель широко и радостно улыбнулся. Он свободен! Свобода! Это пока еще робкое, но такое сладкое чувство стоило того, чтобы бросить все и всех и оказаться ранним утром посреди улицы, не имея никаких видов на будущее.

Тут же Семен Иванович испугался за свою только что обретенную свободу. Ей столько всего угрожает. Ее так легко утратить. От этой мысли Чигракову стало не по себе. Ему померещилось, что где-то уже бьют тревогу, снаряжают погоню, по его следу мчатся всадники и гончие псы, настигают его, валят на землю, вяжут, тащат по мокрой траве… Семен оглянулся. На улице все еще было пустынно и тихо, но в этой безлюдной тишине появилась угроза. Семен Иванович ускорил шаги. Угроза не исчезла, казалось, она сгущается вокруг него. Семен Иванович побежал. Угроза становилась все ощутимее, она гнала Семена Ивановича, заставляя бежать все быстрее и быстрее. Бежать! Бежать!

Семен Иванович, не оглядываясь, мчался по улице. Еще чуть-чуть, еще немного, и его будет уже не догнать. Вон там, за тем поворотом, он скроется, исчезнет окончательно, запутает следы, станет недостижим ни для погони, ни для проблем.

Рассвет вдруг словно замер и двинулся вспять. Улица стремительно темнела. В небе блеснуло, заворчал гром, упали первые капли дождя. Еще молния, еще удар грома – и поток воды стал непрерывным и сплошным. Семен Иванович мгновенно вымок, побежал медленнее, но не остановился. Там, вон за тем поворотом – там свобода! Свобода! Семен Иванович поднажал, но споткнулся и упал прямо в недавно вырытую траншею. Когда он выбрался, его одежда, руки и лицо были покрыты грязью. Рюкзак сгинул в траншее. Но Семен Иванович не сдавался. Бежать. Бежать! Тут оказалось, что Семен Иванович натер ногу. Ему пришлось перейти на шаг и даже остановиться. Струи дождя хлестали его, а он не мог сдвинуться с места, казалось, что нога стерта до кости. Семен Иванович начал замерзать. Кое-как ковыляя, он спрятался от дождя под навесом какого-то подъезда. Поднялся ветер, и Семену Ивановичу стало так холодно, словно промокшая одежда покрылась коркой льда.

Дверь подъезда, под навесом которого прятался Семен Иванович, открылась, и из нее выбежал крупный серо-белый пес. Столкнувшись с Чиграковым, пес от неожиданности схватил его зубами за руку. Испугавшись собственной выходки, пес скрылся в подъезде. Укус был несильным, собачьи зубы даже не оцарапали кожу Семена Ивановича, но удар клыков оказался очень болезненным. Семен Иванович сидел на корточках у подъезда, потирая укушенную руку, страдая от боли в натертой ноге, замерзая и покашливая. Ему было очень холодно, одиноко и немного страшно, хотелось поесть чего-нибудь простого, но горячего и сытного, выпить большую чашку чаю и прилечь на любимом старом диване, укрывшись колючим пледом, и чтобы кто-нибудь обработал его раны и погладил по голове, пока он засыпает…

Мокрый, грязный Семен Иванович Чиграков постучал в свою дверь, и дверь немедленно открылась. В дверном проеме стояла жена в ночной рубашке, а из-за ее спины высовывались светловолосые головы детей. На их лицах была одинаковое, очень похожее выражение тревоги и беспокойства. Когда они увидели Семена Ивановича, со страдальческим видом повисшего на косяке, это выражение сменилось изумлением и даже ужасом. Жена пришла в себя первой:
- Семен, ты где был?!
- Я... бегал, - прошептал Семен Иванович и потерял сознание.

2012




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-10-08 07:00:32
Переглядів сторінки твору 541
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній