Я в середу родилася,
Кажуть люди – горе.
Не піду я за старого –
Бородою коле.
А піду я за такого,
Що не має й вуса,*
Він на мене кивне, моргне,
А я засміюся.
Українська народна пісня

Якже швидко проминули ті дні незабутні...
Тепер якщо і сміюся, то хіба на кутні.
Я ж йому всіляк годила, як рідная ненька:
Дала грошi на машину – японську, новеньку.
Не було ні в чім відмови, та за таку ласку
Він лишив мені борги й подавсь до Параски.
Що ж тепер, скажіть, робити по такій пригоді?..
...Піду, мабуть, за старого, що зна ціну вроді.
Та чи й справді він старий? Ще ж бо і не сивий.
Роботящий, люди кажуть, таж і не спесивий.
Годен ще й діток зробить, яких бракувало.
Не такий уже й старий, як колись здавалось.
А на молодих ( та цур їм!) навіть і не гляну.
Людським щастям заживу зі справжнім коханим.