
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
2025.08.22
19:17
”мав би бути вихід ізвідсіль“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“
2025.08.22
18:24
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Лев`ячі алго
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лев`ячі алго
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.20
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
Запрошую на презентацію!
Шановні колеги, дорогі друзі!
У березні я анонсував (http://maysterni.com/publication.php?id=99790) свою нову видану збірку поезій «Осіни мене, осене…». Однак до презентації справа не дійшла через тривожну ситуацію на сході України. Хоча зараз ще далеко до миру, проте тривога трішки послабла. Тому й відважився таки на представлення збірки читачам.
Отож, запрошую всіх зацікавлених 24 жовтня (п’ятниця) на 17.30 до актової зали Інституту народознавства НАН України (Львів,пр. Свободи, 15, другий поверх). У презентації братимуть участь актори Львівського театру ім. М. Заньковецької, хлопчачий ансамбль «Хлопці-соколята», дует «Два Данила», жіноче тріо.
Кожен, за бажанням, зможе отримати примірник збірки на згадку.
Буду радий зустрічі!
Для загального ознайомлення подаю передмову до збірки нашого шановного колеги Анатолія Криловця, якому щиро дякую за теплі слова.
Усміхненолиці поезії
Вірші Мирослава Артимовича – усміхненолиці, як сказав би Дмитро Павличко. І цим вони дуже схожі на свого автора.
У книжці, яку благословляю у світ, сім розділів, тематично вивірених, продуманих. Переважна більшість їх веселі, повиті тонкою поволокою щирого усміху, м’якою іронією, виповнені любов’ю до людей. Є тут і теплі присвяти рідним, знайомим, колегам із поетичного цеху (розділ «Уклін вам»), й іронічні та самоіронічні поезії. Що, скажімо, відбувається, коли поет зустрічається в ліжку із такою теплою й рідною домашньою Музою? А Мирослав Артимович знає:
І я міркую: «Чую мудрі речі.
Як Муза спить – які-бо вірші? Ну?»
Я ніжно обійняв її за плечі
І… позіхнувши солодко, заснув.
Щирі і незлобливі пародії знайшли своє місце в розділах «На бамбетлі» та «Відлуння». Подиву гідна працьовитість поета-пересмішника: понад 40 авторів потрапили під точний приціл Мирослава Артимовича. Відрадно, що поета ніде й ніколи не зраджує почуття такту. Зізнаюся, що й сам став «підстріленим» Мирославом Артимовичем. Ось пародія на мій юнацький сонет «Скульптор», ліричний герой якого вперто викрешує іскру тепла із холодного каменю:
Він стукав, стукав, стукав...
Аж пальці збив у кров...
Не спочивав і миті –
а стукав, стукав знов...
І брила вже не брила –
любові спрагла плоть...
«Вона» «Його» почула...
І мовила: «Заходь...»
Авторитетно заявляю: саме так і було. Це ж треба так підглянути!
А ще у книжці Мирослава Артимовича можна знайти і прекрасні вірші для найменших читачів. Поетичний талант, тонке знання дитячої психології та особистий досвід автора – двоє дітей і четверо онуків! – яскраво проявилися в «Намистинках для малят»:
Тук-тук-тук, тук-тук-тук –
в шибку стукає борсук,
проситься до хатки,
щоб зігріти лапки.
Або ось така мила картинка, майстерно розгорнута в поетичну метафору:
На сосновому пеньочку
всілися гуртом грибочки,
наче пальчики – маленькі,
називаються опеньки.
Є у збірці Мирослава Артимовича і тонка лірика. Ось яким прекрасним постав перед ліричним героєм «Вечір у горах»:
…Вечір… гори... шепіт річки…
сито неба угорі
монотонно сіє мжичку
на півсонні пасма гір…
у вологу сіру мряку
ватра дихає димком,
укрива стрункі смереки
димотканим ліжником…
Одного лише «димотканого ліжника» досить, щоб сказати: Мирослав Артимович – поет справжній, від Бога.
А коли треба стати на захист нашого народу, його мови, в усміхненолицих поезіях автора з’являються інші мотиви й обертони. У громадянських поезіях Мирослава Артимовича знаходять своє органічне продовження шевченківські мотиви, як, скажімо, у вірші «Якби…» чи симоненківські інтенції:
Ні титулів не маю, ні звання,
ні імені, що кличе за собою,
але своє «маленьке гнівне Я»
у стрій шикую для борні з ордою!
Знаю, читач повірить Мирославові Артимовичу і цим щирим пристрасним рядкам, автор яких таки має високе звання: поет-громадянин!
Анатолій Криловець,
член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій «Благовіст» та імені Валер’яна Поліщука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Запрошую на презентацію!

У березні я анонсував (http://maysterni.com/publication.php?id=99790) свою нову видану збірку поезій «Осіни мене, осене…». Однак до презентації справа не дійшла через тривожну ситуацію на сході України. Хоча зараз ще далеко до миру, проте тривога трішки послабла. Тому й відважився таки на представлення збірки читачам.
Отож, запрошую всіх зацікавлених 24 жовтня (п’ятниця) на 17.30 до актової зали Інституту народознавства НАН України (Львів,пр. Свободи, 15, другий поверх). У презентації братимуть участь актори Львівського театру ім. М. Заньковецької, хлопчачий ансамбль «Хлопці-соколята», дует «Два Данила», жіноче тріо.
Кожен, за бажанням, зможе отримати примірник збірки на згадку.
Буду радий зустрічі!
Для загального ознайомлення подаю передмову до збірки нашого шановного колеги Анатолія Криловця, якому щиро дякую за теплі слова.
Усміхненолиці поезії
Вірші Мирослава Артимовича – усміхненолиці, як сказав би Дмитро Павличко. І цим вони дуже схожі на свого автора.
У книжці, яку благословляю у світ, сім розділів, тематично вивірених, продуманих. Переважна більшість їх веселі, повиті тонкою поволокою щирого усміху, м’якою іронією, виповнені любов’ю до людей. Є тут і теплі присвяти рідним, знайомим, колегам із поетичного цеху (розділ «Уклін вам»), й іронічні та самоіронічні поезії. Що, скажімо, відбувається, коли поет зустрічається в ліжку із такою теплою й рідною домашньою Музою? А Мирослав Артимович знає:
І я міркую: «Чую мудрі речі.
Як Муза спить – які-бо вірші? Ну?»
Я ніжно обійняв її за плечі
І… позіхнувши солодко, заснув.
Щирі і незлобливі пародії знайшли своє місце в розділах «На бамбетлі» та «Відлуння». Подиву гідна працьовитість поета-пересмішника: понад 40 авторів потрапили під точний приціл Мирослава Артимовича. Відрадно, що поета ніде й ніколи не зраджує почуття такту. Зізнаюся, що й сам став «підстріленим» Мирославом Артимовичем. Ось пародія на мій юнацький сонет «Скульптор», ліричний герой якого вперто викрешує іскру тепла із холодного каменю:
Він стукав, стукав, стукав...
Аж пальці збив у кров...
Не спочивав і миті –
а стукав, стукав знов...
І брила вже не брила –
любові спрагла плоть...
«Вона» «Його» почула...
І мовила: «Заходь...»
Авторитетно заявляю: саме так і було. Це ж треба так підглянути!
А ще у книжці Мирослава Артимовича можна знайти і прекрасні вірші для найменших читачів. Поетичний талант, тонке знання дитячої психології та особистий досвід автора – двоє дітей і четверо онуків! – яскраво проявилися в «Намистинках для малят»:
Тук-тук-тук, тук-тук-тук –
в шибку стукає борсук,
проситься до хатки,
щоб зігріти лапки.
Або ось така мила картинка, майстерно розгорнута в поетичну метафору:
На сосновому пеньочку
всілися гуртом грибочки,
наче пальчики – маленькі,
називаються опеньки.
Є у збірці Мирослава Артимовича і тонка лірика. Ось яким прекрасним постав перед ліричним героєм «Вечір у горах»:
…Вечір… гори... шепіт річки…
сито неба угорі
монотонно сіє мжичку
на півсонні пасма гір…
у вологу сіру мряку
ватра дихає димком,
укрива стрункі смереки
димотканим ліжником…
Одного лише «димотканого ліжника» досить, щоб сказати: Мирослав Артимович – поет справжній, від Бога.
А коли треба стати на захист нашого народу, його мови, в усміхненолицих поезіях автора з’являються інші мотиви й обертони. У громадянських поезіях Мирослава Артимовича знаходять своє органічне продовження шевченківські мотиви, як, скажімо, у вірші «Якби…» чи симоненківські інтенції:
Ні титулів не маю, ні звання,
ні імені, що кличе за собою,
але своє «маленьке гнівне Я»
у стрій шикую для борні з ордою!
Знаю, читач повірить Мирославові Артимовичу і цим щирим пристрасним рядкам, автор яких таки має високе звання: поет-громадянин!
Анатолій Криловець,
член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій «Благовіст» та імені Валер’яна Поліщука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію