Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.05
07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
2026.10.05
06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно
І падати знічев'я горіли
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно
І падати знічев'я горіли
2026.10.04
23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
2026.10.04
21:27
Незбагненна таємниця,
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
2026.10.04
21:12
Заблукали в фіордах Норвегії
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
2026.10.04
18:40
Марно думкою здіймаю
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
2026.10.04
15:23
Як піднявся Хмель і крикнув, що пора настала,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
2026.10.04
13:28
Мокрого , як кажуть, не залякать дощем,
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
2026.10.04
13:03
Танцюючий блазень прийшов потішати
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
2026.10.04
10:55
СОН ДОВЖИНОЮ У ВІЧНІСТЬ
(замість Післямови)
Минуло майже дві тисячі років. Вулкан, який колись за лічені години стер з обличчя землі одне з найбагатших міст імперії, давно заспокоївся і покрився новим шаром зелені. Але під цим товстим, багат
2026.10.04
10:54
В юрбі знайти його не можу,
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
2026.10.04
07:14
Ключ журавлиний у небі курличе,
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.
2026.10.03
22:37
ось побіжний віршик
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
2026.10.03
20:45
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
2026.10.03
17:05
Ховаючи свої веснянi роси,
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
2026.10.03
13:57
Коли ж відбудеться отой стрибок,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
Запрошую на презентацію!
Шановні колеги, дорогі друзі!
У березні я анонсував (http://maysterni.com/publication.php?id=99790) свою нову видану збірку поезій «Осіни мене, осене…». Однак до презентації справа не дійшла через тривожну ситуацію на сході України. Хоча зараз ще далеко до миру, проте тривога трішки послабла. Тому й відважився таки на представлення збірки читачам.
Отож, запрошую всіх зацікавлених 24 жовтня (п’ятниця) на 17.30 до актової зали Інституту народознавства НАН України (Львів,пр. Свободи, 15, другий поверх). У презентації братимуть участь актори Львівського театру ім. М. Заньковецької, хлопчачий ансамбль «Хлопці-соколята», дует «Два Данила», жіноче тріо.
Кожен, за бажанням, зможе отримати примірник збірки на згадку.
Буду радий зустрічі!
Для загального ознайомлення подаю передмову до збірки нашого шановного колеги Анатолія Криловця, якому щиро дякую за теплі слова.
Усміхненолиці поезії
Вірші Мирослава Артимовича – усміхненолиці, як сказав би Дмитро Павличко. І цим вони дуже схожі на свого автора.
У книжці, яку благословляю у світ, сім розділів, тематично вивірених, продуманих. Переважна більшість їх веселі, повиті тонкою поволокою щирого усміху, м’якою іронією, виповнені любов’ю до людей. Є тут і теплі присвяти рідним, знайомим, колегам із поетичного цеху (розділ «Уклін вам»), й іронічні та самоіронічні поезії. Що, скажімо, відбувається, коли поет зустрічається в ліжку із такою теплою й рідною домашньою Музою? А Мирослав Артимович знає:
І я міркую: «Чую мудрі речі.
Як Муза спить – які-бо вірші? Ну?»
Я ніжно обійняв її за плечі
І… позіхнувши солодко, заснув.
Щирі і незлобливі пародії знайшли своє місце в розділах «На бамбетлі» та «Відлуння». Подиву гідна працьовитість поета-пересмішника: понад 40 авторів потрапили під точний приціл Мирослава Артимовича. Відрадно, що поета ніде й ніколи не зраджує почуття такту. Зізнаюся, що й сам став «підстріленим» Мирославом Артимовичем. Ось пародія на мій юнацький сонет «Скульптор», ліричний герой якого вперто викрешує іскру тепла із холодного каменю:
Він стукав, стукав, стукав...
Аж пальці збив у кров...
Не спочивав і миті –
а стукав, стукав знов...
І брила вже не брила –
любові спрагла плоть...
«Вона» «Його» почула...
І мовила: «Заходь...»
Авторитетно заявляю: саме так і було. Це ж треба так підглянути!
А ще у книжці Мирослава Артимовича можна знайти і прекрасні вірші для найменших читачів. Поетичний талант, тонке знання дитячої психології та особистий досвід автора – двоє дітей і четверо онуків! – яскраво проявилися в «Намистинках для малят»:
Тук-тук-тук, тук-тук-тук –
в шибку стукає борсук,
проситься до хатки,
щоб зігріти лапки.
Або ось така мила картинка, майстерно розгорнута в поетичну метафору:
На сосновому пеньочку
всілися гуртом грибочки,
наче пальчики – маленькі,
називаються опеньки.
Є у збірці Мирослава Артимовича і тонка лірика. Ось яким прекрасним постав перед ліричним героєм «Вечір у горах»:
…Вечір… гори... шепіт річки…
сито неба угорі
монотонно сіє мжичку
на півсонні пасма гір…
у вологу сіру мряку
ватра дихає димком,
укрива стрункі смереки
димотканим ліжником…
Одного лише «димотканого ліжника» досить, щоб сказати: Мирослав Артимович – поет справжній, від Бога.
А коли треба стати на захист нашого народу, його мови, в усміхненолицих поезіях автора з’являються інші мотиви й обертони. У громадянських поезіях Мирослава Артимовича знаходять своє органічне продовження шевченківські мотиви, як, скажімо, у вірші «Якби…» чи симоненківські інтенції:
Ні титулів не маю, ні звання,
ні імені, що кличе за собою,
але своє «маленьке гнівне Я»
у стрій шикую для борні з ордою!
Знаю, читач повірить Мирославові Артимовичу і цим щирим пристрасним рядкам, автор яких таки має високе звання: поет-громадянин!
Анатолій Криловець,
член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій «Благовіст» та імені Валер’яна Поліщука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Запрошую на презентацію!
Шановні колеги, дорогі друзі!У березні я анонсував (http://maysterni.com/publication.php?id=99790) свою нову видану збірку поезій «Осіни мене, осене…». Однак до презентації справа не дійшла через тривожну ситуацію на сході України. Хоча зараз ще далеко до миру, проте тривога трішки послабла. Тому й відважився таки на представлення збірки читачам.
Отож, запрошую всіх зацікавлених 24 жовтня (п’ятниця) на 17.30 до актової зали Інституту народознавства НАН України (Львів,пр. Свободи, 15, другий поверх). У презентації братимуть участь актори Львівського театру ім. М. Заньковецької, хлопчачий ансамбль «Хлопці-соколята», дует «Два Данила», жіноче тріо.
Кожен, за бажанням, зможе отримати примірник збірки на згадку.
Буду радий зустрічі!
Для загального ознайомлення подаю передмову до збірки нашого шановного колеги Анатолія Криловця, якому щиро дякую за теплі слова.
Усміхненолиці поезії
Вірші Мирослава Артимовича – усміхненолиці, як сказав би Дмитро Павличко. І цим вони дуже схожі на свого автора.
У книжці, яку благословляю у світ, сім розділів, тематично вивірених, продуманих. Переважна більшість їх веселі, повиті тонкою поволокою щирого усміху, м’якою іронією, виповнені любов’ю до людей. Є тут і теплі присвяти рідним, знайомим, колегам із поетичного цеху (розділ «Уклін вам»), й іронічні та самоіронічні поезії. Що, скажімо, відбувається, коли поет зустрічається в ліжку із такою теплою й рідною домашньою Музою? А Мирослав Артимович знає:
І я міркую: «Чую мудрі речі.
Як Муза спить – які-бо вірші? Ну?»
Я ніжно обійняв її за плечі
І… позіхнувши солодко, заснув.
Щирі і незлобливі пародії знайшли своє місце в розділах «На бамбетлі» та «Відлуння». Подиву гідна працьовитість поета-пересмішника: понад 40 авторів потрапили під точний приціл Мирослава Артимовича. Відрадно, що поета ніде й ніколи не зраджує почуття такту. Зізнаюся, що й сам став «підстріленим» Мирославом Артимовичем. Ось пародія на мій юнацький сонет «Скульптор», ліричний герой якого вперто викрешує іскру тепла із холодного каменю:
Він стукав, стукав, стукав...
Аж пальці збив у кров...
Не спочивав і миті –
а стукав, стукав знов...
І брила вже не брила –
любові спрагла плоть...
«Вона» «Його» почула...
І мовила: «Заходь...»
Авторитетно заявляю: саме так і було. Це ж треба так підглянути!
А ще у книжці Мирослава Артимовича можна знайти і прекрасні вірші для найменших читачів. Поетичний талант, тонке знання дитячої психології та особистий досвід автора – двоє дітей і четверо онуків! – яскраво проявилися в «Намистинках для малят»:
Тук-тук-тук, тук-тук-тук –
в шибку стукає борсук,
проситься до хатки,
щоб зігріти лапки.
Або ось така мила картинка, майстерно розгорнута в поетичну метафору:
На сосновому пеньочку
всілися гуртом грибочки,
наче пальчики – маленькі,
називаються опеньки.
Є у збірці Мирослава Артимовича і тонка лірика. Ось яким прекрасним постав перед ліричним героєм «Вечір у горах»:
…Вечір… гори... шепіт річки…
сито неба угорі
монотонно сіє мжичку
на півсонні пасма гір…
у вологу сіру мряку
ватра дихає димком,
укрива стрункі смереки
димотканим ліжником…
Одного лише «димотканого ліжника» досить, щоб сказати: Мирослав Артимович – поет справжній, від Бога.
А коли треба стати на захист нашого народу, його мови, в усміхненолицих поезіях автора з’являються інші мотиви й обертони. У громадянських поезіях Мирослава Артимовича знаходять своє органічне продовження шевченківські мотиви, як, скажімо, у вірші «Якби…» чи симоненківські інтенції:
Ні титулів не маю, ні звання,
ні імені, що кличе за собою,
але своє «маленьке гнівне Я»
у стрій шикую для борні з ордою!
Знаю, читач повірить Мирославові Артимовичу і цим щирим пристрасним рядкам, автор яких таки має високе звання: поет-громадянин!
Анатолій Криловець,
член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій «Благовіст» та імені Валер’яна Поліщука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
