Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Сказка для взрослых детей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка для взрослых детей
Однажды рабочие, которые меняли трубы в царском дворе, заметили, что и трубы, и сантехника во дворце – из чистого золота. Им стало обидно, так как в их домах трубы и сантехника были из серебра невысокой пробы. «Так здоровее», - объяснял им Царь, никак, правда, не комментируя материал своей сантехники.
Рабочие возмутились и начали роптать. «Долой царя!», - роптали они. Когда ропот достиг августейших ушей, Царь вышел к рабочим.
- Господа, прошу за мной, - сказали Царь рабочим и повел их в библиотеку.
По пути он поймал в своей бороде Вошь и спрятал ее в кулаке. В библиотеке Царь сказал:
- Я готов уступить вам бремя царской власти, но хотел бы вас проинформировать об этом бремени.
- А что за бремя? – спросили рабочие.
- Дракон, - ответил царь. – Чтобы защитить вас от него, день и ночь я наблюдаю за ним вот через это устройство. - И Царь показал рабочим Вошь в микроскоп.
Рабочие увидели нечто чешуйчатое, в редких кривых иглах, с зазубренными жвалами и коротким острым хоботом. Рабочие впечатлились, те из них, кто не потерял сознания, принесли Царю извинения и отправились к своим – то есть царским – трубам. Вошь быстренько вскарабкалась в царскую бороду.
С тех пор в государстве установились покой и счастье. Рабочие радовались, что Царь защищает их от дракона. Царь радовался, что так дешево сохранил свою власть и золотую сантехнику. Вошь радовалась тому, что сохранила свою жизнь, жизнь царя и предотвратила потрясения в государстве.
И так продолжалось до тех пор, пока не прилетел настоящий Дракон. Он сожрал и Царя, и рабочих, и микроскоп.
Вошь успела в последний момент покинуть царскую бороду, уже исчезавшую в гнусной пасти Дракона. Она забралась в жесткий пучок шерсти у Дракона на голове. Озирая оттуда смерть и разрушения, царящие повсюду, Вошь потихоньку, чтобы не услышал Дракон, говорила себе: «А без меня – никуда».
Через некоторое время приехал Ланцелот и убил Дракона. Ланцелот всю свою жизнь занимался этим трудным делом, и от постоянного стресса, усталости и огненного драконьего дыхания он совершенно облысел. Поэтому Вошь не смогла закрепиться при новой власти. Она собрала свои пожитки в узелок и покинула страну.
Заграницей Вошь представилась жертвой политических преследований и легко получила убежище. На собранные пожертвования Вошь обосновалась в столичном зоопарке, в роскошной львиной гриве. До конца своих дней она писала мемуары, в которых подробно излагала историю своего беспримерного служения в изгнавшей ее дикой и неблагодарной стране.
Эти мемуары были изданы огромными тиражами, и весь мир узнал о подвиге Вши. Когда она умерла, ее похоронили в специально сооруженном Пантеоне.
Мемуары Царя сожрал Дракон. Ланцелот был скромен, а Дракон безграмотен, поэтому ни тот, ни другой мемуаров после себя не оставил. Рабочим писать мемуары было некогда.
И если бы не я, вы бы тоже узнали эту историю со слов Вши. А это была бы совсем другая история!
2012 г.
Рабочие возмутились и начали роптать. «Долой царя!», - роптали они. Когда ропот достиг августейших ушей, Царь вышел к рабочим.
- Господа, прошу за мной, - сказали Царь рабочим и повел их в библиотеку.
По пути он поймал в своей бороде Вошь и спрятал ее в кулаке. В библиотеке Царь сказал:
- Я готов уступить вам бремя царской власти, но хотел бы вас проинформировать об этом бремени.
- А что за бремя? – спросили рабочие.
- Дракон, - ответил царь. – Чтобы защитить вас от него, день и ночь я наблюдаю за ним вот через это устройство. - И Царь показал рабочим Вошь в микроскоп.
Рабочие увидели нечто чешуйчатое, в редких кривых иглах, с зазубренными жвалами и коротким острым хоботом. Рабочие впечатлились, те из них, кто не потерял сознания, принесли Царю извинения и отправились к своим – то есть царским – трубам. Вошь быстренько вскарабкалась в царскую бороду.
С тех пор в государстве установились покой и счастье. Рабочие радовались, что Царь защищает их от дракона. Царь радовался, что так дешево сохранил свою власть и золотую сантехнику. Вошь радовалась тому, что сохранила свою жизнь, жизнь царя и предотвратила потрясения в государстве.
И так продолжалось до тех пор, пока не прилетел настоящий Дракон. Он сожрал и Царя, и рабочих, и микроскоп.
Вошь успела в последний момент покинуть царскую бороду, уже исчезавшую в гнусной пасти Дракона. Она забралась в жесткий пучок шерсти у Дракона на голове. Озирая оттуда смерть и разрушения, царящие повсюду, Вошь потихоньку, чтобы не услышал Дракон, говорила себе: «А без меня – никуда».
Через некоторое время приехал Ланцелот и убил Дракона. Ланцелот всю свою жизнь занимался этим трудным делом, и от постоянного стресса, усталости и огненного драконьего дыхания он совершенно облысел. Поэтому Вошь не смогла закрепиться при новой власти. Она собрала свои пожитки в узелок и покинула страну.
Заграницей Вошь представилась жертвой политических преследований и легко получила убежище. На собранные пожертвования Вошь обосновалась в столичном зоопарке, в роскошной львиной гриве. До конца своих дней она писала мемуары, в которых подробно излагала историю своего беспримерного служения в изгнавшей ее дикой и неблагодарной стране.
Эти мемуары были изданы огромными тиражами, и весь мир узнал о подвиге Вши. Когда она умерла, ее похоронили в специально сооруженном Пантеоне.
Мемуары Царя сожрал Дракон. Ланцелот был скромен, а Дракон безграмотен, поэтому ни тот, ни другой мемуаров после себя не оставил. Рабочим писать мемуары было некогда.
И если бы не я, вы бы тоже узнали эту историю со слов Вши. А это была бы совсем другая история!
2012 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
