Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.29
07:21
Почуваюся мішенню
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
2026.09.28
23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
2026.09.28
21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Сказка для взрослых детей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка для взрослых детей
Однажды рабочие, которые меняли трубы в царском дворе, заметили, что и трубы, и сантехника во дворце – из чистого золота. Им стало обидно, так как в их домах трубы и сантехника были из серебра невысокой пробы. «Так здоровее», - объяснял им Царь, никак, правда, не комментируя материал своей сантехники.
Рабочие возмутились и начали роптать. «Долой царя!», - роптали они. Когда ропот достиг августейших ушей, Царь вышел к рабочим.
- Господа, прошу за мной, - сказали Царь рабочим и повел их в библиотеку.
По пути он поймал в своей бороде Вошь и спрятал ее в кулаке. В библиотеке Царь сказал:
- Я готов уступить вам бремя царской власти, но хотел бы вас проинформировать об этом бремени.
- А что за бремя? – спросили рабочие.
- Дракон, - ответил царь. – Чтобы защитить вас от него, день и ночь я наблюдаю за ним вот через это устройство. - И Царь показал рабочим Вошь в микроскоп.
Рабочие увидели нечто чешуйчатое, в редких кривых иглах, с зазубренными жвалами и коротким острым хоботом. Рабочие впечатлились, те из них, кто не потерял сознания, принесли Царю извинения и отправились к своим – то есть царским – трубам. Вошь быстренько вскарабкалась в царскую бороду.
С тех пор в государстве установились покой и счастье. Рабочие радовались, что Царь защищает их от дракона. Царь радовался, что так дешево сохранил свою власть и золотую сантехнику. Вошь радовалась тому, что сохранила свою жизнь, жизнь царя и предотвратила потрясения в государстве.
И так продолжалось до тех пор, пока не прилетел настоящий Дракон. Он сожрал и Царя, и рабочих, и микроскоп.
Вошь успела в последний момент покинуть царскую бороду, уже исчезавшую в гнусной пасти Дракона. Она забралась в жесткий пучок шерсти у Дракона на голове. Озирая оттуда смерть и разрушения, царящие повсюду, Вошь потихоньку, чтобы не услышал Дракон, говорила себе: «А без меня – никуда».
Через некоторое время приехал Ланцелот и убил Дракона. Ланцелот всю свою жизнь занимался этим трудным делом, и от постоянного стресса, усталости и огненного драконьего дыхания он совершенно облысел. Поэтому Вошь не смогла закрепиться при новой власти. Она собрала свои пожитки в узелок и покинула страну.
Заграницей Вошь представилась жертвой политических преследований и легко получила убежище. На собранные пожертвования Вошь обосновалась в столичном зоопарке, в роскошной львиной гриве. До конца своих дней она писала мемуары, в которых подробно излагала историю своего беспримерного служения в изгнавшей ее дикой и неблагодарной стране.
Эти мемуары были изданы огромными тиражами, и весь мир узнал о подвиге Вши. Когда она умерла, ее похоронили в специально сооруженном Пантеоне.
Мемуары Царя сожрал Дракон. Ланцелот был скромен, а Дракон безграмотен, поэтому ни тот, ни другой мемуаров после себя не оставил. Рабочим писать мемуары было некогда.
И если бы не я, вы бы тоже узнали эту историю со слов Вши. А это была бы совсем другая история!
2012 г.
Рабочие возмутились и начали роптать. «Долой царя!», - роптали они. Когда ропот достиг августейших ушей, Царь вышел к рабочим.
- Господа, прошу за мной, - сказали Царь рабочим и повел их в библиотеку.
По пути он поймал в своей бороде Вошь и спрятал ее в кулаке. В библиотеке Царь сказал:
- Я готов уступить вам бремя царской власти, но хотел бы вас проинформировать об этом бремени.
- А что за бремя? – спросили рабочие.
- Дракон, - ответил царь. – Чтобы защитить вас от него, день и ночь я наблюдаю за ним вот через это устройство. - И Царь показал рабочим Вошь в микроскоп.
Рабочие увидели нечто чешуйчатое, в редких кривых иглах, с зазубренными жвалами и коротким острым хоботом. Рабочие впечатлились, те из них, кто не потерял сознания, принесли Царю извинения и отправились к своим – то есть царским – трубам. Вошь быстренько вскарабкалась в царскую бороду.
С тех пор в государстве установились покой и счастье. Рабочие радовались, что Царь защищает их от дракона. Царь радовался, что так дешево сохранил свою власть и золотую сантехнику. Вошь радовалась тому, что сохранила свою жизнь, жизнь царя и предотвратила потрясения в государстве.
И так продолжалось до тех пор, пока не прилетел настоящий Дракон. Он сожрал и Царя, и рабочих, и микроскоп.
Вошь успела в последний момент покинуть царскую бороду, уже исчезавшую в гнусной пасти Дракона. Она забралась в жесткий пучок шерсти у Дракона на голове. Озирая оттуда смерть и разрушения, царящие повсюду, Вошь потихоньку, чтобы не услышал Дракон, говорила себе: «А без меня – никуда».
Через некоторое время приехал Ланцелот и убил Дракона. Ланцелот всю свою жизнь занимался этим трудным делом, и от постоянного стресса, усталости и огненного драконьего дыхания он совершенно облысел. Поэтому Вошь не смогла закрепиться при новой власти. Она собрала свои пожитки в узелок и покинула страну.
Заграницей Вошь представилась жертвой политических преследований и легко получила убежище. На собранные пожертвования Вошь обосновалась в столичном зоопарке, в роскошной львиной гриве. До конца своих дней она писала мемуары, в которых подробно излагала историю своего беспримерного служения в изгнавшей ее дикой и неблагодарной стране.
Эти мемуары были изданы огромными тиражами, и весь мир узнал о подвиге Вши. Когда она умерла, ее похоронили в специально сооруженном Пантеоне.
Мемуары Царя сожрал Дракон. Ланцелот был скромен, а Дракон безграмотен, поэтому ни тот, ни другой мемуаров после себя не оставил. Рабочим писать мемуары было некогда.
И если бы не я, вы бы тоже узнали эту историю со слов Вши. А это была бы совсем другая история!
2012 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
