
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Сказка для взрослых детей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка для взрослых детей
Однажды рабочие, которые меняли трубы в царском дворе, заметили, что и трубы, и сантехника во дворце – из чистого золота. Им стало обидно, так как в их домах трубы и сантехника были из серебра невысокой пробы. «Так здоровее», - объяснял им Царь, никак, правда, не комментируя материал своей сантехники.
Рабочие возмутились и начали роптать. «Долой царя!», - роптали они. Когда ропот достиг августейших ушей, Царь вышел к рабочим.
- Господа, прошу за мной, - сказали Царь рабочим и повел их в библиотеку.
По пути он поймал в своей бороде Вошь и спрятал ее в кулаке. В библиотеке Царь сказал:
- Я готов уступить вам бремя царской власти, но хотел бы вас проинформировать об этом бремени.
- А что за бремя? – спросили рабочие.
- Дракон, - ответил царь. – Чтобы защитить вас от него, день и ночь я наблюдаю за ним вот через это устройство. - И Царь показал рабочим Вошь в микроскоп.
Рабочие увидели нечто чешуйчатое, в редких кривых иглах, с зазубренными жвалами и коротким острым хоботом. Рабочие впечатлились, те из них, кто не потерял сознания, принесли Царю извинения и отправились к своим – то есть царским – трубам. Вошь быстренько вскарабкалась в царскую бороду.
С тех пор в государстве установились покой и счастье. Рабочие радовались, что Царь защищает их от дракона. Царь радовался, что так дешево сохранил свою власть и золотую сантехнику. Вошь радовалась тому, что сохранила свою жизнь, жизнь царя и предотвратила потрясения в государстве.
И так продолжалось до тех пор, пока не прилетел настоящий Дракон. Он сожрал и Царя, и рабочих, и микроскоп.
Вошь успела в последний момент покинуть царскую бороду, уже исчезавшую в гнусной пасти Дракона. Она забралась в жесткий пучок шерсти у Дракона на голове. Озирая оттуда смерть и разрушения, царящие повсюду, Вошь потихоньку, чтобы не услышал Дракон, говорила себе: «А без меня – никуда».
Через некоторое время приехал Ланцелот и убил Дракона. Ланцелот всю свою жизнь занимался этим трудным делом, и от постоянного стресса, усталости и огненного драконьего дыхания он совершенно облысел. Поэтому Вошь не смогла закрепиться при новой власти. Она собрала свои пожитки в узелок и покинула страну.
Заграницей Вошь представилась жертвой политических преследований и легко получила убежище. На собранные пожертвования Вошь обосновалась в столичном зоопарке, в роскошной львиной гриве. До конца своих дней она писала мемуары, в которых подробно излагала историю своего беспримерного служения в изгнавшей ее дикой и неблагодарной стране.
Эти мемуары были изданы огромными тиражами, и весь мир узнал о подвиге Вши. Когда она умерла, ее похоронили в специально сооруженном Пантеоне.
Мемуары Царя сожрал Дракон. Ланцелот был скромен, а Дракон безграмотен, поэтому ни тот, ни другой мемуаров после себя не оставил. Рабочим писать мемуары было некогда.
И если бы не я, вы бы тоже узнали эту историю со слов Вши. А это была бы совсем другая история!
2012 г.
Рабочие возмутились и начали роптать. «Долой царя!», - роптали они. Когда ропот достиг августейших ушей, Царь вышел к рабочим.
- Господа, прошу за мной, - сказали Царь рабочим и повел их в библиотеку.
По пути он поймал в своей бороде Вошь и спрятал ее в кулаке. В библиотеке Царь сказал:
- Я готов уступить вам бремя царской власти, но хотел бы вас проинформировать об этом бремени.
- А что за бремя? – спросили рабочие.
- Дракон, - ответил царь. – Чтобы защитить вас от него, день и ночь я наблюдаю за ним вот через это устройство. - И Царь показал рабочим Вошь в микроскоп.
Рабочие увидели нечто чешуйчатое, в редких кривых иглах, с зазубренными жвалами и коротким острым хоботом. Рабочие впечатлились, те из них, кто не потерял сознания, принесли Царю извинения и отправились к своим – то есть царским – трубам. Вошь быстренько вскарабкалась в царскую бороду.
С тех пор в государстве установились покой и счастье. Рабочие радовались, что Царь защищает их от дракона. Царь радовался, что так дешево сохранил свою власть и золотую сантехнику. Вошь радовалась тому, что сохранила свою жизнь, жизнь царя и предотвратила потрясения в государстве.
И так продолжалось до тех пор, пока не прилетел настоящий Дракон. Он сожрал и Царя, и рабочих, и микроскоп.
Вошь успела в последний момент покинуть царскую бороду, уже исчезавшую в гнусной пасти Дракона. Она забралась в жесткий пучок шерсти у Дракона на голове. Озирая оттуда смерть и разрушения, царящие повсюду, Вошь потихоньку, чтобы не услышал Дракон, говорила себе: «А без меня – никуда».
Через некоторое время приехал Ланцелот и убил Дракона. Ланцелот всю свою жизнь занимался этим трудным делом, и от постоянного стресса, усталости и огненного драконьего дыхания он совершенно облысел. Поэтому Вошь не смогла закрепиться при новой власти. Она собрала свои пожитки в узелок и покинула страну.
Заграницей Вошь представилась жертвой политических преследований и легко получила убежище. На собранные пожертвования Вошь обосновалась в столичном зоопарке, в роскошной львиной гриве. До конца своих дней она писала мемуары, в которых подробно излагала историю своего беспримерного служения в изгнавшей ее дикой и неблагодарной стране.
Эти мемуары были изданы огромными тиражами, и весь мир узнал о подвиге Вши. Когда она умерла, ее похоронили в специально сооруженном Пантеоне.
Мемуары Царя сожрал Дракон. Ланцелот был скромен, а Дракон безграмотен, поэтому ни тот, ни другой мемуаров после себя не оставил. Рабочим писать мемуары было некогда.
И если бы не я, вы бы тоже узнали эту историю со слов Вши. А это была бы совсем другая история!
2012 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію