ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Проза
Випадок на полюванні
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Випадок на полюванні
ВИПАДОК НА ПОЛЮВАННІ ( оповідання )
Чи любите ви качине полювання восени? Я- так дуже люблю...
Коли, після того, як відстоявши у схроні вечірню зорю, пливеш уночі по широченному плесу, у якому відбиваються зорі, ти відчуваєш себе самотньою людиною, наче кинутою у відкритий космос... Пливеш по приміченим тобою орієнтирам одиноких берегових вогнів до притулку свого острова, як космічний корабель, який, виконавши свою місію, пливе до матері-землі...
Якщо світить місяць, то все навкруги ніби залите примарним срібним сяйвом , очерет таємниче шарудить, наче шепоче- "Будь обережний, мисливцю... Будь обережний..." Над тобою свист пролітаючих крил... Невидимі в темряві качки летять... А може то- відьми? Ото летять і сміються собі голі, що дурні мисливці їх не бачать... А що? І таке ж буває...
І от ти вже на острові. З острахом у душі ти відходиш від затишного жару вогнища і підходиш до річки зачерпнути води... З острахом, бо ж- ось-ось зараз!- вирине з таємничих темних глибин чарівна оголена сріблява русалка, ухопить тебе за руку, та й потягне на глибину гратися твоїм мертвим холодним тілом...
І- вечірня порція горілочки! І- духм"яний суп з дикої качки! І- байки! Байки друзів біля вогнища, такі дивні, що ти віриш у них і не віриш... Байки про спійману рибину з отаке-енним (як розчепірені долоні) оком, про вбитих одним пострілом трьох недолугих зайців, про нові екзотичні породи чорнобильських чупакабр...
Та хіба перелічиш усе, чого начуєшся за дружнім мисливським вогнищем, коли ти сидиш, наче прадавній вікінг, і може ото й щастя було б- непомітно отак померти зараз, серед мисливців-побратимів, та миттєво переміститися через темну річку забуття до Валхалли, зі зброєю в руках, на вічний пир Одіна?
Живе, живе в нас те, давнє... І ось уже у мерехтливому світлі вогнища обличчя сусіда набирає рис чи-то Святослава Хороброго, чи-то Віщого Олега... Мара туману постає над рікою, мара уривків обрисів людських постають у тебе в очах... Все... Ти солодко засинаєш, приспаний живильним вогнем братнього вогнища... Спиш...
... Так ото і я заснув був біля вогнища солодким безтурботним мисливським сном. ..
...Прокинувся вранці від того, що щось то воно не теє... Якось воно- ні, не з похмілля- його на полюванні й не бува- а, як у нас по селах кажуть баби, коли сусідкам на здоров"я скаржаться- "отуто у мене ТЕРПНЕ... а отуто у мене МЛІЄ..." Бог ти мій, чи є на свті лікар, що здатен пояснити цей загадковий діагноз- ТЕРПНЕ та МЛІЄ??? Що воно таке взагалі?
Отож якісь у мене дивні відчуття по тілу, то в одному, то в другому місці... терп-терп!- там... млю-млю!- тут... А вдягнений же ж добряче- у ватяника, та ватяні штанці з кишенями (то для набоїв. Не для стопки ж...), у чоботи міцненькі. Ше й "хвуражка теплая на ваті, щоб не зазябла голова..." Аякже. Пізня осінь...
Ото ж я дещо схвильований встав ранком з усіма, трохи ми хильнули, щоб зігрітись- та й попливли в човнах на місця. Я ж нікому ані пари з вуст- ще на сміх підіймуть! "Допився, придурку"- скажуть... А що- це ж не жіноцтво тобі яке, чолов"яги. Скажуть таки, сміятися будуть... Та вже ж, думаю, якось то воно мине... "попустить, як не спаралізує"... Припливли ми, відстояли зорю.
На ранок, як сонце зійшло, потепліло, літ качиний скінчився. Зійшлися ми по замуляній косі втрьх. Трофеями похизуватись. Ну, й прийняти на душу... Улюбленої нашої. Української... "Кока-коли".
І от п"ю я і бачу, що товариш мій якось дивно на мене дивиться... Я ж (а вже ж про " терпки-млявки" оті свої трохи підзабув), оце думаю- може то що воно зі мною, на що він так мені вказує? Я ж шепітом його й питаю- "Що?"
А товариш з жахливим виразом обличчя пальцем прямо мені на плече тикає, та якимсь шиплячим голосом каже- "Е-е-е"... Я остовпіло перепитую (а сам думаю- ну все. Мабуть мені капець. Допився-таки "Кока-коли" отої клятої...)- "Що-о-о?"- кажу...
І - раптом... Мати рідна!!! Я на комірці свого ватяника,просто от на плечі бачу- ЧОРТА!!! Боже ж мій! Як я зразу не вмер? Дивиться на мене хижий страшний чХорт на плечі чорними блискучими очима, шкіриться повним ротом жовтих довгих зубів, що постійно рухаються- ну от зараз вони мені в носа увіп"ються, чортячими своїми вусами швидко-швидко водить... І- зо-о-овсім же ж поряд він!!! Якихось кілька сантиметрів від носа!!!
Не пам"ятаю точно, що саме я зробив. Я, здається, кинув рушницю, зробив якийсь карколомний стрибок навподобі сальто-мортале, відмахуючись руками і заходився диким криком...
І- що я бачу? Хлопці- один присів у попереку зігнувшись, а інший на землі лежить, ногами дригає... Від сміху обоє заходяться... Я встаю і в повній нестямці до першого ж- що, мовляв, таке? І- з"ясувалося...
Допоки я солодко спав, у мій ватяник залізла... миша! Малюсінька така миша-землерийка. Чи-то їй холодно вночі стало, чи вона мене з норою своєю переплутала, та мені ж від того не легше... Ото лазила вона по мені, лазила, блукала-блукала, аж доки дорогу не знайшла... На комірець...
Ні!- ну ви скажіть? Що це за товариш? Ти спокійненько так, глядячи мені прямо в очі скажи-"д-р-у-ж-е! У т-е-б-е н-а к-о-м-і-р-ц-і с-и-д-и-т-ь м-и-ш-а!" Ну? Ви б злякались тоді? Та й сільська баба не злякалася б... Мабуть... А-то він- "Е-е-е!!!" Ну, хто він після цього?..
Полювали ми ще цілий день, і було чимало всіляких приємних мисливських подій, та я весь день от просто фізично відчував, як нерви мої відходять. Отак відчував, що є вони, але відходять... Ви щось таке відчували?..
Отаке-то воно, полювання восени. А ви- їдьте, їдьте! Така краса... Стільки качви... Тільки от...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471416
рубрика: Лірика
дата поступления 10.01.2014
автор: Сокольник
Чи любите ви качине полювання восени? Я- так дуже люблю...
Коли, після того, як відстоявши у схроні вечірню зорю, пливеш уночі по широченному плесу, у якому відбиваються зорі, ти відчуваєш себе самотньою людиною, наче кинутою у відкритий космос... Пливеш по приміченим тобою орієнтирам одиноких берегових вогнів до притулку свого острова, як космічний корабель, який, виконавши свою місію, пливе до матері-землі...
Якщо світить місяць, то все навкруги ніби залите примарним срібним сяйвом , очерет таємниче шарудить, наче шепоче- "Будь обережний, мисливцю... Будь обережний..." Над тобою свист пролітаючих крил... Невидимі в темряві качки летять... А може то- відьми? Ото летять і сміються собі голі, що дурні мисливці їх не бачать... А що? І таке ж буває...
І от ти вже на острові. З острахом у душі ти відходиш від затишного жару вогнища і підходиш до річки зачерпнути води... З острахом, бо ж- ось-ось зараз!- вирине з таємничих темних глибин чарівна оголена сріблява русалка, ухопить тебе за руку, та й потягне на глибину гратися твоїм мертвим холодним тілом...
І- вечірня порція горілочки! І- духм"яний суп з дикої качки! І- байки! Байки друзів біля вогнища, такі дивні, що ти віриш у них і не віриш... Байки про спійману рибину з отаке-енним (як розчепірені долоні) оком, про вбитих одним пострілом трьох недолугих зайців, про нові екзотичні породи чорнобильських чупакабр...
Та хіба перелічиш усе, чого начуєшся за дружнім мисливським вогнищем, коли ти сидиш, наче прадавній вікінг, і може ото й щастя було б- непомітно отак померти зараз, серед мисливців-побратимів, та миттєво переміститися через темну річку забуття до Валхалли, зі зброєю в руках, на вічний пир Одіна?
Живе, живе в нас те, давнє... І ось уже у мерехтливому світлі вогнища обличчя сусіда набирає рис чи-то Святослава Хороброго, чи-то Віщого Олега... Мара туману постає над рікою, мара уривків обрисів людських постають у тебе в очах... Все... Ти солодко засинаєш, приспаний живильним вогнем братнього вогнища... Спиш...
... Так ото і я заснув був біля вогнища солодким безтурботним мисливським сном. ..
...Прокинувся вранці від того, що щось то воно не теє... Якось воно- ні, не з похмілля- його на полюванні й не бува- а, як у нас по селах кажуть баби, коли сусідкам на здоров"я скаржаться- "отуто у мене ТЕРПНЕ... а отуто у мене МЛІЄ..." Бог ти мій, чи є на свті лікар, що здатен пояснити цей загадковий діагноз- ТЕРПНЕ та МЛІЄ??? Що воно таке взагалі?
Отож якісь у мене дивні відчуття по тілу, то в одному, то в другому місці... терп-терп!- там... млю-млю!- тут... А вдягнений же ж добряче- у ватяника, та ватяні штанці з кишенями (то для набоїв. Не для стопки ж...), у чоботи міцненькі. Ше й "хвуражка теплая на ваті, щоб не зазябла голова..." Аякже. Пізня осінь...
Ото ж я дещо схвильований встав ранком з усіма, трохи ми хильнули, щоб зігрітись- та й попливли в човнах на місця. Я ж нікому ані пари з вуст- ще на сміх підіймуть! "Допився, придурку"- скажуть... А що- це ж не жіноцтво тобі яке, чолов"яги. Скажуть таки, сміятися будуть... Та вже ж, думаю, якось то воно мине... "попустить, як не спаралізує"... Припливли ми, відстояли зорю.
На ранок, як сонце зійшло, потепліло, літ качиний скінчився. Зійшлися ми по замуляній косі втрьх. Трофеями похизуватись. Ну, й прийняти на душу... Улюбленої нашої. Української... "Кока-коли".
І от п"ю я і бачу, що товариш мій якось дивно на мене дивиться... Я ж (а вже ж про " терпки-млявки" оті свої трохи підзабув), оце думаю- може то що воно зі мною, на що він так мені вказує? Я ж шепітом його й питаю- "Що?"
А товариш з жахливим виразом обличчя пальцем прямо мені на плече тикає, та якимсь шиплячим голосом каже- "Е-е-е"... Я остовпіло перепитую (а сам думаю- ну все. Мабуть мені капець. Допився-таки "Кока-коли" отої клятої...)- "Що-о-о?"- кажу...
І - раптом... Мати рідна!!! Я на комірці свого ватяника,просто от на плечі бачу- ЧОРТА!!! Боже ж мій! Як я зразу не вмер? Дивиться на мене хижий страшний чХорт на плечі чорними блискучими очима, шкіриться повним ротом жовтих довгих зубів, що постійно рухаються- ну от зараз вони мені в носа увіп"ються, чортячими своїми вусами швидко-швидко водить... І- зо-о-овсім же ж поряд він!!! Якихось кілька сантиметрів від носа!!!
Не пам"ятаю точно, що саме я зробив. Я, здається, кинув рушницю, зробив якийсь карколомний стрибок навподобі сальто-мортале, відмахуючись руками і заходився диким криком...
І- що я бачу? Хлопці- один присів у попереку зігнувшись, а інший на землі лежить, ногами дригає... Від сміху обоє заходяться... Я встаю і в повній нестямці до першого ж- що, мовляв, таке? І- з"ясувалося...
Допоки я солодко спав, у мій ватяник залізла... миша! Малюсінька така миша-землерийка. Чи-то їй холодно вночі стало, чи вона мене з норою своєю переплутала, та мені ж від того не легше... Ото лазила вона по мені, лазила, блукала-блукала, аж доки дорогу не знайшла... На комірець...
Ні!- ну ви скажіть? Що це за товариш? Ти спокійненько так, глядячи мені прямо в очі скажи-"д-р-у-ж-е! У т-е-б-е н-а к-о-м-і-р-ц-і с-и-д-и-т-ь м-и-ш-а!" Ну? Ви б злякались тоді? Та й сільська баба не злякалася б... Мабуть... А-то він- "Е-е-е!!!" Ну, хто він після цього?..
Полювали ми ще цілий день, і було чимало всіляких приємних мисливських подій, та я весь день от просто фізично відчував, як нерви мої відходять. Отак відчував, що є вони, але відходять... Ви щось таке відчували?..
Отаке-то воно, полювання восени. А ви- їдьте, їдьте! Така краса... Стільки качви... Тільки от...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471416
рубрика: Лірика
дата поступления 10.01.2014
автор: Сокольник
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію