Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Віра, Надія, Любов та їх мати Софія
1
Естетом був імператор Адріан.
Не міг намилуватись красою Антіноя. Шість років поспіль мав його при собі. Куди б не їхав, Антіной був поруч. І треба ж так: невідь з якої причини юнак не вирнув з Нілу.
Сумував імператор і наказав обожнити коханця. Влаштовано було ігри на честь останнього бога античності. На місці загину збудували місто Антинуополь.Бозна скільки статуй Антіноя було, бо ще й сьогодні збереглося щось із п’ять тисяч. Придворні астрономи віднайшли на небі сузір’я молодика.
Жодний римлянин ні до, ні після не удостоювався такої честі, як Антіной.
2
Дійшла до Адріана чутка, що в столиці мешкає вдова з трьома неймовірної краси доньками. Та от біда - християнки. А з християнами імператор, як і його попередник, не панькався. Щоправда, на відміну од нього не дозволяв фанатичній черні розправлятися з невгодними Олімпу. А за наклеп, який процвітав доти, винуватців карали, як і християн.
«Приведіть отих красунь до мене,- звелів Адріан.- Всі вони негайно відмовляться од своєї віри».
І ось перед імператором стоять Віра, Надія, Любов із матір’ю Софією.
Вражений красою дівчаток, Адріан зажадав од матері розповісти про її рід та що мають доньки робить, як вийдуть з отроцтва.
«Христові я заручила їх,- одповіла Софія.- Нетлінну чистоту й красу свою віддадуть Сину Божому!»
Не мав наміру імператор негайно напоумлять красунь і відправив їх разом з матір’ю на три дні до родовитої й мудрої Паллади.
3
«Доньки улюблені мої,- напучувала мати, як після теревень Паллади лишалися вони на самоті,- настає година заручин ваших із безсмертним Нареченим. Не піддайтеся спокусам імператора. Зі словом радості ввійдіть у Його світлицю».
4
В розмовах з мудрою матір’ю швидко збігли три дні, і ось сім’я знову стоїть перед Адріаном.
«По-батьківському говоритиму з вами, мої любі,- почав імператор.- Увіруйте в моїх богів, поклоніться їм і я вас доньками назову привселюдно.- Повсюди знайдете шану в імперії моїй неосяжній!»
Відповіла Адріанові Віра: «Батько небесний є в нас. Тільки Його доньками хочемо бути!»
«Як звати твоїх доньок та скільки кожній літ,- звернувся імператор до Софії, начебто й не чув слів Віри.
«Вірі, дванадцять. Надії –десять. А Любові щойно сповнилося дев’ять».
Ще певний, що вдасться зробити те, що задумав, Адріан звелів Вірі вклонитись Артеміді. Але не зрушила з місця отроковиця.
«Оголіть її і бийте доти, доки не вклониться богині!»- скипів од злості імператор.
Дівчина мовчала під час катувань і навіть тоді, як відрізали їй соски. А як поклали на розжеврілі ґрати, до Господа звернулась , і тіло не осмалилось навіть. Чисте було воно й після того, як кинули в конов зі смолою. «Пам’ятайте,- крикнула Віра з останніх сил,- кому ми заприсяглися і не скоріться варварам поганим! Мову урвав меч ката, що впав на білосніжну шию.
«Дитино мила,- звернувсь Адріан до Надії,- не будь такою ж неслухняною, яе сестра твоя покійна. Вклонися Артеміді. Насправді хочу за доньку свою любу тебе взяти!»
«Одною матір’ю народжені ми, одне й те ж хрещення мали, на одних і тих же книгах в мудрості зростали... Тож не трудись намарне зробити те, що наміривсь учинити за непослух. Вочевидь переконаєшся, що зі сестрою я одної віри».
Після побоїв гострими канчуками кинули у вогонь Надію. А як вона , мов три юнаки юдейські, неопалимою вийшла з печі, на гак підвісили красуню й шарпали тіло кігтями залізними. Надія з високості усміхалась і шепотіла : «Солодка мені смерть за Господа Бога...А вас, мучителі, чекає геєна вогняна...»
Не стала вклонятись Артеміді й Любов.
«Скажи лише,- наполягав у безсиллі Адріан,- велика ти, богине Артемідо, і тої ж миті сядеш поруч мене!»
Дівчинка на те: «Великий Ісус Христос, а твоя Артеміда приречена на смерть!»
Без помочі катів ввійшла в піч вогняну Любов. Неушкоджену нітрохи, тіло дівчатка свердлували. Нічого не добившись, мечем скінчили її життя.
Замучених любочок своїх Софія у ковчег поклала й на пагорбку поховала зі слізьми. Три дні сиділа біля могили. Не їла, не пила.Тільки молилась ревно. І вічним сном заснула.
P.S.
Варвари християн, християни юдеїв, мусульмани християн і юдеїв схиляють у свою віру . А ходять усі під одним і тим же Богом...
----------------------------------------------------- Публій Елій Траян Адріан (76-138) – імператор Римської імперії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віра, Надія, Любов та їх мати Софія
1
Естетом був імператор Адріан.
Не міг намилуватись красою Антіноя. Шість років поспіль мав його при собі. Куди б не їхав, Антіной був поруч. І треба ж так: невідь з якої причини юнак не вирнув з Нілу.
Сумував імператор і наказав обожнити коханця. Влаштовано було ігри на честь останнього бога античності. На місці загину збудували місто Антинуополь.Бозна скільки статуй Антіноя було, бо ще й сьогодні збереглося щось із п’ять тисяч. Придворні астрономи віднайшли на небі сузір’я молодика.
Жодний римлянин ні до, ні після не удостоювався такої честі, як Антіной.
2
Дійшла до Адріана чутка, що в столиці мешкає вдова з трьома неймовірної краси доньками. Та от біда - християнки. А з християнами імператор, як і його попередник, не панькався. Щоправда, на відміну од нього не дозволяв фанатичній черні розправлятися з невгодними Олімпу. А за наклеп, який процвітав доти, винуватців карали, як і християн.
«Приведіть отих красунь до мене,- звелів Адріан.- Всі вони негайно відмовляться од своєї віри».
І ось перед імператором стоять Віра, Надія, Любов із матір’ю Софією.
Вражений красою дівчаток, Адріан зажадав од матері розповісти про її рід та що мають доньки робить, як вийдуть з отроцтва.
«Христові я заручила їх,- одповіла Софія.- Нетлінну чистоту й красу свою віддадуть Сину Божому!»
Не мав наміру імператор негайно напоумлять красунь і відправив їх разом з матір’ю на три дні до родовитої й мудрої Паллади.
3
«Доньки улюблені мої,- напучувала мати, як після теревень Паллади лишалися вони на самоті,- настає година заручин ваших із безсмертним Нареченим. Не піддайтеся спокусам імператора. Зі словом радості ввійдіть у Його світлицю».
4
В розмовах з мудрою матір’ю швидко збігли три дні, і ось сім’я знову стоїть перед Адріаном.
«По-батьківському говоритиму з вами, мої любі,- почав імператор.- Увіруйте в моїх богів, поклоніться їм і я вас доньками назову привселюдно.- Повсюди знайдете шану в імперії моїй неосяжній!»
Відповіла Адріанові Віра: «Батько небесний є в нас. Тільки Його доньками хочемо бути!»
«Як звати твоїх доньок та скільки кожній літ,- звернувся імператор до Софії, начебто й не чув слів Віри.
«Вірі, дванадцять. Надії –десять. А Любові щойно сповнилося дев’ять».
Ще певний, що вдасться зробити те, що задумав, Адріан звелів Вірі вклонитись Артеміді. Але не зрушила з місця отроковиця.
«Оголіть її і бийте доти, доки не вклониться богині!»- скипів од злості імператор.
Дівчина мовчала під час катувань і навіть тоді, як відрізали їй соски. А як поклали на розжеврілі ґрати, до Господа звернулась , і тіло не осмалилось навіть. Чисте було воно й після того, як кинули в конов зі смолою. «Пам’ятайте,- крикнула Віра з останніх сил,- кому ми заприсяглися і не скоріться варварам поганим! Мову урвав меч ката, що впав на білосніжну шию.
«Дитино мила,- звернувсь Адріан до Надії,- не будь такою ж неслухняною, яе сестра твоя покійна. Вклонися Артеміді. Насправді хочу за доньку свою любу тебе взяти!»
«Одною матір’ю народжені ми, одне й те ж хрещення мали, на одних і тих же книгах в мудрості зростали... Тож не трудись намарне зробити те, що наміривсь учинити за непослух. Вочевидь переконаєшся, що зі сестрою я одної віри».
Після побоїв гострими канчуками кинули у вогонь Надію. А як вона , мов три юнаки юдейські, неопалимою вийшла з печі, на гак підвісили красуню й шарпали тіло кігтями залізними. Надія з високості усміхалась і шепотіла : «Солодка мені смерть за Господа Бога...А вас, мучителі, чекає геєна вогняна...»
Не стала вклонятись Артеміді й Любов.
«Скажи лише,- наполягав у безсиллі Адріан,- велика ти, богине Артемідо, і тої ж миті сядеш поруч мене!»
Дівчинка на те: «Великий Ісус Христос, а твоя Артеміда приречена на смерть!»
Без помочі катів ввійшла в піч вогняну Любов. Неушкоджену нітрохи, тіло дівчатка свердлували. Нічого не добившись, мечем скінчили її життя.
Замучених любочок своїх Софія у ковчег поклала й на пагорбку поховала зі слізьми. Три дні сиділа біля могили. Не їла, не пила.Тільки молилась ревно. І вічним сном заснула.
P.S.
Варвари християн, християни юдеїв, мусульмани християн і юдеїв схиляють у свою віру . А ходять усі під одним і тим же Богом...
----------------------------------------------------- Публій Елій Траян Адріан (76-138) – імператор Римської імперії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
