Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Вовк-миролюбець (за (за Лессінґом)
1
Постарів вовк, ледь лапами володає.
«Не годен я,- каже сам собі,- добути щось поїсти. Може, вдасться обдурить котрогось із пастухів – заклятих ворогів моїх».
Не довго довелось йти до кошари.
«Кровожерним мене звеш.- звернувсь до пастуха.- А насправді – я не такий. Це голод штовха, аби котрусь з овечок з’їсти. Нагодуй – побачиш,який я сумирний».
«Себто , коли ти ситий? А чи ж бува таке? Отож, зникай і якомога швидше!»
2
«Чимало овечок твоїх я порізав,- каже вовк пастухові сусідньому.- Та як даватимеш шістьох на рік, спатимеш спокійно. Навіть пси стануть зайві».
«Шістьох просиш? Так це ж отара ціла!..»
«Ну, як забагато, то хоча б п’ятьох».
«Та Господу я стільки не даю...»
«То, може, чотири?»
«Жодної! Гадаєш, я такий дурний, щоб ворогу платити?».
3
Подризав вовк до того пастуха, в котрого вчора здох пес .
«Поділяю твоє горе. Та не впадай у відчай: з ріднею своєю назавше я посваривсь, то, може, візьмеш у сторожі? Жоден з колишніх побратимів навіть поглянуть на овечку не посміє!»
«За харч, певно, найнятись хочеш?»
«Про це ж і мова...»
«За дурня мене маєш? Та це ж все одно, що злодія впустити в хату!»
4
«Ти мене, мабуть, знаєш?»- питає вовк ще одного пастуха.
«Доводилося мать справу з братією твоєю».
«Але я не такий, як вони!»
«Чим же різнишся?»
«А тим, що споживаю тільки мертвих. То ж дозволь при нагоді навідатись до тебе».
«Не трать намарне слів, мудрагелю. Добре знаю вашу вдачу: з голоду за мертву приймеш вівцю хвору...»
5
«Доведеться,- гадає скрушно вовк,- віддать найдорожче».
«До вподоби тобі моя шкура?- питає найдальшого пастуха в окрузі.
«А що – нічого. Знадобиться».
«Як годуватимеш мене до смерті, твоєю буде».
«Е, ні! Дорого обійдеться мені твоя шкура. Ліпше ось зараз подаруй!»
Поки за ножем пастух ходив, пустився вовк навтьоки.
6
Зібрались якось пастухи повечерять разом. Стали оповідать про хитрощі старого Вовка та як зуміли розгадати їх. І раптом один з них приголомшив товариство: «А все ж мені здається, що не мали ми рації відмовить вовку».
«І чому ж?»
«Не дали йому змоги в злагоді й мирі з нами жити».
P.S.
Як логіка пастуха, що не був згоден з товариством, дивовижно схожа сьогодні на тих , що мовою чужинською аж захлинаються базіканням про братерство одвічне та одну й ту ж віру з новочасним вовкулаком, що денно й нощно тільки й клопочеться , як би це узгодить з міжнародним правом задарма взятий Крим чи шматок Донбасу відчикрижить...
Точнісінько, як про це сказано в прислів’ї: «Заліз кіт на сало та й кричить: «Замало!»
-----------------------------------------------------
Ґотгольд Ефраїм Лессінґ (1729-1781) –німецький драматург,байкар,теоретик мистецтва і літературний критик-просвітитель.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вовк-миролюбець (за (за Лессінґом)
1
Постарів вовк, ледь лапами володає.
«Не годен я,- каже сам собі,- добути щось поїсти. Може, вдасться обдурить котрогось із пастухів – заклятих ворогів моїх».
Не довго довелось йти до кошари.
«Кровожерним мене звеш.- звернувсь до пастуха.- А насправді – я не такий. Це голод штовха, аби котрусь з овечок з’їсти. Нагодуй – побачиш,який я сумирний».
«Себто , коли ти ситий? А чи ж бува таке? Отож, зникай і якомога швидше!»
2
«Чимало овечок твоїх я порізав,- каже вовк пастухові сусідньому.- Та як даватимеш шістьох на рік, спатимеш спокійно. Навіть пси стануть зайві».
«Шістьох просиш? Так це ж отара ціла!..»
«Ну, як забагато, то хоча б п’ятьох».
«Та Господу я стільки не даю...»
«То, може, чотири?»
«Жодної! Гадаєш, я такий дурний, щоб ворогу платити?».
3
Подризав вовк до того пастуха, в котрого вчора здох пес .
«Поділяю твоє горе. Та не впадай у відчай: з ріднею своєю назавше я посваривсь, то, може, візьмеш у сторожі? Жоден з колишніх побратимів навіть поглянуть на овечку не посміє!»
«За харч, певно, найнятись хочеш?»
«Про це ж і мова...»
«За дурня мене маєш? Та це ж все одно, що злодія впустити в хату!»
4
«Ти мене, мабуть, знаєш?»- питає вовк ще одного пастуха.
«Доводилося мать справу з братією твоєю».
«Але я не такий, як вони!»
«Чим же різнишся?»
«А тим, що споживаю тільки мертвих. То ж дозволь при нагоді навідатись до тебе».
«Не трать намарне слів, мудрагелю. Добре знаю вашу вдачу: з голоду за мертву приймеш вівцю хвору...»
5
«Доведеться,- гадає скрушно вовк,- віддать найдорожче».
«До вподоби тобі моя шкура?- питає найдальшого пастуха в окрузі.
«А що – нічого. Знадобиться».
«Як годуватимеш мене до смерті, твоєю буде».
«Е, ні! Дорого обійдеться мені твоя шкура. Ліпше ось зараз подаруй!»
Поки за ножем пастух ходив, пустився вовк навтьоки.
6
Зібрались якось пастухи повечерять разом. Стали оповідать про хитрощі старого Вовка та як зуміли розгадати їх. І раптом один з них приголомшив товариство: «А все ж мені здається, що не мали ми рації відмовить вовку».
«І чому ж?»
«Не дали йому змоги в злагоді й мирі з нами жити».
P.S.
Як логіка пастуха, що не був згоден з товариством, дивовижно схожа сьогодні на тих , що мовою чужинською аж захлинаються базіканням про братерство одвічне та одну й ту ж віру з новочасним вовкулаком, що денно й нощно тільки й клопочеться , як би це узгодить з міжнародним правом задарма взятий Крим чи шматок Донбасу відчикрижить...
Точнісінько, як про це сказано в прислів’ї: «Заліз кіт на сало та й кричить: «Замало!»
-----------------------------------------------------
Ґотгольд Ефраїм Лессінґ (1729-1781) –німецький драматург,байкар,теоретик мистецтва і літературний критик-просвітитель.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Віра, Надія, Любов та їх мати Софія"
• Перейти на сторінку •
" М.Лермонтов "Прощай, немитая Росіє" (до 200-річчя з дня народження) "
• Перейти на сторінку •
" М.Лермонтов "Прощай, немитая Росіє" (до 200-річчя з дня народження) "
Про публікацію
