1.
тримається море
за землю прибоєм
впираються гори
у небо собою

вода за водою
розносяться ріки
землею святою
вкриваються віки

впиваються нерви
де біль щойно вижив
сідає на стерво
те чорне і хиже

моя неслухняна
розрадо в розлуці
ти стала дурманом
співцем революцій

2.
голодному кусень
каліці опора
вона мене дусить
мов грудочку корінь

докором відспівом
повісткою цинком
проривом пориву
прикметами жінки

у сонце пірнає
до ночі не видно
де тінь засинає
що зріє єхидно

на пальцях рахунок
загнув три і досить
вдих видих і руна
небес у волоссі

3.
кому б не давала
ті ситі та кволі
ті горя не знали
ні правди ні волі

кого б не любила
ті вибились в люди
як шиби у вікнах
чи кулі у груди

чого не зазнала
те стало виною
в законах конало
кропило війною

4.
при втрачених милях
у страченім часі
я прагнення штилю
приборкання лясів

годуй мене вітром
долонями ватри
думки омакітрюй
хвилинами мантри

йде сонце по нитці
вольфрамовій – губить
думки ясновидців
мов цноту до шлюбу

богине натхнення
проріднице роду
чим повні кишені
твої мілководі

5.
привіт немовчання
вітай мене глумом
я тиші вагання
у пригорщах суму

я сон з гіркотою
проснутися бідним
візьми висотою
мене у щось рідне

візьми глибиною
як очі з ікони
чи небо виною
за кров териконну

бери не дивися
дешевше не буде
я вже відмолився
і чистий до суду

6.
як бідним багаттям
приручена темінь
так роду розп’яттям
приборканий лемент

хвилина на спокій
бо друга на збори
дух втішного кроку
у скриньці Пандори

а вітру – на шепіт
і танець пилюки
в безокому небі
хлюпоче розлука

мене Бог малює
стирає до крапки
віршем заночую
до першої згадки

31 Жовтня, 2014