Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Чепурко (1964) /
Публіцистика
КОГДА ЛЮБОВЬ...
Она:
- Я несвободна с тобой, а настоящая любовь должна быть свободна!
Он (вздыхая):
- Дай мне вон ту верёвку.
Берёт её в руки, разматывает клубок и привязывает один конец к своей ноге, а второй к её. Затягивает узлом.
- Сыграем в маленькую игру, ты не против?
Она (морща лобик):
- Ну, давай.
Он:
- Вот эта верёвка — наша любовь.
Представь, что я даю тебе свободу и отпускаю — иди.
Она отходит на пару метров, но затем верёвка кончается.
Она:
- Я не могу дальше — (торжествует) — меня не пускает твоя любовь!
Он мягко поправляет:
- Наша любовь! А теперь всё-таки попробуй. Дёргай сильнее.
Она пытается, но верёвка режет ногу.
Она:
- Мне больно!
Он достаёт кусок поролона, подходит к ней, развязывает верёвку на ноге, обматывает ногу поролоном и снова заматывает верёвкой. Отходит обратно.
Он:
- Попытайся снова. Сильнее!
Она пытается снова. Он морщится от боли — теперь верёвка режет ногу ему.
Она:
- Теперь мне не больно, — но я все равно не могу от тебя уйти, верёвка не пускает!
Он:
- А теперь попробуй приготовить ужин.
Она принимается за дело, но верёвка не даёт ей свободно перемещаться.
- Мне мешает, — жалуется она.
Он:
- Хорошо.
Он подходит и нежно целует. Она тает в его сильных и нежных руках.
- Давай вместе.
Они вместе готовят ужин, а он помогает ей и не отходит от неё далеко.
- Ну, вот, — говорит он, когда они садятся за стол, — ты ещё не забыла, что мы связаны верёвкой?
- Ой! — говорит она, — забыла.
Он развязывает верёвку, и они ужинают.
После ужина.
Он: Ты хоть что-то поняла?
Она: А что я должна была понять?
Он снова вздыхает:
- Чудо ты моё, пойдём спать!
И только ночью, лёжа без сна и глядя в потолок, он мысленно продолжит свой диалог с ней:
- Ты должна была понять, что если ты попытаешься от меня отдалится в радости или горе, то ты тут же почувствуешь стягивающую верёвкой несвободу. Тебе будет мешать любовь. Но если мы вместе, то ты забываешь, что есть эта верёвка, что что-то тебя ограничивает.
- А почему ты обвязал нам верёвкой именно ноги? — спрашивает она.
- Потому что в реальной жизни, эта верёвка привязана к нашим сердцам, — отвечает он.
- А почему ты потом обвязал поролоном мою ногу, но не стал обвязывать свою? — спрашивает она.
- Без поролона ты чувствовала боль. Поролон — это твои огрубевшие чувства. Но если ты не чувствуешь боли, это не значит, что не больно мне. И ты не забыла, что в реальной жизни у нас связаны сердца, а не ноги?
Она промолчит, а он продолжит про себя, что решить вопрос можно очень просто, если под рукой есть нож или ножницы. И он ничего не сможет сделать. Но он не скажет ей об этом никогда, потому что не хочет её потерять, потому что готов терпеть любую боль, чтобы она была рядом…
Потому что он ЛЮБИТ её…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОГДА ЛЮБОВЬ...
Свобода чувств- все это уже было!
Любовь, итак, свободна и чиста!
Она меня когда-то окрылила-
Не испугала душу высота.
Но буря жизни крылья надломила,
И я не в состоянии взлететь-
Душа взлетит:в ней есть большая сила,
Которая не даст ей умереть!
Н.Чепурко
Она:
- Я несвободна с тобой, а настоящая любовь должна быть свободна!
Он (вздыхая):
- Дай мне вон ту верёвку.
Берёт её в руки, разматывает клубок и привязывает один конец к своей ноге, а второй к её. Затягивает узлом.
- Сыграем в маленькую игру, ты не против?
Она (морща лобик):
- Ну, давай.
Он:
- Вот эта верёвка — наша любовь.
Представь, что я даю тебе свободу и отпускаю — иди.
Она отходит на пару метров, но затем верёвка кончается.
Она:
- Я не могу дальше — (торжествует) — меня не пускает твоя любовь!
Он мягко поправляет:
- Наша любовь! А теперь всё-таки попробуй. Дёргай сильнее.
Она пытается, но верёвка режет ногу.
Она:
- Мне больно!
Он достаёт кусок поролона, подходит к ней, развязывает верёвку на ноге, обматывает ногу поролоном и снова заматывает верёвкой. Отходит обратно.
Он:
- Попытайся снова. Сильнее!
Она пытается снова. Он морщится от боли — теперь верёвка режет ногу ему.
Она:
- Теперь мне не больно, — но я все равно не могу от тебя уйти, верёвка не пускает!
Он:
- А теперь попробуй приготовить ужин.
Она принимается за дело, но верёвка не даёт ей свободно перемещаться.
- Мне мешает, — жалуется она.
Он:
- Хорошо.
Он подходит и нежно целует. Она тает в его сильных и нежных руках.
- Давай вместе.
Они вместе готовят ужин, а он помогает ей и не отходит от неё далеко.
- Ну, вот, — говорит он, когда они садятся за стол, — ты ещё не забыла, что мы связаны верёвкой?
- Ой! — говорит она, — забыла.
Он развязывает верёвку, и они ужинают.
После ужина.
Он: Ты хоть что-то поняла?
Она: А что я должна была понять?
Он снова вздыхает:
- Чудо ты моё, пойдём спать!
И только ночью, лёжа без сна и глядя в потолок, он мысленно продолжит свой диалог с ней:
- Ты должна была понять, что если ты попытаешься от меня отдалится в радости или горе, то ты тут же почувствуешь стягивающую верёвкой несвободу. Тебе будет мешать любовь. Но если мы вместе, то ты забываешь, что есть эта верёвка, что что-то тебя ограничивает.
- А почему ты обвязал нам верёвкой именно ноги? — спрашивает она.
- Потому что в реальной жизни, эта верёвка привязана к нашим сердцам, — отвечает он.
- А почему ты потом обвязал поролоном мою ногу, но не стал обвязывать свою? — спрашивает она.
- Без поролона ты чувствовала боль. Поролон — это твои огрубевшие чувства. Но если ты не чувствуешь боли, это не значит, что не больно мне. И ты не забыла, что в реальной жизни у нас связаны сердца, а не ноги?
Она промолчит, а он продолжит про себя, что решить вопрос можно очень просто, если под рукой есть нож или ножницы. И он ничего не сможет сделать. Но он не скажет ей об этом никогда, потому что не хочет её потерять, потому что готов терпеть любую боль, чтобы она была рядом…
Потому что он ЛЮБИТ её…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
