ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.09.28 01:28
Тризуб 🔱
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.

Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону

хома дідим
2026.09.27 23:39
* 215 *
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш

Іван Потьомкін
2026.09.27 20:38
***
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Ігор Терен
2026.09.27 17:09
Репортажі звідусіль
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.

Борис Костиря
2026.09.27 15:07
* * *
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.

Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,

Вячеслав Руденко
2026.09.27 10:30
Не ті тепер в ажурах просвітки
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.

Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —

Віктор Кучерук
2026.09.27 07:07
* * *
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.

Ірина Вовк
2026.09.27 06:11
"Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 9)
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар

С М
2026.09.26 23:53
Шпигун (The Doors)
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи

Володимир Бойко
2026.09.26 23:12
Навколонаукові думки
Стратегія без тактики – що теорія без практики. Закономірність законом не міряна. Сердечні стосунки обертаються сердечними травмами. Навіть люди з високим IQ в кінцевому підсумку можуть виявитися нелюдами. Що вже казати про «верхи» московські…

хома дідим
2026.09.26 22:23
* 214 *
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет

Вячеслав Руденко
2026.09.26 20:09
Як зайве слушної пори
Чи був він гарним завдяки
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,

Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,

Борис Костиря
2026.09.26 15:57
Розбитий телефон
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у

Іван Потьомкін
2026.09.26 13:33
СУКОТ
Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.

Ольга Береза
2026.09.26 12:02
Мурлика — кіт Франка
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.

Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже

Ірина Вовк
2026.09.26 07:51
"Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 8)
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Олександр Олехо (1954) / Вірші

 * * *
Стаєш ти панацеєю, о смерте,
коли до немочі похилої ідеш
і дозволяєш тілу просто вмерти,
а душу до чистилища ведеш.

І злом стаєш нещадним, як дитину,
ще чисту, непорочну, без гріхів,
немов ягнятко, тягнеш до загину,
на тугу обрікаючи батьків.

Лихою кров’ю пишеш ти картини –
на половині віку і життя
неждано підступаєш до людини,
отрутою наповнюєш чуття.

Навіщо, смерте, ти така жорстока?
Якщо є вибір – не чини розбій.
Хай мати часу, небо зореоке,
не плаче уночі за упокій.

Але ніхто не вирветься з полону
земної долі, що би не робив.
Нема такої зброї і патрона,
щоб раз уцілив і… каргу убив.

15.11.2014




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2014-11-16 16:32:07
Переглядів сторінки твору 3697
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.855
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Метафізична поезія
Автор востаннє на сайті 2026.01.16 14:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марися Лавра (Л.П./Л.П.) [ 2014-11-16 19:22:35 ]
О, мої облюблені новотвори слів, мислю - "зорОке". Глибоко, проймає до кіток, чесно...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-11-16 20:53:29 ]
Дякую, Марино. Позавчора був на похованні в принципі ще не старого чоловіка. 60 з невеличким гаком - це ж не кінець життя, еге ж? Але хвороба і все. Дивишся на покійника, що ще півроку назад навіть і не здогадувався ні про що і думаєш: чого так? А якщо це дитина, то взагалі трагедія. От і вірш написався.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-11-16 20:57:49 ]
А що небо зореоке - не те? Я в новотворах, на відміну від вас, щось не дуже. Якось обходив стороною такий невичерпний резерв творіння.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2014-11-16 20:30:14 ]
Сумно...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-11-16 20:55:01 ]
Дякую. Дійсно у таких випадках не до радощів. А АТО, тобто війна? Щодня людське горе.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2014-11-16 21:15:36 ]
Небо зореоке - дуже красиво.
А от кирпа - це певне щось на зразок російської спеси досить несподівана і без попередньої підготовки читача важко вкладається в контекст.
даєш вмерти - проситься щось інше.
З повагою


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-11-17 11:20:11 ]
Дякую, Ігоре. КИрпу замінив на каргУ. Можливо і не зовсім тотожне, але десь щось приблизно. А далі Іван підказав, то я вже і не шукав нічого.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2014-11-17 10:58:38 ]
А може "І дозволяєш тілу просто вмерти..." (?)
А такої зброї дійсно нема - то правда...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-11-17 11:24:02 ]
Дяка, Іване. Вдала заміна. Я робив наголос на "охляле", щоб підкреслити стареньку безпомічність, тому трохи і перемудрував. "Тисну руку" - це з твого арсеналу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2014-11-18 06:48:48 ]
Цікавий погляд.

А ось трішки інший ракурс -
maysterni.com/publication.php?id=54974


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-11-18 12:33:54 ]
Щось посилання не активне. Вкажіть краще назву, я знайду.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2014-11-18 12:36:18 ]
ВОНА

Від неї не відгородитися
ні пирогом, ні порогом...
Насправді ж (якщо придивитися),
вона - не страшна, а строга.
Хова за підступністю грізною
щось незбагненне й бентежне.
Нічого вона не вирішує,
бо - і сама залежна.
Вона не підштовхує в засвіти -
лиш відмикає двері.
І зовсім не варт
дивуватися
її не манірній манері.
Незанепалих Духом
поглядом ввись проводжає...
Вона співчува відчайдухам,
нав'язливих - зневажає.
Сама - із терпіння виткана,
в просторі й часі обмежена.
Їй так на роду написано -
приходити без попередження.
Не спізниться, не завагається.
Знає, коли і до кого.
Вона - лише виконавиця,
Всевишньої волі Бога.

2010


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-11-18 20:30:52 ]
Життя і смерть - їх філософське осмислення не одного мудрака з розуму звело, не в смислі божевілля, а в смислі неоднозначності трактування переходу від одного стану до іншого та ще й в обрамленні страху перед невідомим. Наша уява чомусь малює смерть у вигляді старої потвори жіночої статі. А я десь читав, що смерть повинна асоціюватися із чоловічою сутністю. Утім, це справа смаку, у якій іпостасі уявляти те, що одночасно багатолике і не має обличчя. Мені здається, що Бог дає людському життю загальну закономірність існування, а вже сліпий випадок, чи щось інше, порушує це правило не супроти Божої волі, а як певне застереження усім іншим. Під гарячу руку таких винятків потрапляють і ті, які не заслуговують на Божу немилість. Але Господь персонально не займається, за окремими випадками, цими передчасними втратами. Вони надто численні і з збільшенням населення також зростатимуть. Якби в цьому питанні була повна ясність, то люди менше би страждали і у трагічну мить не питали би: Господи, чому? Дякую за увагу до теми.