Дякую, Марино. Позавчора був на похованні в принципі ще не старого чоловіка. 60 з невеличким гаком - це ж не кінець життя, еге ж? Але хвороба і все. Дивишся на покійника, що ще півроку назад навіть і не здогадувався ні про що і думаєш: чого так? А якщо це дитина, то взагалі трагедія. От і вірш написався.

А що небо зореоке - не те? Я в новотворах, на відміну від вас, щось не дуже. Якось обходив стороною такий невичерпний резерв творіння.

Дякую. Дійсно у таких випадках не до радощів. А АТО, тобто війна? Щодня людське горе.

Дякую, Ігоре. КИрпу замінив на каргУ. Можливо і не зовсім тотожне, але десь щось приблизно. А далі Іван підказав, то я вже і не шукав нічого.

Дяка, Іване. Вдала заміна. Я робив наголос на "охляле", щоб підкреслити стареньку безпомічність, тому трохи і перемудрував. "Тисну руку" - це з твого арсеналу.

Щось посилання не активне. Вкажіть краще назву, я знайду.

ВОНА

Від неї не відгородитися
ні пирогом, ні порогом...
Насправді ж (якщо придивитися),
вона - не страшна, а строга.
Хова за підступністю грізною
щось незбагненне й бентежне.
Нічого вона не вирішує,
бо - і сама залежна.
Вона не підштовхує в засвіти -
лиш відмикає двері.
І зовсім не варт
дивуватися
її не манірній манері.
Незанепалих Духом
поглядом ввись проводжає...
Вона співчува відчайдухам,
нав'язливих - зневажає.
Сама - із терпіння виткана,
в просторі й часі обмежена.
Їй так на роду написано -
приходити без попередження.
Не спізниться, не завагається.
Знає, коли і до кого.
Вона - лише виконавиця,
Всевишньої волі Бога.

2010

Життя і смерть - їх філософське осмислення не одного мудрака з розуму звело, не в смислі божевілля, а в смислі неоднозначності трактування переходу від одного стану до іншого та ще й в обрамленні страху перед невідомим. Наша уява чомусь малює смерть у вигляді старої потвори жіночої статі. А я десь читав, що смерть повинна асоціюватися із чоловічою сутністю. Утім, це справа смаку, у якій іпостасі уявляти те, що одночасно багатолике і не має обличчя. Мені здається, що Бог дає людському життю загальну закономірність існування, а вже сліпий випадок, чи щось інше, порушує це правило не супроти Божої волі, а як певне застереження усім іншим. Під гарячу руку таких винятків потрапляють і ті, які не заслуговують на Божу немилість. Але Господь персонально не займається, за окремими випадками, цими передчасними втратами. Вони надто численні і з збільшенням населення також зростатимуть. Якби в цьому питанні була повна ясність, то люди менше би страждали і у трагічну мить не питали би: Господи, чому? Дякую за увагу до теми.