Так ось він – той пейзаж осінній...
Так ось він – той пейзаж осінній,
Якого все життя я так боялась:
І небо – мов палаюча безодня,
І звуки міста – наче з того світу
Почуті і чужі навіки.
Неначе все, з чим я в собі
Усе життя боролась, отримало життя
Окреме і втілилося в ці
Сліпі стіни, в цей чорний сад...
А в ту хвилину за плечем моїм
Колишній дім мій стежив ще за мною
Примруженим і неприхильним оком
Отим назавше пам’ятним вікном.
П’ятнадцять літ – п’ятнадцятьма віками
Гранітними себе неначе уявили.
Та ж і сама була я немов той граніт.
Тепер моли, терзайся, називай
Царівною морською. Все одно. Не треба...
Та треба було мені себе переконати,
Що це траплялося багато раз
І не зо мною тільки – з іншими також,-
І навіть гірше. Ні, не гірше – краще.
І голос мій – і, певно, це було
Найбільш страшне – сказав із пітьми:
«П’ятнадцять тому літ якою піснею
Стрічала ти цей день, ти небеса,
Хори зірок і хори вод вмовляла
Вітати урочисту зустріч
Із тим, від кого ти пішла сьогодні...
Так ось твоє срібне весілля:
Тож клич гостей, пишайся, торжествуй!»

Анна Ахматова

СЕВЕРНЫЕ ЭЛЕГИИ
ЧЕТВЕРТАЯ

«Так вот он - тот осенний пейзаж...»

Так вот он - тот осенний пейзаж,
Которого я так всю жизнь боялась:
И небо - как пылающая бездна,
И звуки города - как с того света
Услышанные, чуждые навеки.
Как будто все, с чем я внутри себя
Всю жизнь боролась, получило жизнь
Отдельную и воплотилось в эти
Слепые стены, в этот черный сад...
А в ту минуту за плечом моим
Мой бывший дом еще следил за мною
Прищуренным, неблагосклонным оком,
Тем навсегда мне памятным окном.
Пятнадцать лет - пятнадцатью веками
Гранитными как будто притворились,
Но и сама была я как гранит:
Теперь моли, терзайся, называй
Морской царевной. Все равно. Не надо...
Но надо было мне себя уверить,
Что это все случалось много раз,
И не со мной одной - с другими тоже,
И даже хуже. Нет, не хуже - лучше.
И голос мой - и это, верно, было
Всего страшней - сказал из темноты:
"Пятнадцать лет назад какой ты песней
Встречала этот день, ты небеса,
И хоры звезд, и хоры вод молила
Приветствовать торжественную встречу
С тем, от кого сегодня ты ушла...
Так вот твоя серебряная свадьба:
Зови ж гостей, красуйся, торжествуй!"

1942