Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Любов навчила ремеслу
1
Юдейська мудрість каже: «Той, хто не навчив сина ремеслу, не годен називатися батьком».
2
Я народився без батька. Мати казали, що його забрали вночі горезвісного тридцять сьомого року. В дитбудинку, куди привезли мене після голодомору сорок шостого, був столярний гурток. Після школи мені подобалось мати справу з деревом (це, певно ж, од дядька Хведося). Неохоче залишав заняття,коли вихователька , котра віднайшла в мені схильність до віршування, часто-густо забирала мене для підготовки до якогось свята чи для роботи над газетою. Так і лишивсь я зі знанням порід дерев, а руки нічому путньому не навчились. Освоював різні ремесла од майстрів своєї справи і як умів передавав згодом синам.
Але задумувалась ця оповідь про ремесло не з метою розповісти про свій невдалий досвід, а про царського сина , що, звісна річ,за такого батька не знав ні голоду, ні дитбудинку, а в разі потреби міг мати найкращих учителів.
3
Це було в давній Персії. Не знати як син володаря країни закохався в доньку чабана і захотів узяти її за дружину. Прийшов до батька за благословенням. Не стримуючи гніву, той закричав: «Я - цар, ти – син царя. Як можеш ти одружитися з такою нерівнею? Викинь це з голови! Я сам знайду тобі дружину!»
Жодній принцесі не хотів віддати своє серце юнак, і цар змушений був врешті-решт погодитись із сином. Послав до майбутньої нареченої сватів. На превеликий подив почули ті відповідь красуні:
«Якому ремеслу навчений царський син? Що степний робить своїми руками?»
«Царський син не мусить робить нічого самотужки. Є на те слуги...»
«Передайте тоді женихові, що я зголошусь на шлюб тільки тоді, як він навчиться робити щось своїми руками».
Засумував принц, почувши відповідь улюбленої, але був не з тих, хто чваниться походженням. Вирішив будь-що навчитись ткати килими. Найкращі майстри тішилися своїм здібним учнем, бо він не тільки вмів ткати, а й робити на килимі малюнки і навіть тексти.
Тільки побачивши власноручну роботу принца, донька чабана зголосилася стати його дружиною. І невдовзі вразила самого царя і своєю красою та поводженням, і неабиякою кмітливістю.
Принц полюбляв ходити містом без охоронців, розмовляти з простим людом. Якогось разу привітав його незнайомець і запросив у гості. Принц погодився і опинився... в помешканні, де хазяйнували розбійники, розправляючись по-своєму з багатими людьми. Довірливого юнака чекала неминуча смерть, бо вбивці не впізнали в ньому царського сина. Обшукали юнака і на свій подив знайшли в його кишенях не гроші , а...солому.
«Я вмію ткати гарні килими,- пояснив принц .- Якщо дасте вдосталь соломи, то зроблю таке, за що мій батько=цар дасть вам скільки захочете золота, щоб викупити мене».
Розбійники погодились і килим дивної краси був готовий. Поміж візерунками був на ньому ще й текст, який гвалтівники не помітили чи просто не вміли прочитати. Віднесли килим у царський палац. Дружина принца прочитала й показала цареві. Тої ж миті разом з тим, хто приніс килим, було послано вояків і невдовзі принц повернувся додому.
«Люба моя,- обіймаючи красуню-дружину, шептав юнак,- тільки завдяки тобі я лишився живим. Твоя вимога мати ремесло в руках врятувала мене од неминучої смерті».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов навчила ремеслу
1
Юдейська мудрість каже: «Той, хто не навчив сина ремеслу, не годен називатися батьком».
2
Я народився без батька. Мати казали, що його забрали вночі горезвісного тридцять сьомого року. В дитбудинку, куди привезли мене після голодомору сорок шостого, був столярний гурток. Після школи мені подобалось мати справу з деревом (це, певно ж, од дядька Хведося). Неохоче залишав заняття,коли вихователька , котра віднайшла в мені схильність до віршування, часто-густо забирала мене для підготовки до якогось свята чи для роботи над газетою. Так і лишивсь я зі знанням порід дерев, а руки нічому путньому не навчились. Освоював різні ремесла од майстрів своєї справи і як умів передавав згодом синам.
Але задумувалась ця оповідь про ремесло не з метою розповісти про свій невдалий досвід, а про царського сина , що, звісна річ,за такого батька не знав ні голоду, ні дитбудинку, а в разі потреби міг мати найкращих учителів.
3
Це було в давній Персії. Не знати як син володаря країни закохався в доньку чабана і захотів узяти її за дружину. Прийшов до батька за благословенням. Не стримуючи гніву, той закричав: «Я - цар, ти – син царя. Як можеш ти одружитися з такою нерівнею? Викинь це з голови! Я сам знайду тобі дружину!»
Жодній принцесі не хотів віддати своє серце юнак, і цар змушений був врешті-решт погодитись із сином. Послав до майбутньої нареченої сватів. На превеликий подив почули ті відповідь красуні:
«Якому ремеслу навчений царський син? Що степний робить своїми руками?»
«Царський син не мусить робить нічого самотужки. Є на те слуги...»
«Передайте тоді женихові, що я зголошусь на шлюб тільки тоді, як він навчиться робити щось своїми руками».
Засумував принц, почувши відповідь улюбленої, але був не з тих, хто чваниться походженням. Вирішив будь-що навчитись ткати килими. Найкращі майстри тішилися своїм здібним учнем, бо він не тільки вмів ткати, а й робити на килимі малюнки і навіть тексти.
Тільки побачивши власноручну роботу принца, донька чабана зголосилася стати його дружиною. І невдовзі вразила самого царя і своєю красою та поводженням, і неабиякою кмітливістю.
Принц полюбляв ходити містом без охоронців, розмовляти з простим людом. Якогось разу привітав його незнайомець і запросив у гості. Принц погодився і опинився... в помешканні, де хазяйнували розбійники, розправляючись по-своєму з багатими людьми. Довірливого юнака чекала неминуча смерть, бо вбивці не впізнали в ньому царського сина. Обшукали юнака і на свій подив знайшли в його кишенях не гроші , а...солому.
«Я вмію ткати гарні килими,- пояснив принц .- Якщо дасте вдосталь соломи, то зроблю таке, за що мій батько=цар дасть вам скільки захочете золота, щоб викупити мене».
Розбійники погодились і килим дивної краси був готовий. Поміж візерунками був на ньому ще й текст, який гвалтівники не помітили чи просто не вміли прочитати. Віднесли килим у царський палац. Дружина принца прочитала й показала цареві. Тої ж миті разом з тим, хто приніс килим, було послано вояків і невдовзі принц повернувся додому.
«Люба моя,- обіймаючи красуню-дружину, шептав юнак,- тільки завдяки тобі я лишився живим. Твоя вимога мати ремесло в руках врятувала мене од неминучої смерті».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
