« Любовная лодка разбилась о быт...»

В. Маяковський

На те вони і є – пенати,
аби до істини ішов,
що можна цілий світ обняти,
якщо у серці є любов.

Тоді це є твоя обитель
і духу, й сили, і снаги.
І все, що маєш як учитель,
охороняють ці боги.

І все, що маєш як мужчина,
і сад, і чадо, рід і дім –
тобі належать і по чину,
і за призначенням твоїм.

Але мовчить біблійний митар.
Є монастир і є устав...
«Своїй душі» достойний лицар
коли своє не дарував?

Байдуже, що її минуле
снують роками павуки.
Оберігає Маріула
від циганят свої кутки.

І залишається чекати,
аби у іншої знайшов
усе, що не завоювати
без віри у свою любов.

Та де й коли її зустріти
у цьому вихорі життя,
аби і душу обігріти,
і запалити почуття?

І серце анемічно б’ється.
Бо хто почує в унісон
нове й забуте інтермецо,
що відлунало, наче сон?

І гріє лиш одне на світі –
далекі ангелята – діти
і одомашнене єство,
яке уміє і любити,
і дозволяє володіти
тим, що дарує божество.

                              2001