Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.06
10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
2026.02.05
22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
2026.02.05
21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
2026.02.05
21:10
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
2026.02.05
17:23
Буде радо вітати
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
2026.02.05
11:19
Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
2026.02.05
11:09
Погано вчили ви історію, панове,
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
2026.02.04
23:53
Яскраве сонце посеред зими –
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
2026.02.04
19:03
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
2026.02.04
18:27
Погрязло у болоті нице лоббі:
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
2026.02.04
18:09
Бородатий мен (у міру сентиментальний)
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
2026.02.04
11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Сюжет. Париж 1871. Маленькая поэма
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сюжет. Париж 1871. Маленькая поэма
В Париже май... Все в зелени, в цвету...
Разбитых улиц жутко-странные картины...
Реала лев пожрал романтиков мечту...
И вечность формы с содержанием едины...
У баррикады, развороченной в бою-
Всего-то камни, лом чугунно-медный-
За честь Коммуны голову свою
Сложил мужчина, видимо, не бедный.
Солдаты Тьера, подавившие мятеж,
С непониманием карманы "потрошили",
Взяв редингот, жилетку цвета беж,
Часы... Бумажник, полный денег, разделили...
Грязь мародерства средь военных бед
На лица их не наложила отпечатка,
Как маска смерти, оборвавшая сюжет
Романа, с кровью стекшего в брусчатку...
........... ............ ........... .........
Он, вне политики, романтик и поэт,
Гюго поклонник и шедевров Ламартина,
Идя по улице, вдруг уловил сюжет,
Ночного города изящную картину...
Он шел по улице, еще не знавшей гарь
Боев весны. Собою дорожил.
Он шел по улице... И газовый фонарь
В судьбы лицо сквозь платье девушки светил...
Оговорив типичной парой фраз
Всю ситуации изящную банальность,
Абсента зелень сквозь фонарный газ
Вдвоем в кафе под скрипку пили гениальность...
А после шли по шаткой мостовой
В объятья томные раскрытые отеля...
И воспаленно над склоненной головой
Светил ночник, рисуя тени на постели...
Нет, не впервые... Но поверьте, господа,
Порою быстро можно догадаться
Что не всегда... Да нет... Скорее- никогда
Вам не придется столь стремительно влюбляться...
Переплелись изящно ноги, как цветы...
И тел сплетенье, как вьюнок, овивший стебель...
И охлаждала эротичные мечты
Прохлада пола, столь же нужного, как мебель...
И лишь зарозовел рассвет в углу
Отсветом солнца сквозь проем оконной рамы,
Она сбежала, разбросавши на полу
Аргентум франков, презентованный, как даме...
........... ........... ........... ..........
Он не держал ее... И в утреннем свету,
Вдруг потеряв полученное даром,
Чтоб сохранить осуществленную мечту,
Ушел к судьбе... На баррикаду коммунаров.
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114121500346
Разбитых улиц жутко-странные картины...
Реала лев пожрал романтиков мечту...
И вечность формы с содержанием едины...
У баррикады, развороченной в бою-
Всего-то камни, лом чугунно-медный-
За честь Коммуны голову свою
Сложил мужчина, видимо, не бедный.
Солдаты Тьера, подавившие мятеж,
С непониманием карманы "потрошили",
Взяв редингот, жилетку цвета беж,
Часы... Бумажник, полный денег, разделили...
Грязь мародерства средь военных бед
На лица их не наложила отпечатка,
Как маска смерти, оборвавшая сюжет
Романа, с кровью стекшего в брусчатку...
........... ............ ........... .........
Он, вне политики, романтик и поэт,
Гюго поклонник и шедевров Ламартина,
Идя по улице, вдруг уловил сюжет,
Ночного города изящную картину...
Он шел по улице, еще не знавшей гарь
Боев весны. Собою дорожил.
Он шел по улице... И газовый фонарь
В судьбы лицо сквозь платье девушки светил...
Оговорив типичной парой фраз
Всю ситуации изящную банальность,
Абсента зелень сквозь фонарный газ
Вдвоем в кафе под скрипку пили гениальность...
А после шли по шаткой мостовой
В объятья томные раскрытые отеля...
И воспаленно над склоненной головой
Светил ночник, рисуя тени на постели...
Нет, не впервые... Но поверьте, господа,
Порою быстро можно догадаться
Что не всегда... Да нет... Скорее- никогда
Вам не придется столь стремительно влюбляться...
Переплелись изящно ноги, как цветы...
И тел сплетенье, как вьюнок, овивший стебель...
И охлаждала эротичные мечты
Прохлада пола, столь же нужного, как мебель...
И лишь зарозовел рассвет в углу
Отсветом солнца сквозь проем оконной рамы,
Она сбежала, разбросавши на полу
Аргентум франков, презентованный, как даме...
........... ........... ........... ..........
Он не держал ее... И в утреннем свету,
Вдруг потеряв полученное даром,
Чтоб сохранить осуществленную мечту,
Ушел к судьбе... На баррикаду коммунаров.
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114121500346
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
