Хто я, чи що я значу у цьому житті. Напевно, кожен з нас задається цим питанням рано чи коли уже пізно. А чим дальше вглиб, тим гірше, чим свідоміші ми стаєм, тим більше непотрібні цьому світові, і відбувся вихід у реалії буття. По логіці мало б виглядати навпаки – досвід плюс сформовані реалії, плюс стабільність в особистому житті (ну цей пункт не завжди рушійний, але визначеність чого саме на цьому фронті точно є), прагнення до саморозвитку і отримувати фінансовий дохід. Так чому ж всеодно лунають фрази – «не будете Ви, прийде хтось інший», «на ваше місце 100 і більше кандидатур», «ніхто Вас тут не затримує» і т. інше. Це тактика компанії, залякування чи один із методів маніпуляції. Незнаю як на кого це впливає, а мене такі фрази ступорять і бажання працювати відкидує, ну так на метрів 100 і то з похибкою. Замість того, щоб «збивати сметану» я у нею просто грузну і отак по дурному валю на себе той тягар і просто відчуваю себе, як при великій невдачі. На мене більш позитивно впливають фрази – «давай, давай, ми це зробимо», «хто як не ми» і все в цьому русі». Напевно, як і на всі, позитив прагне позитива і відразу ж вимальовується ціль і прагнення її досягти, відчуваєш себе цінним, а недооціненним, або ще гірше - НЕВДАХОЮ.
От цікаво, чому у нас в країні практикується в більшості лиш політика залякування. Я думаю, що у нас в країні і так масу проблем, а замість підтримки отримуємо стрес і на роботі, а так хотілося б бути професіоналом. Та чи існують вони взагалі чи їх можна занести у червону книгу, як вимираючий вид. «Незамінних немає», отак і відчуваєш себе, замінним іксом і невідомим ігриком. А, можливо, це просто моя величезна фантазія, яка показує картинки, кроків так двадцять наперід. Та вуха слухають, всмоктують і не віддають…
@ Дівчур Христина 2014р