І
Між двадцятьма засніженими вершинами
Єдине, що було рухомим,
Це око чорного дрозда.

ІІ

Я мав три думки,
Ніби дерево
З трьома дроздами у гіллі.

ІІІ

Дрізд кружляв у осінньому вітрі.
Лише уривок з пантоміми.

IV

Чоловік і жінка -
одне.
Чоловік, жінка та чорний дрізд -
одні.

V

Я не знаю, що обрати:
красу того, що лунає,
або того, що замовчано,
спів дрозда,
чи тишу потому.

VI

Бурульки закрили широке вікно
необробленим склом.
Тінь дрозда промайнула у ньому
туди і сюди.
Примха настрою
вклала у тінь
таємницю.

VII

Ах, чоловіки Хаддаму,
хай як вас мало,
Навіщо мрієте про золотих пташок?
Невже не бачите, як біля ніг ваших жінок
Стрибає чорний дрізд?

VIII

Мені відомі високі стилі,
Ясні неуникні ритми;
Але відомо також те,
Що чорний дрізд є скрізь
Про що я знаю.

ІХ

Як чорний дрізд зник із очей,
Окреслилась межа
Одного із численних виднокіл.

Х

Побачивши, дроздів,
які летять у зеленому світлі,
навіть розпусні раби милозвучності
зойкнули б різко.

ХІ

Він їхав через Коннектикут
У скляній кареті,
Як раптом його пройняв острах.
Йому ввиділась тінь екіпажу
дроздами.

ХІІ

Ріка тече.
Дрізд мусить летіти.

ХІІІ

Цілий день вечоріло.
Сніг ішов
І мав іти знову.
Чорний дрізд сидів
У гіллі ялівця.

http://www.poetryfoundation.org/poem/174503