Багно гнилеє на сході Европи
Покрите цвіллю, зеленню густою!..

Іван Франко

Там, де лежала країна-колос, –
тільки берізок верхівки:
сіро-брунатне там скрізь розлилось
море гидкої гноївки.

Все наймерзенніше в нім назбиралось,
і клубочить цей пекельний Солярис.
Мов над болотом, блукають вогні
в злобних міазмах брехні.

Десь попід товщею гатять ключі
жирну багнюку добірну
в темпах стахановських, вдень і вночі, –
медіателеефірну.

Світові тхне за мільйон кілометрів.
Тим же, хто в гущі її, в самих нетрях, –
жодного смороду в носі! Ба ні –
мов ті духи запашні…

Тванню просякли вони. Цей кисіль
став їм живильним бульйоном.
Тягне всю погань туди звідусіль;
плесо покрилось планктоном.

Все це роїться, кишить, комашиться,
а над усім – щось жовтаво-безлице:
чи то грибок, чи плювок, чи пухир…
Цар. А по-нашому – тхір.

Вже їм у себе затісно стає
в їхніх просторах безкраїх,
тож вони пхають паскудство своє
всюди, де їх не чекають.

Зносячи греблі, межа за межею,
топлять планету смердючою лжею.
Вірна прикмета: де вал цей пройшов –
буде велика там кров…

12.2014