
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Пензликом
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Андрій Бердзенішвілі. Десь далеко, десь там, де кінчається дощ
Так розмило шляхи – не пройти, хоч-не-хоч.
У дитинстві туди ми літали вві сні –
В дальню ту далину, де кінчається сніг…
З невичерпних джерел б’є вода там жива,
Там не ранить долонь зірка, впавши, бува…
Не байдужий ніхто до чужої біди,
Там і друзі, й любов – назавжди, назавжди.
Десь далеко, десь там, де кінчається біль,
Вічні віра, любов і надія в тобі,
Там ніхто не продасть, наче Юда чи Брут,
Там кінчається фальш, там кінчається бруд…
Світлий цей дивокрай має ще дивину:
Там ніколи ніхто і не чув про війну,
Там не ловлять в приціл ні тварин, ні людей,
Не катують старих, не вбивають дітей…
Десь далеко, десь там, де кінчається дим,
Де не мусить ніхто йти з життя молодим,
Там земля не горить, гаром день не пропах,
Там кінчається смерть, там кінчається страх.
Десь далеко, десь там, де ясний виднокруг,
Де світанки ніжніші коханої рук,
Всі турботи і сум там відносить ріка,
Мов кораблик, за обрій, де сонце зника.
Десь далеко, десь там, де роса, як вино,
Я цей сонячний край віднайду все одно.
І любов, і всіх друзів візьму я в той край,
Тих, без кого мені не потрібен і Рай.
Андрей Бердзенишвили, 2002
Где-то там, далеко,
Где кончается дождь,
Так размыты пути,
Ни за что не пройдешь.
Помнишь, в детстве туда
Мы летали во сне –
Далеко-далеко,
Где кончается снег…
Там в любом роднике
Бьет живая вода,
Там, в ладони упав,
Не поранит звезда,
Там чужой никогда
Не бывает беда,
Там друзья и любовь –
Навсегда, навсегда.
Где-то там далеко, где кончается боль,
Вечно молоды вера, надежда, любовь,
Там никто не продаст за серебряный грош,
Там кончается грязь, там кончается ложь…
В этой чудной стране,
В этой светлой стране
Никогда и никто
Не слыхал о войне,
Там не ловят в прицел
Ни зверей, ни людей,
Там не бьют стариков,
Не взрывают детей…
Где-то там далеко, где кончается дым,
Где не должен никто умирать молодым,
Там горелой землей не пропахли ветра,
Там кончается смерть, там кончается страх.
Где-то там, далеко
Где легки облака,
Где рассветы нежней,
Чем любимой рука
Где печали и грусть
В уходящий закат
Как бумажный кораблик
Уносит река
Где-то там далеко, где роса, как вино,
Этот солнечный край я найду все равно…
И любовь, и друзей – всех с собою возьму,
Потому, что без них мне и Рай ни к чему.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)