2014р
Привіт. Дивись – це я стою босоніж на підлозі. Холодні руки. А в руках, поглянь-но, що тримаю. Ось залишки свободи, всю що маю. Бери собі. Не має змісту вже володіти навіть цим. Бо безпідставно так вважала себе гідною свободи. Ну і що тепер. Не маю і краплинки. Знаю тільки те – залежна повністю тобою. Себе забула і опівночі, і вдень. Не маю я й хвилиночки покою. Весь час хворію я любов’ю. Геть вже безпомічна, тонка мов стрічечка душа, і вже до тла згорає.
Хто ж тоді я? Власний особистий крах. Пусті слова. У душах так і булькає брехня й не щирість тих, що переконують у правді. І звуки байдуже несуться у височінь, десь прямо в космічні простори Всесвітні. А потім повертаються назад до нас, спускаються, влазять в кожне тіло. І починаємо без користі постійно говорити геть не те, чого хотіли. Тоді й навіть собі неправду ствердно кажемо. Соціально-брехливі. Люди-притвори. Ніхто тепер не щирий.
Пробач мені. Така ж сама як всі. Лиш хочу виглядати особливо. А врешті хто? Ніхто і навколо тиша, пустота, за нею в тінь сховалась я. А та на диво так пасує, і лінь вдало так маскує. Не віриться вже в себе зовсім. Постійно думаєш «Хто я? Хто?» а немає відповіді. Так, загальні характеристики. Знак зодіаку, прізвище, ім’я, по батькові. Вимитий чи брудний посуд. Кому своя, кому чужа? Не знаю. Нерви – натягнута струна, на ній ти граєш музику. Мелодія завжди одна. Майже так само як і я, сама. Навіть у натовпі. Та хіба винен хтось із нас. В серцях же все одно по вінця аж любові. Потрібно підібрати влучне слово. Лишилось просто зважитись на крок, зробити перший цей ковток. Дозволити любові бути вільною. Є буття, у Всесвіті небуття не буває.
І тільки я одна лишаюся ніким, тобто нікчемою, собою… просто пустим словом…