Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Без ответа
Стихотворение нуждается в прочтении текста-мотиватора: "Через тридцать лет", Николай Левитов (для эпиграфа - велико, поэтому разместила после своего. Простите, изобретательность блондинки).
В переднике, с седым клоком волос,
подобранным резинкой на затылке,
она застыла в зыбкой дымке грез,
держа кусок говядины на вилке.
Ей показалось, ОН мелькнул в ночи —
там, за стеклом, меж городом и ею —
как лепесток испуганной свечи:
неместный взгляд неместного Орфея.
Зачем ей прошлое — как воздуха комок,
застрявший туго, заболевший дерзко?..
Она заплакала, говядины кусок
откусывая голодно и мерзко.
Варился борщ, томился холодец.
Была в себе — в квадрате стен и правил,
в кругу забот и золотых колец,
сожительством притертых и оплавленных.
Она жила! Работа, дом, семья!
Она жила! Откуда эти блики?
Зачем проснулось ангельское «Я»,
свои являя образы и лики.
Она жевала, словно удила
жует скотина, выплюнуть не в силах…
В дверном проеме муж, семьи скала,
возник большой, реальный, некрасивый.
Но это так спасло ее сейчас,
отгородив от духа сладкой липы,
нашедшего ее последний раз
и безответно в заоконье всхлипнув.
…Оплывший подбородок, грудь — не грудь…
За липовой аллеей — лишь кладбище.
Сыграла память странную игру:
зачем-то ангел свой картонный ищет
эрзац и, отыскав, приз не берет,
а возвращается к исходникам забытым…
Окно без ангела — не треснет темный лед.
Окно без ангела для ангела закрыто.
04.01.2013
НИКОЛАЙ ЛЕВИТОВ
Через тридцать лет
Он вспомнил ту, что тридцать лет назад
под этим же серебряным созвездьем,
как ангел, вся облитая до пят
луной, стояла с ним на этом месте.
И пахла липа в двух шагах от них,
и тенью их, в конце концов, накрыла,
где губы оказались на двоих
одни, и ангел вдруг предстал бескрылым,
но с шелковой лебяжьею спиной,
и с грудью, что противиться не стала
его ладони. И двоих одной,
еще неясной дрожью пробирало.
Вдали шумел вокзал. Звенел трамвай.
Сережки лип им падали на плечи.
И если где-то был на свете рай,
то он открыл им двери в этот вечер.
И вот он вновь перед ее окном.
Всё та же липа, и созвездья хмуро
глядят… Вдруг вспыхнул свет в окне, а в нем
он увидал громоздкую фигуру
в переднике, с седым клочком волос,
подобранным резинкой на затылке.
Оплывший подбородок в шею врос,
и на живот свисала грудь, как две бутылки.
А ангел где? Он вкусы не менял.
Зачем же ангел облик свой меняет?
Но так же вдалеке шумел вокзал.
И так же все звенел звонок трамвая.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
