Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.
Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Без ответа
Стихотворение нуждается в прочтении текста-мотиватора: "Через тридцать лет", Николай Левитов (для эпиграфа - велико, поэтому разместила после своего. Простите, изобретательность блондинки).
В переднике, с седым клоком волос,
подобранным резинкой на затылке,
она застыла в зыбкой дымке грез,
держа кусок говядины на вилке.
Ей показалось, ОН мелькнул в ночи —
там, за стеклом, меж городом и ею —
как лепесток испуганной свечи:
неместный взгляд неместного Орфея.
Зачем ей прошлое — как воздуха комок,
застрявший туго, заболевший дерзко?..
Она заплакала, говядины кусок
откусывая голодно и мерзко.
Варился борщ, томился холодец.
Была в себе — в квадрате стен и правил,
в кругу забот и золотых колец,
сожительством притертых и оплавленных.
Она жила! Работа, дом, семья!
Она жила! Откуда эти блики?
Зачем проснулось ангельское «Я»,
свои являя образы и лики.
Она жевала, словно удила
жует скотина, выплюнуть не в силах…
В дверном проеме муж, семьи скала,
возник большой, реальный, некрасивый.
Но это так спасло ее сейчас,
отгородив от духа сладкой липы,
нашедшего ее последний раз
и безответно в заоконье всхлипнув.
…Оплывший подбородок, грудь — не грудь…
За липовой аллеей — лишь кладбище.
Сыграла память странную игру:
зачем-то ангел свой картонный ищет
эрзац и, отыскав, приз не берет,
а возвращается к исходникам забытым…
Окно без ангела — не треснет темный лед.
Окно без ангела для ангела закрыто.
04.01.2013
НИКОЛАЙ ЛЕВИТОВ
Через тридцать лет
Он вспомнил ту, что тридцать лет назад
под этим же серебряным созвездьем,
как ангел, вся облитая до пят
луной, стояла с ним на этом месте.
И пахла липа в двух шагах от них,
и тенью их, в конце концов, накрыла,
где губы оказались на двоих
одни, и ангел вдруг предстал бескрылым,
но с шелковой лебяжьею спиной,
и с грудью, что противиться не стала
его ладони. И двоих одной,
еще неясной дрожью пробирало.
Вдали шумел вокзал. Звенел трамвай.
Сережки лип им падали на плечи.
И если где-то был на свете рай,
то он открыл им двери в этот вечер.
И вот он вновь перед ее окном.
Всё та же липа, и созвездья хмуро
глядят… Вдруг вспыхнул свет в окне, а в нем
он увидал громоздкую фигуру
в переднике, с седым клочком волос,
подобранным резинкой на затылке.
Оплывший подбородок в шею врос,
и на живот свисала грудь, как две бутылки.
А ангел где? Он вкусы не менял.
Зачем же ангел облик свой меняет?
Но так же вдалеке шумел вокзал.
И так же все звенел звонок трамвая.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
